Ухвала суду № 41012820, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/15629/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011

у справі № 2а-9152/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Кредит Інвест»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011, адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі м.Києва від 14.06.2010 № 0001452306/3.

ДПІ у Голосіїівському районі м.Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 14.06.2010 № 0001452306/3 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14591272,5 грн., в т.ч. 9727515 грн. основного платежу та 4863757,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 03.11.2009 № 651/1-2303/33227075, про порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у віднесенні позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2008 року сплаченого постачальникові разом з передоплатою податку на додану вартість в сумі 9727515,14 грн. за операціями з придбання у ПП «Ров і К» нафтопродуктів, на підставі податкової накладної, виданої особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість.

Висновку про непідтвердження податкового кредиту податковими накладними відповідач дійшов виходячи з того, що постановою Господарського суду Львівської області від 24.07.2009 у справі № 21/92 ПП «Ров і К» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. ПП «Ров і К» не є платником податку на додану вартість, оскільки свідоцтво платника податку на додану вартість від 28.08.2008 за номером 100136214 анульовано на підставі заочного рішення Галицького районного суду м.Львова від 02.06.2009 у справі № 2-1815/2009, яким зазначене свідоцтво визнано недійсним з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість, а також визнано недійсними установчі документи підприємства з моменту державної реєстрації. ПП «Ров і К» з грудня 2008 року не подає податкову звітність, станом на 30.06.2009 поставка товарів здійснена не була.

При цьому відповідач в акті перевірки не вказував на те, що господарські операції не мали реального характеру.

Запис про анулювання реєстрації внесено до центрального рівня Реєстру платників ПДВ 17.06.2009.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту) (далі Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до вимог п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, податкова накладна від 19.09.2008, на підставі якої позивач сформував податковий кредит, складена особою, яка на час складання такої накладної була зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Заочне рішення Галицького районного суду м.Львова у справі № 2-1815/2009 про визнання недійсними установчих документів ПП «Ров і К» з моменту державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість - з моменту внесення в реєстр платників цього податку прийнято 02.06.2009, тобто після вчинення господарської операції з придбання товару, видачі податкової накладної та формування податкового кредиту.

Таким чином, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Ров і К» на час видачі податкових накладних було чинним і діяло до дати анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (дати рішення про анулювання реєстрації).

До того ж судами встановлено, що ухвалою Галицького райого суду м.Львова від 30.06.2009 заочне рішення цього суду від 02.06.2009 скасовано, а справу призначено до розгляду, за результатами якого ухвалою від 29.10.2009 (набрала законної сили 25.01.2010) провадження у справі закрито.

Враховуючи наведене, висновки відповідача про формування позивачем податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість, правильно визнані судами необґрунтованими.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та - як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливі порушення правил ведення такої діяльності вказаним суб'єктом господарювання, що у подальшому, після вчинення господарських операцій, стали підставою для визнання недійсними у судовому порядку установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість останнього.

Допущені постачальником певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме такого постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість.

Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на те, що позивач здійснив передоплату за товар без отримання такого товару, що, на думку податкового органу свідчить про нереальних характер господарських операцій, суд касаційної інстанції зазначає, що проведення розрахунків за товар у вигляді передплати не заборонено законодавством.

Відповідно до абз. 1 та 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 4 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених норм Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату послуг і таке право не залежить від того, чи почали товари та послуги використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Таким чином, платник податку вправі нараховувати податковий кредит у випадку сплати податку при придбанні товару (послуг), які призначаються ним для використання в оподатковуваних операціях, на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг).

Проведення платником податку у звітному періоді авансових платежів за товари (послуги), що придбаваються, зі сплатою податку на додану вартість постачальнику, без отримання на кінець такого звітного періоду таких товарів, само по собі не свідчить про безтоварний характер господарських операцій, оскільки умови і строки поставки товару обумовлюються договором поставки, а також ненадходження товару до покупця може бути зумовлене і невиконанням (неналежним) виконання зобов'язань, взятих постачальником за договором.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун