Постанова № 41019176, 20.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Справа № 922/2837/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Яковлєвої Н.П., дов. б/н від 02.06.2014 р.

відповідача - Черненко О.А., дов. № 1 від 11.08.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Автотранс-Т", м. Балаклія Харківська область (вх. №2499 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 18.08.14 у справі № 922/2837/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", м. Балаклія Харківська область

до Приватного підприємства "Автотранс - Т", м. Балаклія Харківська область

про стягнення 34 858,82 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", позивач у справі, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача, Приватного підприємства "Автотранс-Т", заборгованість по договору оренди основних засобів №1а від 01.01.2011 р. у розмірі 34 858,82 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно вказаного договору. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.14 р. по справі № 922/2837/14 (суддя Ю.В. Светлічний) позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Автотранс-Т" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" заборгованість по договору оренди основних засобів № 1а від 01.01.2011 р. в розмірі 32 858,82 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача частини основного боргу у розмірі 2 000,00 грн. - провадження припинено. У задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення строком на 10 місяців - відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/2837/14 від 18.08.14 р. в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача Приватного підприємства "Автотранс-Т" про розстрочення виконання рішення строком на 10 місяців скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким клопотання відповідача задовольнити, розстрочивши виконання рішення в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 32858,82 грн. строком на 10 місяців з моменту набрання рішенням законної сили рівними частинами в розмірі 3285,88,88 грн. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 18.08.14 р. по справі № 922/2837/14 просить залишити без змін, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" на користь Приватного підприємства "Автотранс-Т" витрати по сплаті судового збору в розмірі 913,50 грн. за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що він частково сплатив в рахунок погашення заборгованості 2000,00 грн., в зв'язку з чим вважає, що судом не було враховано дані обставини щодо бажання відповідача погасити виниклу заборгованість. Також, відповідач посилається на погіршення фінансового стану ПП "Автотранс-Т", зниження рентабельності підприємства, що на думку відповідача, свідчить про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості. Відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не враховано баланс інтересів комерційного підприємства (ТОВ "Автотранс-Балаклія") та громадян (в тому числі пільгового контингенту) Балаклійського району Харківської області, які при зверненні стягнення на поточні рахунки та майно ПП "Автотранс-Т" залишаться без транспортного сполучення. Крім того, відповідач посилається на відсутність на поточному рахунку ПП "Автотранс-Т" грошових коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення, а також зазначає про те, що звернення стягнення на активи підприємства призведе до паралізації господарської діяльності, що за твердженнями скаржника, позбавить підприємство можливості виконати покладену на нього соціальну функцію з перевезення пільгового контингенту.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає, що посилання боржника на тяжкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст. 121 ГПК України, які б тягли за собою необхідність розстрочення виконання рішення, а є результатом власної господарської діяльності. Позивач також звертає увагу суду на те, що з моменту прийняття судом першої інстанції рішення, тобто з 18.08.2014 р., та до сьогоднішнього часу відповідач не сплатив у вересні на користь позивача навіть 3285,88 грн., які він обіцяв сплачувати в разі задоволення клопотання щодо розстрочки виконання рішення. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін.

15.10.2014 р. відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив суд прийняти в якості додаткового доказу платіжне доручення № 1732 від 01.10.2014 р. про сплату на користь позивача грошових коштів в розмірі 3 286,00 грн. в рахунок часткового погашення боргу. Вказане клопотання колегією суддів задоволено, а надану відповідачем копію платіжного доручення № 1732 від 01.10.2014 р. долучено до матеріалів справи.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм процесуального та матеріального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01 січня 2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" та Приватним підприємством "Автотранс-Т" був укладений договір оренди основних засобів № 1а, а також додаткову угоду до нього від 01.01.2012 р. та додаткову угоду від 01.01.2013 р., якою зокрема продовжено строк дії договору до 01.01.2014 р.

Відповідно до умов договору позивач надав - в строкове платне користування відповідачу нерухоме майно. В свою чергу відповідач взяв на себе зобов'язання щомісячно сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 300,00 грн. в місяць (пункт 5.1. Договору) та відшкодовувати витрати позивача на утримання приміщення, а саме - витрати на електроенергію та послуги зв'язку (пункт 5.4. договору). При цьому розмір витрат позивача на утримання приміщення, які щомісячно зобов'язаний був сплачувати відповідач, зазначався позивачем у відповідних актах здачі-прийняття робіт, в яких зазначалась вартість використаних відповідачем послуг зв'язку та експлуатаційних витрат за відповідний період.

В свою чергу відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за відпрацьованим, на користь позивача орендну плату, що передбачено пунктом 5.2. договору. Пункт 5.4. договору визначено, що витрати позивача на послуги зв'язку експлуатаційні витрати (електроенергія), відповідач повинен був сплачувати на користь позивача на протязі 5-ти робочих днів із дня отримання рахунку-фактури.

Однак, як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідач у 2012-2013 роках вносив орендну плату несвоєчасно та не в повному обсязі, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по орендній платі в розмірі 34 858,82 грн., яка на момент подання позову відповідачем не сплачена.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення господарським судом Харківської області провадження у даній справі відповідачем - Приватним підприємством "Автотранс-Т" було сплачено частину боргу перед позивачем у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №60 від 11.08.14 р., який міститься у матеріалах справи.

Враховуючи вищенаведене, та те, що між сторонами відсутній предмет спору у розмірі 2000,00 грн., провадження по справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2 000,00 грн. судом першої інстанції припинено на підставі п. 1.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, зважаючи на доведеність факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, а також встановлений факт наявності у відповідача заборгованості по орендній платі, суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 32 858,82 грн. правомірними, обґрунтованими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем в процесі розгляду справи заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення у даній справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 32 858,82 грн. строком на 10 місяців з моменту набрання рішенням законної сили рівними частинами в розмірі 3 285,88 грн.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суд першої інстанції виходив з правового аналізу положень ст. 121 ГПК України, а також обставин справи, за якими встановив, що важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин, а фінансова криза носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін і не може бути віднесена до виключних обставин. Враховуючи те, що боржником не наведено переконливих доводів щодо наявності виняткових обставин у розумінні ст. 121 ГПК України, які б тягли за собою необхідність розстрочки виконання рішення суду, місцевий господарський суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення строком на 10 місяців.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо суті вирішеного спору, а також про відсутність в даному випадку підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення господарського суду.

Слід зазначити, що заявник апеляційної скарги оскаржує рішення лише в частині відмови в задоволені клопотання про розстрочку його виконання, отже, по суті не заперечує проти правильності самого рішення щодо стягнення з відповідача 32 858,82 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право розстрочити його виконання.

Згідно зі ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Виходячи з аналізу даної норми права, можна зробити висновок, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення повинні бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у визначений строк. До того ж законодавець вказує, що надання розстрочки та відстрочки виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, виходячи з особливого характеру обставин справи.

Також, слід зазначити, що відстрочка або розстрочка виконання рішення надається лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом. При цьому, господарський суд вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Колегія суддів бере до уваги, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, свою заяву про розстрочку виконання рішення суду відповідач обґрунтовує тяжким фінансовим станом підприємства, зниженням рентабельності підприємства, що на думку скаржника, свідчить про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості. Зокрема, відповідач зазначає, що рентабельність підприємства знизилась на 70 %, що підтверджується звітами за період з 2011 по 1 півріччя 2014 року, згідно останнього чистий дохід (виручка) від реалізації послуг складає 413 тис. грн., в той час коли попередні показники складають 539 тис. грн. Також, відповідач посилається на те, що балансі підприємства обліковуються основні засоби (необоротні активи) з урахуванням зносу вартістю 70 тис. грн. В обґрунтування поданого клопотання відповідач надав копії балансів: на 01.01.12 р., 31.12.13 р., на 01.01.13 р., 08.08.2014 р., копії звітів про фінансові результати за 2011 р.-2013 р., 1 півріччя 2014 року, копії оборотно - сальдових відомостей по рахункам: №10, №13, №203, №207, №22, №201, копії банківських виписок по поточному рахунку ПП "Автотранс" на за період з 11.08.2014 р. по 12.08.14 р., копії довідок №369 від 23.07.2013 р. Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Балаклійського району, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Харківській області; копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №6687637 від 23.07.2013 р., наданої Реєстраційною службою Балаклійського районного управління юстиції Харківської області.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності и власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Враховуючи зазначену норму, надання розстрочки на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для застосування положень п. 6 ст. 83 ГПК України, адже, враховуючи положення ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Слід зазначити, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно зі ст.174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Укладений між сторонами договір № 1а від 01.01.2011 р. є двостороннім правочином, за змістом якого відповідач взяв на себе зобов'язання щомісячно сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 300,00 грн. в місяць (пункт 5.1. договору) та відшкодовувати витрати позивача на утримання приміщення, а саме - витрати на електроенергію та послуги зв'язку (пункт 5.4. договору). Зазначений договір є підставою для виникнення у йото сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами є зокрема п. 5.1, п. 5.4 договору, виставлені позивачем рахунки-фактури та підписані між сторонами акти здачі-прийняття робіт, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мас виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Колегія суддів також враховує той факт, що заборгованість відповідача по орендній платі в розмірі 34 858,82 грн. виникла за період 2012-2013 роки та на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду не була сплачена відповідачем. Тобто відповідач мав змогу щомісячно вчасно сплачувати на користь позивача платежі за договором оренди основних засобів № 1а від 01.01.2011 р,, які не були значними, що підтверджується виставленими позивачем рахунками. Таким чином, саме неналежне ставлення до своїх договірних зобов'язань та платіжної дисципліни призвели до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем в означеній сумі.

Не може бути підставою для надання відповідачу розстрочки виконання рішення факт сплати останнім 2000,00 грн. в рахунок погашення боргу перед позивачем, оскільки даний платіж є незначним у порівнянні з сумою основного боргу та проведений відповідачем лише після порушенням господарським судом провадження у даній справі.

Так само, не може бути підставою для зміни або скасування прийнятого у справі рішення факт сплати відповідачем 3 286,00 грн. за платіжним дорученням № 1732 від 01.10.2014 р., оскільки вказані грошові кошти було сплачено відповідачем після прийняття рішення та після порушення апеляційного провадження у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що така позиція відповідача свідчить про відсутність вжиття своєчасних заходів направлених на погашення виниклої заборгованості перед позивачем.

Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процес економіці держави та інші обставини справи.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних: процесів у економіці держави та інші обставини справи, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі наслідки і для стягувана при затримці виконання рішення.

В даному випадку відповідачем не доведено, що примусове стягнення з нього заборгованості в розмірі 32858,82 грн. матиме наслідком припинення господарської діяльності останнього.

Таким чином, вирішуючи питання про надання розстрочки, суд апеляційної інстанції, виходячи з принципу рівності перед законом і судом, зазначає, що наведені відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання розстрочки виконання рішення суду, а є результатом неналежного ставлення до виконання своїх договірних обов'язків по сплаті коштів, а також недостатності заходів, що приймаються ним по погашенню дебіторської заборгованості та направленню одержаних коштів на оплату боргів.

При цьому слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду та задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 32858,82 грн. строком на 10 місяців.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, 103, 105, 121 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Автотранс-Т", м. Балаклія Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 18.08.14 у справі № 922/2837/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 20 жовтня 2014 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.