Рішення № 41015208, 17.10.2014, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7496/13-ц

2/201/80/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Пєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 23 листопада 1991 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. 03 березня 1995 року ОСОБА_2 використовуючи сімейні кошти була створена юридична особа приватна фірма «ДЕЙРА». 06 лютого 1998 року приватною фірмою «ДЕЙРА» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було вирішено створити ТОВ «МЕРАЛПРОМЕКСПОРТ» із закріпленням за кожним часток зокрема: ПФ «ДЕЙРА» - 95%, ОСОБА_4 - 5%. Змінами до установчого договору ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» затверджених зборами учасників в формі протоколу № 2 від 18 серпня 2000 року та зареєстрованих Державною адміністрацією Дніпропетровського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 передана частка долі приватної фірми «ДЕЙРА» в статутному фонді ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» в розмірі 33,33%. Станом на 17 жовтня 2008 рік статутний фонд ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» складав 6 018 750 грн., з яких ОСОБА_2 набув право власності на частку у статутному фонді ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ в розмірі 50 %.

24 лютого 2010 року шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано. При ознайомленні з матеріалами цивільної справи про поділ спільного майна подружжя, представником позивача було виявлено, що 13 лютого 2009 року ОСОБА_2 було надано заяву про вихід з даного товариства. Належну йому частку в ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ яка становить 50 % від статутного капіталу передає на користь ОСОБА_3. Позивач згоди на дарування частки у статутному капіталі ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» ОСОБА_2 не давала тому вважає даний договір незаконним та просила визнати його незаконним з моменту укладення договору дарування відступлення частки в статутному капіталі та визнати недійсними зміни в державному реєстрі юридичних осіб що були зареєстровані на підставі договору дарування.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач ОСОБА_3 про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином причин неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Треті особи виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з*явилися причин неявки суду н повідомили.

Вислухавши сторони, дослідивши та перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що з 23 листопада 1991 року по 24 лютого 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбних відносинах /т. 1, а.с. 7-9/.

03 березня 1995 року ОСОБА_2 була створена юридична особа приватна фірма «ДЕЙРА». Після чого 06 лютого 1998 року ПФ «ДЕЙРА» та ОСОБА_4 було створено ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ». Для забезпечення діяльності було створено статутний фонд в розмірі 28 125 грн. та відповідно частки 95% ПФ «ДЕЙРА» та 5% ОСОБА_4 /т. 10-11/.

13 лютого 2009 року ОСОБА_2, як учасник ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» повністю розуміючи значення своїх дій та без будь - якого тиску зі сторони відповідно до свого дійсного волевиявлення заявив про вихід із складу учасників ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ». Належну йому частку в статутному капіталі учасників ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» яка становить 50% від статутного капіталу ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» передав на користь ОСОБА_3 /т. 1 а.с. 12/.

13 лютого 2009 року договором дарування частки у статутному фонді ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» ОСОБА_2 безоплатно передав ОСОБА_3 50 % статутного капіталу /т. а.с. 210-211/.

Згідно Протокола № 13/02 зборів учасників ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» від 13 лютого 2009 року дано згоду на вихід ОСОБА_2 через відступлення його частки ОСОБА_3 на підставі заяви про вихід та договору дарування від 13 лютого 2009 року /т. 1 а.с. 209/

07 вересня 2009 року протоколом № 1/2009 надано згоду на вихід із складу учасників ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» ОСОБА_2 та задоволено заяву ОСОБА_3 про прийом її до складу учасників ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» /т. а.с. 212/.

Відповідно ст. 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними

Стаття 65 Сімейного Кодексу України передбачає, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно п. 28 Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства

при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,

визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Згідно ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Відповідно ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 12 Закону України «Про господарські товариства» Товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до

статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

Положення ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України передбачає що учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Отже, об'єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації (припинення). При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий власник частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частина прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частина майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру придбаної ним частки.

Разом із тим з урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Виходячи зі змісту чч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім'ї.

Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Підставою для звернення позивача до суду слугувало, те що відступлена відповідачем ОСОБА_2, шляхом дарування, частки у статутному фонді ТОВ «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» на користь відповідача ОСОБА_3 перебувала у спільній сумісній власності подружжя» та відсутність письмової згоди позивача при укладенні ОСОБА_2 договору дарування частки в статутному фонді. Де предметом позову є визнання договору дарування недійсним.

В ході слухання справи по суті представниками позивача було заявлено клопотання про призначення комплексної криміналістичної експертизи в основу якого лягло твердження представника позивача, що підстави позову є зокрема, обставини нікчемності договору дарування за нормами ч. 3 ст. 719 ЦК України, а також те що позивачем оспорюється факт підписання договору дарування з боку ОСОБА_3, отже позивачем після початку слухання справи по суті було змінено підстави та предмет позову.

Відповідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Однак суду письмової заяви про зміну предмету та підстав позову так надано і не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_2 мав право розпоряджатися своєю часткою в статутному капіталі ТОВ «МЕТАЛПРОЕКСПОРТ» без згоди другого подружжя, а отже у суда відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача стосовно визнання договору дарування недійсним.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ» про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.О. Демидова