Ухвала суду № 41013732, 01.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/34904/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Усенко Є.А., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Катамай Г.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі № 826/3346/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2014 року № 71/26-59-17-01, № 72/26-59-17-01 та рішення від 18 лютого 2014 року № 73/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 182,70 грн. на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року скасовано.

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти касаційної скарги та зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване та прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просила залишити його без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

6 лютого 2014 року за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 за період з 1 січня по 31 грудня 2012 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено акт № 43/17-01/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму у розмірі 11040 грн., порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму у розмірі 14097 грн., а також порушення п. 4 ст. 1, п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та, як наслідок, несплата внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4139 грн. 50 коп.

На підставі вищевказаного акта 18 лютого 2014 року контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 71/26-59-17-01, яким у зв'язку з порушенням п. 177.2 ст. 177 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11040 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5520 грн.;

- № 72/26-59-17-01, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14097 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7049 грн.

Крім того, 18 лютого 2014 року на підставі акта перевірки відповідачем винесено рішення № 73/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким у зв'язку з порушенням п. 4 ст. 1, п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачу донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4139 грн. 50 коп., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 620 грн. 93 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду жодних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються висновки акта перевірки, і не довів правомірності винесення ним спірних рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про порушення позивачем норм податкового законодавства, а відтак вважав законними прийняті податковим органом рішення.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 131 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 ПК України).

В силу пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

При цьому, в п. 187.1 ст. 187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу на підставі договору поставки від 19 травня 2012 № 03/12 з ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» поставлено відповідні товари (жіночий та чоловічий одяг в асортименті), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач за спірний період сформував податковий кредит на загальну суму у розмірі 14097 грн. Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі, сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 14097 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача з відповідною відміткою банку.

Водночас, з аналізу акта перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 11040 грн., порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 14097 грн., а також порушення п. 4 ст. 1, п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та, як наслідок, несплата внеску у розмірі 4139,50 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного договору внаслідок наявності в базах «Податковий блок», ПДС, ЦБД ДРФО, «Митниця», «Транспорт», «Земля», «Касові апарати» відомостей про те, що до ЄДР внесено запис про відсутність ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» за місцезнаходженням, в штаті підприємства 1 особа - директор, а також, що у ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» відсутні основні фонди, транспортні засоби та приміщення для зберігання товарів.

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи: договором оренди складського приміщення від 11 вересня 2007 № 01/15; актами виконаних робіт та платіжними документами до нього; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - фургону вантажного малотоннажного, які підтверджують наявність у позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності, в тому числі, наявність необхідних умов для зберігання поставленого ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» товару; договорами поставки; товарними накладними та платіжними документами до них, які підтверджують факт подальшої реалізації поставленого позивачу ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» товару, на користь третіх осіб.

Посилання відповідача на висновки акта перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного від 6 лютого 2014 року № 43/17-01/НОМЕР_1 помилково прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як встановлено судом першої інстанції, надані позивачу податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Відповідач не надав суду доказів визнання цих податкових накладних недійсними. Недоліків в їх оформленні в ході перевірки виявлено не було.

Матеріали справи свідчать, що на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що правочини між позивачем та ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача та ТОВ «Компанія «Індіго Універсал» умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Дані електронних баз за відсутності відповідних документів (судових рішень, витягів з ЄДР, тощо) не є належними доказами відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо позивачем, та доказами несплати позивачем податку, при тому, що спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

У даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

Є.А. Усенко

В.П. Юрченко