Рішення № 41019197, 14.10.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа № 918/1128/14

Суддя Гудзенко Я.О. розглянувши позов дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання в сумі 1 656 425, 24 грн.

За участю:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (далі - Відповідач) про стягнення 1 656 425, 24 грн., з яких 1 014 670, 87 грн. інфляційних збитків та 641 754, 37 грн. три відсотки річних.

Ухвалою господарського суду від 1 серпня 2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/1128/14 розгляд якої призначено на 14.08.14 р.

11 серпня 2014 року від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із реорганізацією ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та відсутністю коштів на відрядження уповноваженого представника.

Ухвалою господарського суду від 14 серпня 2014 року розгляд справи відкладено в судовому засіданні на 21 серпня 2014 року.

19 серпня 2014 року від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку неможливістю явки в судове засідання представника Позивача.

21 серпня 2014 року від Відповідача надійшов відзив у справі, в якому Відповідач просить у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві. Крім того, від Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із реорганізацією Позивача.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з тих підстав, що до клопотання не додано, та у судовому засіданні для огляду суду не надано будь-яких доказів проведення реорганізації позивача, а з аналізу матеріалів справи наявність таких доказів також не вбачається. До того ж, заміна однієї зі сторін її правонаступником наслідок реорганізації підприємства, організації відбувається відповідно до ст. 25 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 21 серпня 2014 року розгляд справи відкладено в судовому засіданні на 30 вересня 2014 року.

5 вересня 2014 року від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

26 вересня 2014 року від Позивача надійшла телеграма із клопотанням про розгляд справи без участі представника Позивача.

Від Відповідача надійшло клопотання від 30.09.2014 року про продовження строку розгляду справи в порядку, визначеному ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 30 вересня 2014 року продовжено строк розгляду справи № 918/1128/14 до 16.10.2014 р. включно, розгляд справи відкладено в судовому засіданні на 14 жовтня 2014 року.

13 жовтня 2014 року від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення із запереченнями на поданий Відповідачем відзив з приводу того, що Позивачем не надавалася згода на зміну боржника у зобов'язанні.

14 жовтня 2014 року від Відповідача у справі надійшло клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору на тій підставі, що заборгованість перед Позивачем Відповідачем було передано ТОВ "Рівнетеплоненерго".

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню.

В судове засідання 14 жовтня 2014 року сторони не з'явилися.

Відповідач доказів погашення заборгованості не подав, в судові засідання не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез’явлення Відповідача в судове засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд Рівненської області, –

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2010 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Позивачем) та КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (Відповідачем) було укладено Договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2371БО-28 (далі - Договір), відповідно до якого Позивач зобов’язався поставити Відповідачу імпортований природний газ, а Відповідач зобов’язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п. 1.2 Договору.

За умовами зазначеного Договору Позивач поставив Відповідачу імпортний природний газу на загальну суму 20 996 040, 96 грн., однак Відповідач свої зобов’язання за Договору в частині розрахунку виконав частково, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 8 316 974, 36 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2014 року у справі №5019/17/12 вирішено стягнути з КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 8 316 974,36 грн. основної заборгованості, пені в розмірі 649 980, 41 грн., інфляційних втрат в сумі 377 449, 46 грн., 3% річних (в період з 11.02.2011 р. по 29.12.2011 р.) в сумі 199 143, 90 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2012 року рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2012 р. у справі № 5019/17/12 залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення Господарським судом Рівненської області 15 травня 2012 року видано наказ.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 115 ГПК України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Станом на момент звернення Позивача з даним позовом до суду, рішення Господарського суду Рівненської області у справі №5019/17/12 Відповідач не виконав, відтак сума основного боргу яка рахується за Відповідачем не змінилась та становить 8 316 974, 32 грн.

Положеннями ст. 193 ГПК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК країни боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за потрібне зазначити, що чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до п. 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 29 квітня 2013 року за №01-06/767/2013 наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки має місце невиконання Відповідачем грошового зобов'язання, встановленого рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2014 року, Позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України звернувся до суду із позовом про стягнення з Відповідача інфляційних втрат в розмірі 1 014 670, 87 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 641 754, 37 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статтей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Слід також зазначити й те, що стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.

Після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор грошові кошти реально не отримав. Відтак, передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Судом було перераховано три відсотки річних та інфляційні втрати. Оскільки проведений судом розрахунок в частині трьох відсотків річних та інфляційних втрат є більшим, ніж заявлений Позивачем і суд не може вийти за межі заявлених вимог, суд визнає вірним розрахунок доданий до позовної заяви.

Враховуючи те, що Відповідач зобов'язання з оплати вартості поставленого газу не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав та обгрунтованість нарахування Позивачем трьох відсотків річних на основну суму боргу в розмірі 641 754, 37 грн. за період прострочки з 30.12.2011 р. по 28.07.2014 р. та інфляційних втрат в розмірі 1 014 670, 87 грн. з жовтня 2013 року по червень 2014 року.

За вказаних обставин справи, заслухавши пояснення позивача, враховуючи докази надані Позивачем на підтвердження заявлених вимог, - вимоги Позивача підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне вказати про те, що 14 жовтня 2014 року від Відповідача у справі надійшло клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору у зв'язку із тим, що заборгованість перед Позивачем Відповідачем було передано ТОВ "Рівнетеплоненерго".

У задоволенні клопотання судом відмовлено виходячи з наступного.

Як зазначив Позивач в своїх письмових поясненнях, відповідно до ст. 520 ЦК України ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" як кредитор не надавала згоди на заміну боржника у зобов'язанні.

Судом встановлено, що на момент прийняття 21.02.2012 року рішення суду про стягнення з відповідача основного боргу за договором від 20.12.2010 року № 06/10-2371-БО-28 орендарем об'єкту централізорваного теплопостачання в м. Рівне, по вул. Д. Галицького, 27 - цілісного майнового комплексу КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради, був відповідач.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі якщо суб’єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб’єкт стає правонаступником за борговими зобов’язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Закон не визначає момент передачі боргових зобов'язань правонаступнику.

Тому, положення вказаної вище норми Закону слід застосовувати в сукупності з нормами Цивільного кодексу України, а саме ст.ст. 513, 521 щодо заміни боржника у зобов'язанні.

КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради визначене єдиним відповідачем (боржником) за рішенням суду від 21.02.2012 року. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, як юридична особа не припинений.

Додані відповідачем до клопотання договір оренди ТОВ "Рівнетеплоенерго" від 25.07.2013 року та додаток № 9 до акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу не є правочином про заміну боржника і не свідчать про фактичну передачу боргу за договором, укладеним між позивачем та відповідачем у справі, основна заборгованість за яким стягнута рішенням суду від 21.02.2012 року.

У вказаному додатку № 9 визначено загальну кредиторську заборгованість в сумі 115 475 212, 97 грн., з них 9 600 008, 09 грн. за договором від 20.02.2010 року № 06/10-2371-БО-28, при цьому неможливо визначити розмір заборгованості, яка передається.

До того ж, у вказаному вище додатку до акту зазначено, що кредиторська заборгованість на дату підписання акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу КП "Теплотранссервіс" від 21.08.2013 року не передається з балансу останнього на баланс ТОВ "Рівнетеплоенерго".

За вказаних обставин підстав для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі немає.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на обґрунтування своїх заперечень, а також доказів сплати боргу під час розгляду справи Відповідач суду не надав.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України судові витрати в розмірі 33 129, 00 грн., покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (33027, м.Рівне, вул.Данила Галицького, 27 код 30841056) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, код 31301827) 1 014 670 (один мільйон чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 87 коп. інфляційних втрат, 641 754 (шістсот сорок одна тисяча сімсот п'ятдесят чотири) грн. 37 коп. три відсотки річних, а також 33 129 (тридцять три тисячі сто двадцять дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ.

Повний текст рішення підписано 17.10.2014 року.

Суддя Гудзенко Я.О.