Ухвала суду № 41012860, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/20999/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011

у справі № 2-а-2004/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-4»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області від 28.12.2009 № 0005812301/0/4109 та від 12.03.2010 № 0005812301/1/785. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Центр-4» витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: ст.ст. 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України , п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Мінюсті України від 05.06.1995 № 168/704, п. 11.1, п. 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 № 128/2568, п. 2.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 28.12.2009 № 0005812301/0/4109, та за складеним за результатами оскарження первісного - податковим повідомленням-рішенням від 12.03.2010 № 0005812301/1/785, податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 679631 грн., в т.ч. 453087 грн. основного платежу та 226544 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 16.12.2009 № 6359/23-209/33081927 за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

За висновками перевірки порушення наведених норм Закону № 168/97-ВР полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 294989,10 грн. за операціями з придбання товарів і послуг (щебінь, пісок, гранітний відсів, блоки, роботи з благоустрою території, будівельні роботи) у ТОВ «Крембудінвест», - в сумі 119211,69 грн. за операціями з придбання товарів і послуг (бітум, щебінь, пісок, гранітний відсів, послуги самоскиду, крану, навантажувача) у ПП «Рішон», - в сумі 38886,19 грн. за операціями з придбання товару (екстракт нафтовий, труби) у ПП ВКФ «Світло-Едельвейс».

Неправомірність формування позивачем податкового кредиту обґрунтована тим, що правочини є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, тому що не були спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Реальність господарських операцій з придбання позивачем товару і послуг поставлена податковим органом під сумнів з тих підстав, що свідоцтва платників податку на додану вартість зазначених постачальників анульовані 28.08.2009, 17.07.2009 та 22.07.2009 відповідно, а керівники підприємств не причетні до фінансово-господарської діяльності останніх, що встановлено на підставі пояснень, відібраних в ході проведення оперативно-розшукових заходів. Також відповідач виходить з того, що перевезення товарів не підтверджено товарно-транспортними накладними.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Надаючи оцінку формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту за період, що перевірявся податковим органом, слід застосовувати положення п. 7.4, п. 7.5 Закону № 168/97-ВР.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару та послуг, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущенням контрагентом порушення правил створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності.

Платник податку на додану вартість (покупець товарів і послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та - як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливі порушення правил ведення такої діяльності вказаним суб'єктом господарювання.

Допущені постачальником певні порушення законодавства, в т.ч., якими регламентуються правила створення підприємств та ведення ними господарської діяльності, тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

До того ж встановлення певних фактів в ході оперативно-розшукових заходів, слідства у кримінальній справі, що стосується осіб, причетних до створення підприємств (постачальників), не є підставою для звільнення від доказування обставин в адміністративній справі і без відповідного судового рішення у кримінальній справі такі факти самі собою не є доказом вчинення злочину і допущення суб'єктом господарювання (покупцем) чи відсутності з боку останнього певного порушення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 05.10.2009 у справі № 1-503/09 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 200 Кримінального кодексу України за підроблення документів, а за ч. 3 ст. 28 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) ці особи виправдані, в ухиленні від сплати податків - не звинувачувалися.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, складені особами, які на час складання таких накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Анулювання реєстрації відбулося після вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних.

Суд касаційної інстанції зазначає, що усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій у межах господарської діяльності, проаналізовано умови їх поставки, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: видатковими накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактурами, специфікаціями. Господарські операції з придбання товарів і послуг узгоджуються з господарською діяльністю позивача.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини при формуванні платником податку на додану вартість податкового кредиту, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун