Постанова № 41018881, 07.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2014 року 810/1506/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2014 року № 000023220, № 0000222200, № 0000212200 та податкове повідомлення-рішення від 22.08.2014 року №0001301700.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем на основі Акту перевірки від 05.08.2013 року №35/220/24879282 були винесені податкові повідомлення-рішення, які КП КОР "Тетіївтепломережа" вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Так в податковому повідомленні-рішенні від 21.08.2014 року №0000212200 застосовані фінансові санкції, начебто на не отримані шини, але як зазначає позивач вони використовуються на власному транспорті, в податковому повідомленні-рішенні від 21.08.2013 року №0000222200 по податку на прибуток підприємств, відповідач зазначив, що укладені правочини які укладались та включались до податкових декларацій начебто без підтвердження первинними документами. Також позивач зазначає, що в інших актах перевірки не встановлено жодних порушень з чого постає правомірність податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведення перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки в ході перевірки встановлено порушення вимог законодавства КП КОР "Тетіївтепломережа".

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до матеріалів справи у період з 11.07.2013 року по 29.07.2013 року на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 11.07.2013 року № 18 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 11.07.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 11.07.2013 року.

Результати перевірки оформлені актом від 05.08.2013 року № 35/220/24879282(далі по тексту - Акт перевірки).

За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 5.1, пп.5.2.2, пп.5.2.7, п.5.2, пп.5.3.9 , п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2733, в т.ч., за 4 квартал 2010року в сумі 2733грн;

- п.п.135.5.4 п.135.5, ст..135, п.138.2, п.138.8, пп.138.8.5 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 574888грн, в т.ч. 4 квартал 2011року в сумі 32407грн, за 4 квартал 2012 року у сумі 54248грн;

- п.138.2, п.138.8, пп.138.5 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток у 1 кварталі 2011року на суму 141833грн. на один податковий період, занижено податок на прибуток у 2 кварталі 2011 року на суму 5750грн на один податковий період, занижено податок на прибуток у 3 кварталі 2011 року на суму 19550 грн. на один податковий період, занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2011 року на суму 129810грн, на один податковий період, занижено податок на прибуток у 1 кварталі 2012 року на суму 297500грн. на один податковий період, занижено податок на прибуток у 2 кварталі 2012 року на суму 126000грн. на два податкових періоди;

- п.198.1, п.198.6, ст..198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2011грн, в т.ч., за квітень 2011року в сумі 2011грн.; п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ подання розрахунку форми №1Дф з порушеннями, недостовірними відомостями про суми доходів нарахованих на користь платників податків.

На підставі висновків Акту перевірки Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

- Податкове повідомлення-рішення від 22.08.2013 року № 0001301700, яким застосовано до КП КОР "Тетіївтепломережа" штрафну (фінансову) санкцію з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.;

- Податкове повідомлення-рішення від 21.08.2013 року № 0000222200, яким збільшено суму грошового зобов'язання КП КОР "Тетіївтепломережа" з податку на прибуток підприємств на 735100,00 грн. ( в тому числі за основним платежем на 577621,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 157479,00 грн.);

- Податкове повідомлення-рішення від 21.08.2013 року № 0000232200, яким за порушення КП КОР "Тетіївтепломережа" постанови «Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті України» застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1350,00 грн.

- Податкове повідомлення-рішення від 21.08.2014 року 0000212200, яким збільшено суму грошового зобов'язання КП КОР "Тетіївтепломережа" з податку на додану вартість на 2012,00 грн. ( в тому числі за основним платежем на 2011,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1,00 грн.).

Не погоджуючись з рішеннями відповідача КП КОР "Тетіївтепломережа" звернулось до суду.

Надаючи правову оцінку господарським відносинам між КП КОР "Тетіївтепломережа" та ТОВ «Белагро-77», при укладанні та виконанні договорів, які на переконання відповідача є нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначене положення відображає один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.

У відповідності до приписів статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У силу вимог статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

При цьому, факт передачі та оплати товару може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

У відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

КП КОР «Тетіївтепломережа» отримано від ТОВ «Белагро-77» первинні документи та податкові накладні.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Ураховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладені між КП КОР «Тетіївтепломережа» отримано від ТОВ «Белагро-77» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Ураховуючи вищезазначене, суд звертає увагу на те, що відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), підпунктом "а"п.198.1 якої передбачено право на віднесення сум податку з ПДВ до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПК України 198.3. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.6, ст..198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд зазначає наступне.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, сформовані у відповідності до законодавства України оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 21.08.2013 року № 00002322200 та від 22.08.2013 року № 0001201700, суд зазначає, що в акті перевірки жодних порушень не наведено, а судом не встановлено.

Таким чином, висновки позивача про порушення КП КОР "Тетіївтепломережа" п5.1, пп.5.2.2, пп.5.2.7, п.5.2, пп.5.3.9 , п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2733, в т.ч., за 4 квартал 2010року в сумі 2733грн; п.п.135.5.4 п.135.5, ст..135, п.138.2, п.138.8, пп.138.8.5 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 574888грн, в т.ч. 4 квартал 2011року в сумі 32407грн, за 4 квартал 2012 року у сумі 54248грн; п.138.2, п.138.8, пп.138.5 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток у 1 кварталі 2011року на суму 141833грн. на один податковий період, занижено податок на прибуток у 2 кварталі 2011 року на суму 5750грн на один податковий період, занижено податок на прибуток у 3 кварталі 2011 року на суму 19550 грн. на один податковий період, занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2011 року на суму 129810грн, на один податковий період, занижено податок на прибуток у 1 кварталі 2012 року на суму 297500грн. на один податковий період, занижено податок на прибуток у 2 кварталі 2012 року на суму 126000грн. на два податкових періоди; п.198.1, п.198.6, ст..198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2011грн, в т.ч., за квітень 2011року в сумі 2011грн.; п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755-VІ подання розрахунку форми №1Дф з порушеннями, недостовірними відомостями про суми доходів нарахованих на користь платників податків є безпідставними. Тому податкові повідомлення-рішення від 21.08.2014 року № 000023220, № 0000222200, № 0000212200 та податкове повідомлення-рішення від 23.08.2014 року №0001201700 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.08.2014 року № 000023220, № 0000222200, № 0000212200 та податкове повідомлення-рішення від 22.08.2014 року №0001301700.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.