Ухвала суду № 41012801, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/59755/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Єгоровій І.В.

за участю представників сторін: позивача - не з'явився,

відповідача - Книгиницький М.В.

прокурор - Чубенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р.

у справі № 2а-4514/08/0970 (№ 73501/09/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційне підприємство «ВІО-плюс»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

за участю прокуратури Івано-Франківської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційне підприємство «ВІО-плюс» (далі - позивач, ТОВ «КП «ВІО-плюс») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську), в якому просило суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 03.07.2008 р. № 0002012301/0 та № 0002022301/0.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0002022301/0 від 03.07.2008 р., в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 12.05.2008 р. по 11.06.2008 р., на підставі направлення від 12.05.2008 р. № 00005413, від 30.05.2008 р. № 00005658 посадовими особами податкового органу була проведена виїзна планова документальна перевірка ТОВ «КП «ВІО-плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої складено акт від 19.06.2008 р. № 6439/23-1/30609616 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено в ІІ кварталі 2008 року валові витрати на суму 432 350 грн. та занижено валові витрати на 432 350 грн. в ІІІ кварталі 2008 року; - підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий-березень 2008 року на загальну суму 1 138 33,33 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 03.07.2008 р. винесено податкові повідомлення-рішення: № 0002012301/0, відповідно до якого позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 54 044 грн.; № 0002022301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 697 000,04 грн., з яких 1 138 333,38 грн. - сума основного платежу та 558 666,66 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з акту перевірки № 6439/23-1/30609616 від 19.06.2008 р. підставою для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій по правочинам укладеним із контрагентом - ТОВ «БФ «Придніпровська», та затримка сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи в силі постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 03.07.2008 р. № 0002012301/0, з чим погоджується суд касаційної інстанції виходив з наступних мотивів.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в декларації з податку на прибуток за півріччя 2007 року позивач помилково включив попередню оплату за придбання цінних паперів до складу валових витрат, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток за півріччя 2007 року на суму 108 088 грн.

За 9 місяців 2007 року декларацію позивачем було складено правильно і вартість цінних паперів було виключено зі складу валових витрат ТОВ «КП «ВІО-плюс», всього на суму 432 350 грн.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо правомірності винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 03.07.2008 р. № 0002012301/0.

Щодо вимог позивача про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 03.07.2008 р. № 0002022301/0, то судом першої інстанції в задоволенні позову у вказаній частині було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є правомірними та обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом, правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0002022301/0 від 03.07.2008 р.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар (роботи, послуги), законодавством не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем у межах своєї господарської діяльності було укладено з ТОВ «БФ «Придніпровська» підрядні контракти № 01-02/08 від 01.02.2008 р. та № 04-02/08 від 04.02.2008 р. на виконання ремонтно-будівельних робіт.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, а саме: контракти, акти прийому робіт, платіжні доручення, податкові накладні.

Зазначені документи, складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Виписані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «БФ «Придніпровська».

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

За таких обставин, беручи до уваги вищезазначені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для часкового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

З урахуванням викладеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. у справі № 2а-4514/08/0970 (№ 73501/09/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко