Постанова № 41018639, 17.10.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2014 року Справа № 2а/0370/1441/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

при секретарі Головатій І.В.,

за участю представників позивача Бровчук Н.М., Даниліка Ф.Я.,

представника відповідача Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» (далі - позивач, ТзОВ «Дарлісад», товариство) звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Луцька ОДПІ), в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2011 року за №0000041701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 544080 грн., та за №0000142301/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток підприємств в розмірі 906800 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта позапланової виїзної документальної перевірки товариства, в ході якої зроблено висновки про нікчемність договорів, укладених між ТзОВ «Дарлісад» та підприємцями про заготівлю лісових ягід з тих підстав, що факт відвантаження товару не знайшов підтвердження. Луцька ОДПІ вважає, що такі правочини укладені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними в силу закону.

На думку позивача, ці висновки не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Так, реальність операцій з придбання ним лісових ягід підтверджується первинними документами. В свою чергу, доводи Луцької ОДПІ ґрунтуються виключно на припущеннях, зроблених на поясненнях окремих осіб.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

В письмових запереченнях проти адміністративного позову від 07 червня 2011 року відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач пояснив, що ТзОВ «Дарлісад» протягом 2008-2009 років на підставі укладених договорів з суб'єктами господарської діяльності здійснювало заготівлю лісової продукції. Проте податковою перевіркою було встановлено, що операції ТзОВ «Дарлісад» із фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є безтоварними; зазначені суб'єкти господарською діяльністю не займалися і не мали такого наміру. Такі угоди суперечать інтересам держави і суспільства та є нікчемними відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Під час перевірки позивачем надані документи на реалізацію лісової продукції, однак не підтверджено факт придбання реалізованого товару у зазначених фізичних осіб-підприємців на загальну суму 2901760 грн. Відтак, ТзОВ «Дарлісад» за операціями з придбання лісової продукції у підприємців в порушення вимог пункту 5.1. підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищило валові витрати.

Товариство під час перевірки не надало документи, які підтверджують факт придбання лісової продукції в інших суб'єктів господарської діяльності. А тому при виплаті коштів фізичним особам за придбані лісові ягоди позивач як податковий агент мав би утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 435264 грн.

З наведених підстав вважає, що висновки податкового органу, зроблені в ході перевірки позивача, відповідають фактичним обставинам, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, в зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представники позивача, кожен зокрема, підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог ТзОВ «Дарлісад» та просив в позові відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, що в період з 13 грудня 2010 року по 10 січня 2011 року відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Дарлісад» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_19, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_4 за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

За результатами даної перевірки відповідачем 17 січня 2011 року складено акт №121/23-2/33667508 (т.1, а.с.8-26, далі - акт перевірки). Актом перевірки встановлено порушення позивачем статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України: правочини з підприємцями ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_4 не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону. Товариство в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занизило податок на прибуток на загальну суму 725440 грн., в тому числі: за І квартал 2008 року на 124750,00 грн., за ІІІ квартал 2008 року на 228040,00 грн., ІІІ квартал 2009 року на 372650,00 грн. Також ТзОВ «Дарлісад» порушено вимоги пункту 1.15 статті 1, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо утримання та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на суму 435264 грн., в тому числі: за лютий 2008 року - 74850,00 грн., за липень 2008 року - 17370,00 грн., серпень 2008 року - 119454,00 грн., за липень 2009 року - 149250,00 грн., за серпень 2009 року - 74340, 00 грн.

На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ 31 січня 2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення за №0000041701/0 та №0000142301/0, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 544080 грн., в тому числі 435264 грн. основного платежу і 108816 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 906800 грн., тому числі 725440 грн. основного платежу і 181360 грн. штрафних (фінансових) санкцій відповідно (т.1, а.с.27-28).

Вищевказані податкові повідомлення-рішення ТзОВ «Дарлісад» були оскаржені в адміністративному порядку, однак це не призвело до їх скасування (т.1, а.с.29-31).

Враховуючи те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем як суб'єктом владних повноважень, то при вирішенні даного спору вони перевірялись судом на відповідність вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Згідно із частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, заперечуючи проти позову, відповідач не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Так, висновки Луцької ОДПІ ґрунтуються на тому, що укладені позивачем з підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 протягом 2008-2009 років договори купівлі-продажу лісової продукції є безтоварними, оскільки вищезазначені суб'єкти господарської діяльності підприємницькою діяльністю не займались (т.1, а.с.36, 41, 48, 56, 66). Також, оскільки правочин щодо державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 визнано недійсним судом, то будь-які договори, укладені від його імені, та підписані накладні (закупівельні акти) не мають жодних юридичних наслідків, а тому ТзОВ «Дарлісад» безпідставно віднесло до складу валових витрат витрати по закупівлі у такої особи ягід чорниці.

Однак суд не погоджується з висновками Луцької ОДПІ, викладеними в акті перевірки, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для її подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, в тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати мають бути підтверджені відповідними рахунковими платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно зі статтею 1, частиною першою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Як визначено статтею 1 вказаного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що між позивачем та підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 протягом 2008-2009 років були укладені договори купівлі-продажу, предметом яких є купівля лісових ягід (т.1, а.с.36, 41, 48, 56, 66; т.2, а.с.35) у кількості, зазначеній в закупівельних актах, за цінами, які вказані в додатках до даного договору та в закупівельних актах. Факт прийому-передачі товару підтверджується закупівельними актами. Відповідно до пункту 3.1 даних договорів підприємці (продавці) здійснюють поставку товару на склад ТзОВ «Дарлісад» (покупця) за власний рахунок. Договори купівлі-продажу від імені підприємців ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були укладені ОСОБА_18, який діяв на підставі нотаріально посвідчених довіреностей з питань здачі дикоростучих рослин (ягід, грибів, тощо) - т.1, а.с.35, 40, 47, 55, 61.

Відповідно до частини першої статті 628, частини першої статті 638 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Про наявність згоди щодо усіх істотних умов зазначених договорів свідчить їх підписання сторонами. Ці договори не визнані недійсними у судовому порядку ні їх сторонами, ні заінтересованими особами (відповідно до повноважень податкового органу).

З пояснень зазначених підприємців вбачається, що останні скуповували у фізичних осіб лісові ягоди та здавали їх ОСОБА_18, а той відвозив ці ягоди для реалізації на територію Волинської області (т.1, а.с.85, 86, 87, 88-89, 90, 91).

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за вказаними договорами позивачем надано суду закупівельні акти (т.1, а.с.37, 42, 50, 51, 57, 62, 67, 68, 74, 75, Т.2, а.с.37, 40, 44, 48, 50, 52, 57, 59, 61, 63, 65, 68, 71, 75, 78, 82, 84, 91, 93, 95, 97, 99), виписки з особових рахунків товариства про зняття готівки на закупівлю сільськогосподарської продукції (т.2, а.с.38, 41, 45, 49, 51, 53, 54, 55, 58, 60, 62, 64, 66, 67, 69, 72, 76, 79, 85, 92), прибуткові та видаткові касові ордери (т.2, а.с.39, 43, 46, 73, 74, 77, 80, 83, 86, 87, 94, 96, 98, 100), картки складського обліку (т.2, а.с.101, 102, 103, 104, 105). Зазначені документи позивач надавав і для перевірки.

Закупівельні акти були складені відповідно до вимог «Методичних рекомендацій щодо впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованими з міжнародними стандартами», що затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17 червня 2003 року №3157.

Пред'явлені до перевірки та надані позивачем суду вищевказані документи є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, на думку суду, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, на що звертає увагу відповідач, при наявності інших документів, які повністю підтверджують отримання позивачем товару, не може спростовувати факт здійснення господарських операцій купівлі-продажу товару.

До такого висновку суд дійшов, аналізуючи зміст Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568. За змістом цих Правил товарно-транспортна накладна призначена для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт. Основне призначення даного документа - забезпечення документального підтвердження факту надання транспортних та експедиційних послуг.

Як уже зазначалося судом, товар для ТзОВ «Дарлісад» доставлявся уповноваженою продавцями особою - ОСОБА_18 Транспортні послуги увійшли до ціни товару, з наведених підстав їх вартість позивач не відносив до складу валових витрат.

Перевіркою встановлено, що дебіторська/кредиторська заборгованість за розрахунками із вказаними підприємцями у позивача відсутня. В матеріалах справи також наявні докази передачі коштів ОСОБА_18 для розрахунків із підприємцями (видаткові касові ордери - т.2, а.с.39, 43, 46, 74, 77, 80, 83, 86-87; закупівельні акти - т.2, а.с.37, 40, 44, 48, 50, 52, 57, 59, 61, 63, 65, 68, 71, 75, 78, 82, 8). Наявність коштів у позивача для таких розрахунків підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку (т.2, а.с.38, 41, 45, 49, 51, 53-55, 58, 60, 62, 64, 66,-67, 69, 72, 76, 79, 85, 92).

На момент вчинення господарських операцій із ТзОВ «Дарлісад» підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 мали відповідний обсяг цивільної та податкової правосуб'єктності - відомості про таких суб'єктів господарювання підтверджені довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с.39, 44, 45-46, 53-54, 59-60, 64-65, 70, 77), свідоцтвами про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців та свідоцтвами про сплату єдиного податку (т.1, а.с.38, 43, 52, 58, 63, 69, 76; т.2, а.с.89).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд вважає помилковими доводи відповідача про нікчемність укладених між позивачем та ОСОБА_4 угод у зв'язку з припиненням в судовому порядку підприємницької діяльності останнього, оскільки правовідносини між ними мали місце в лютому 2008 року, а скасовано та визнано нечинною реєстрацію фізичної особи-підприємця рішенням господарського суду Харківської області лише 18 червня 2009 року (т.1, а.с.92-95).

На підставі вказаних вище господарських операцій ТзОВ «Дарлісад» було сформовано за вказаний період валові витрати в сумі 2901760 грн.

З матеріалів справи вбачається, що придбаний товар (лісові ягоди) був використаний в межах господарської діяльності позивача, зокрема, був реалізований за кордон, що підтверджується митними деклараціями (т.1, а.с.119-120, 124, 128, 131). Технологічні можливості зберігання придбаної продукції та наявність для цих цілей трудових ресурсів у позивача підтверджуються свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (будівлю тарного комплексу-цеху переробки, приміщення холодильника (том 1, а.с.148-150), наказами про прийом на роботу комірників, договорами про повну матеріальну відповідальність (т.2, а.с.106-108).

В розумінні підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли посередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Господарські операції з придбання лісової продукції та їх подальшого продажу відповідає змісту діяльності ТзОВ «Дарлісад», що встановлено спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.2, а.с.7-8)

Отже, операції з придбання лісової продукції призвели зміни в активах позивача та мали наслідком отримання ним прибутку, що відповідає господарській меті. Беручи до уваги те, що у позивача наявні документи щодо господарських операцій, вчинених ТзОВ «Дарлісад» із підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, такі документи мають значення первинних, то підстав для їх неврахування при проведенні перевірки у податкового органу не було.

Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 204, 215 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 20 Податкового кодексу України не надано повноважень органам державної податкової служби України щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Посилання відповідача на статті 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку, а інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Такі обставини можуть бути доведені судовими рішеннями в кримінальному провадженні.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Доводи відповідача є виключно припущеннями, в основу яких покладено пояснення підприємців, однак наявність первинних документів та руху активів дає підстави позивачу формувати валові витрати.

Відтак, донарахування Луцькою ОДПІ податковим повідомленням-рішенням від 31 січня 2011 року №0000142301/0 податкових зобов'язань у сумі 725440 грн. та штрафних санкцій у сумі 181360 грн. не ґрунтується на нормах чинного на час виникнення правовідносин податкового законодавства, а тому таке рішення не може вважатися правомірним.

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 31 січня 2011 року №0000041701/0 про нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 435264 грн. та 108816 грн. штрафних санкцій, суд вважає за необхідне зазначити, що до 2011 року порядок і умови нарахування податку з доходів фізичних осіб визначався Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно з пунктом 1.15 вказаного Закону податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

На підставі підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (15 відсотків від об'єкта оподаткування).

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника податку - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону).

Водночас, згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг) у межах підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленим спеціальним законодавством з цих питань з урахуванням цього пункту.

До спеціального законодавства належить Указ Президента України «Про спрощену систем оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», яким встановлена спеціальна система оподаткування, та звичайна (загальна) система оподаткування, діюча у відповідності з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

З системного аналізу норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» вбачається, що у разі виникнення у підприємства господарських відносин з фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, для уникнення подвійного оподаткування доходів фізичних осіб підприємство при укладанні з ними господарських договорів та з метою наявності достатніх підстав для неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати доходів таким фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності має вимагати у останніх копії свідоцтв про реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтв про сплату єдиного податку, платіжних документів про сплату єдиного податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб.

Відтак, обов'язки податкового агента виникають при виплаті доходу фізичній особі, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому для цього необхідно встановити характер таких відносин та статус осіб, які отримали доходи.

Доводи відповідача про виплату доходів у сумі 2901760 грн. іншим особам при закупівлі лісових ягід у 2008-2009 роках (а не підприємцям ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) ґрунтуються виключно на припущеннях. При цьому будь-які докази на підтвердження своїх доводів Луцька ОДПІ не надала.

В свою чергу, у вказаний період зазначені вище підприємці були платниками єдиного податку (т.1, а.с.38, 43, 52, 58, 63, 69, 76 зворот). З урахуванням правил, визначених підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», позивач у податковій звітності 1-ДФ відобразив виплату доходу фізичним особам-підприємцям, по відношенню до них він не є податковим агентом (т.1, а.с.32-34). Такі особи здійснюють самостійний обік доходів та сплату податків.

Отже, позивач в даному випадку не зобов'язаний був виступати податковим агентом - оподатковувати дохід та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб. Оскільки відповідачем не доведено наявність обов'язку у ТзОВ «Дарлісад» як податкового агента при виплаті доходу у сумі 2901760 грн. щодо утримання і сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 435264 грн. (2901760 грн. х 15%), то податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2011 року № 0000041701/0 також є протиправним.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та наведені норми законодавства в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи відповідача недостатні для висновків про нікчемний характер правочинів, завищення валових витрат та заниження податку на прибуток з цих підстав за господарськими операціями позивача по закупівлі у фізичних осіб-підприємців лісової продукції, а також невиконання ним обов'язків податкового агента та не сплати податку з доходів фізичних осіб. Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб у податкових повідомленнях-рішеннях від 31 січня 2011 року №0000041701/0 та №0000142301/0. В той же час, у судовому засіданні встановлено дотримання позивачем умов для відображення валових витрат відповідно до первинних документів за вказаними операціями. Відтак, рішення Луцької ОДПІ, що оскаржуються, є необґрунтованими, прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а отже - протиправними, а тому позов слід задовольнити повністю. З урахуванням повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України позов підлягає задоволенню шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Керуючись статтями 11, 17, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 31 січня 2011 року №0000041701/0 та №0000142301/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 22 жовтня 2014 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій