Рішення № 41015566, 09.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18047/14 09.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорагропром";

до Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка";

про стягнення 734 976,96 грн.

Суддя О. В. Мандриченко

Представники:

Від позивача: Мальцев І. В., представник, довіреність № б/н від 22.08.2014 р.;

Від відповідача: Малинюк В.В., представник, довіреність № 1/0514 від 05.05.2014 р.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 687 999,98 грн. основного боргу, 5 927,01 грн. трьох відсотків річних, 41 049,97 грн. пені, а також 14 893,03 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.08.2014 року порушено провадження у справі № 910/18047/14; розгляд справи призначено на 16.09.2014 року.

Через відділ канцелярії господарського суду 16.09.2014 року позивач подав заяву про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог), у якій просить суд стягнути з відповідача 687 999,98 грн. основного боргу, 49 307,23 грн. пені та 7 226,79 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 року слухання справи № 910/18047/14 відкладено до 09.10.2014 року.

У судовому засіданні 09.10.2014 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу, стягнути з останнього 577 999,98 грн. основної заборгованості, решту позовних вимог залишити без змін.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

В той же час, приймаючи до уваги, що вищевказана заява не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити, у зв'язку з чим спір у даній справі вирішується виходячи з нової ціни позову.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду акт звірки взаєморозрахунків сторін станом за період з 01.03.2014 р. по 06.10.2014 р., згідно якого відповідач визнає суму заборгованості перед позивачем у розмірі 587 999,97 грн.

У судовому засіданні 09.10.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» (покупець) 10.04.2013 р. було укладено договір поставки № 304 (далі - договір), відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити у власність відповідача цукор-пісок (далі - товар), а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 2.4. договору, ціна та загальна вартість партії товару попередньо усно узгоджується сторонами і зазначається покупцем у письмовій заявці та в подальшому фіксується у відповідних накладних та рахунку-фактури постачальника.

Згідно із п. 3.1. договору покупець здійснює повну оплату вартості кожної поставленої партії товару на підставі рахунку-фактури постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з дати поставки партії товару, шляхом переказу відповідних грошових на поточний (розрахунковий рахунок) постачальника.

Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що датою поставки партії товару є дата прийняття товару покупцем (перевізником), що підтверджується відповідним підписом в накладній.

Позивач зазначає, що протягом строку дії договору ним було відвантажено покупцю товар загальною вартістю 6 268 000,00 грн., який було оплачено покупцем лише частково в сумі 5 580 000,02 грн. Вартість товару, який не був оплачений станом на день подання позову становить 687 999,98 грн., на підтвердження чого позивачем було надано специфікації до договору поставки № 304 від 10.04.2013 року та видаткові накладні, підписані та скріплені печатками обох сторін.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що покупець здійснює повну оплату вартості кожної поставленої партії товару на підставі рахунку-фактури постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з дати поставки партії товару, шляхом переказу відповідних грошових на поточний (розрахунковий рахунок) постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що основний борг в сумі 687 999, 98 грн. був частково погашений відповідачем протягом вересня-жовтня 2014 р. у розмірі 110 000,00 грн., тобто з порушенням строків, встановлених договором та після порушення провадження у справі 29.08.2014 року, що також підтверджуються актами звірки взаєморозрахунків сторін.

Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем, на день розгляду справи, становить 577 999,98 грн., розмір якої було повністю визнано представником відповідача у судовому засіданні.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 49 307,23 грн. пені та 3% річних у сумі 7 226,79 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 8.2. договору сторони передбачили, що за прострочення оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, який доданий до позовної заяви, господарський суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 49 307,23 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, який доданий до позовної заяви, визнав його обґрунтованим, та задовольняє вимогу про стягнення 3% річних у сумі 7 226,79 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" (03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 6; код ЄДРПОУ 00382496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорагропром" (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44; код ЄДРПОУ 00382496) 577 999 (п'ятсот сімдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 98 коп. основного боргу, 49 307 (сорок дев'ять тисяч триста сім) грн. 23 коп. пені, 7 226 (сім тисяч двісті двадцять шість) грн. 79 коп. 3% річних та 14 890 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 68 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорагропром" (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44; код ЄДРПОУ 00382496) 2 (дві) грн. 35 коп. надмірно сплаченого судового збору. Видати наказ.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 20.10.2014 р.