Постанова № 41007625, 13.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12304/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Оксененка О.М., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Формула» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Формула» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення від 29.05.2014 року №0005122203,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення від 29.05.2014 року №0005122203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Транслем», ТОВ «Деймос ІНВ» за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року; за наслідками перевірки складено акт від 15.05.2014 року №183/1-26-50-22-03-36958905.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2014 року на 704690,00 грн.

В обґрунтування заниження податкових зобов'язань орган державної податкової служби посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Транслем» (договір з сервісного обслуговування від 01.11.2013 року №01/11-1, договір на інформаційно - технічне обслуговування від 01.11.2013 року №01/11-2), ТОВ «Деймос ІНВ» (договір поставки нафтопродуктів від 05.11.2013 року №05/11-13).

Так, щодо контрагента ТОВ «Транслем» контролюючий орган посилається на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 28.03.2014 року №195/05-64-22-02/38844515 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Транслем» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період січня - лютого 2014 року», згідно якого вказане товариство здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам; товариство не знаходиться за юридичною адресою.

Стосовно контрагента ТОВ «Деймос ІНВ» відповідач посилається на акт ДПІ у Куйбишевському район м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 26.03.2014 року №179/05-66-15-01/38357200 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Деймос ІНВ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та постачальниками, їх реальності та повноти відображення в обліку з ПДВ за січень, лютий 2014 року», згідно якого у останнього відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових ресурсів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, власного чи орендованого нерухомого майна, тощо; відсутні поставки товарів (послуг) від постачальників ТОВ «Деймос ІНВ» до підприємств - покупців.

29 травня 2014 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення №0005122203, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1057035,00 грн., у тому числі за основним платежем 704690,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 352345,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Транслем» та ТОВ «Деймос ІНВ».

Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Транслем», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Транслем» (виконавець) укладено договір на інформаційно - технічне обслуговування від 01.11.2013 року №01/11-2, згідно якого останній зобов'язується виконувати роботи з супроводження господарської діяльності замовника, в тому числі обслуговування програмного забезпечення на об'єктах замовника з метою забезпечення безперебійної працездатності серверів на обладнанні замовника на об'єктах замовника; процесінг, обробка, маршрутизація, обмін даними, підтримка працездатності баз даних, форматизація та систематизація отриманих даних; консультування з питань технічного забезпечення господарської діяльності замовника. Виконання робіт здійснюється на об'єктах замовника згідно додатка №1.

Додатком №1 до вказаного договору узгоджено перелік об'єктів, на яких буде виконання робіт, додатком №2 узгоджено перелік робіт з інформаційно - технічного обслуговування.

На виконання умов договору між сторонами 31 січня 2014 року було складено акт здачі - прийняття наданих послуг №15316 та протокол погодження вартості виконаних робіт №15316; виконавцем було виписано податкову накладну від 31.01.2014 року №15316 на загальну суму 1658700,00 грн., у тому числі ПДВ 276450,00 грн.

Також, 01 листопада 2013 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Транслем» (виконавець) укладений договір з сервісного обслуговування №01/11-1, відповідно до якого останній виконує роботи з сервісного обслуговування комп'ютерної і офісної техніки замовника, її ремонту та постачає запасні частини і витратні матеріали на умовах даного договору та додатків до нього. Сторони погодились під сервісним обслуговуванням офісної та комп'ютерної техніки, на умовах цього договору, розуміти повне обслуговування з метою забезпечення якісної і безперебійної роботи та підтримка первинних технічних параметрів, а саме: ремонт, відновлення працездатності; перевірка функціонування всіх блоків, вузлів та пристроїв згідно рекомендацій і методик виробника; періодичні профілактичні роботи (чищення, змащення, регулювальні роботи та інші згідно рекомендацій виробника чи за заявкою замовника); постачання та заміна вузлів, які відпрацювали рекомендований виробником обладнання ресурс. Виконавець приймає на себе зобов'язання по забезпеченню офісної техніки замовника витратними матеріалами за рахунок замовника. При цьому виконавець надає комплекс послуг, а саме: постачання нових витратних матеріалів до об'єктів замовника; заправку і відновлення витратних матеріалів, за умови технічної можливості; постачання витратних матеріалів у обсягах, необхідних для створення підмітного запасу у місцях експлуатації обладнання для забезпечення безперебійної роботи.

Додатком №1 до договору визначено вартість технічного обслуговування та поточного ремонту, вартість робіт по заправці та відновленню картриджів.

На виконання умов договору між сторонами 31 січня 2014 року було складено акт здачі - прийняття наданих послуг №15315 та протокол погодження вартості виконаних робіт №15315; виконавцем було виписано податкову накладну від 31.01.2014 року №15315 на загальну суму 991000,00 грн., у тому числі ПДВ 165166,00 грн.

В обґрунтування використання вказаних послуг в господарській діяльності позивач зазначив, що на товаристві великий штат робітників - 175 осіб, що підтверджується витягом з облікового складу підприємства станом на 31.01.2014 року (а.с. 91). Для виконання покладених на співробітників завдань, вони повинні бути забезпечені відповідними технічними засобами, які в свою чергу, потребують інформаційно - технічного та сервісного обслуговування (оборотно - сальдові відомості за січень 2014 року по рахункам 112 та 104) (а.с. 96 - 109). З метою забезпечення нормальної роботи вказаної техніки позивачем були укладені відповідні договори з ТОВ «Транслем».

Під час розгляду справи суд першої інстанції погодився з висновком контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Транслем», оскільки позивачем не надано доказів щодо оплати товару (послуг) на підставі вказаних договорів.

Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції, оскільки для з'ясування зазначених обставин суд першої інстанції повинен ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції повинен був запропонувати позивачу подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на його думку, не вистачає.

Проте, такі дії судом першої інстанції вчинені не були, що призвело до неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Тому, колегія суддів дослідила надані позивачем разом з апеляційною скаргою платіжні доручення та векселя, які підтверджують оплату отриманих від ТОВ «Транслем» послуг.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Деймос ІНВ», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Деймос ІНВ» (продавець) укладено договір постачання нафтопродуктів №05/11-13, відповідно до якого останній зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар). Товар поставляється покупцю партіями, у кількості і по ціні, визначеними додатковими угодами на умовах: FCA - станція відправлення, CPT - станція призначення, EXW - нафтобаза зберігання, EXW - франко - термінал естакада наливу (виробника). Відвантаження товару виконується залізничним транспортом, якщо додатковими угодами сторін не визначений порядок відвантаження товару іншими видами транспорту. Послуги по відвантаженню товару зі станції відправлення надаються вантажовідправником, вказаного в залізничній накладній.

На виконання умов договору позивач залізничним транспортом отримав від ТОВ «Деймос ІНВ» бензин автомобільний А-95 у кількості 61,903 т на загальну суму 902545,74 грн., у тому числі ПДВ 150424,29 грн., на підставі акту прийому - передачі нафтопродуктів від 10 січня 2014 року №4502, видаткової накладної від 10 січня 2014 року 4502, податкової накладної від 10.01.2014 року №4502, та дизельне паливо у кількості 57,665 т на загальну суму 675891,47 грн., у тому числі ПДВ 112648,58 грн. на підставі акту прийому - передачі нафтопродуктів від 10 січня 2014 року №4503, видаткової накладної від 10 січня 2014 року 4503, податкової накладної від 10.01.2014 року №4503.

Також, як вбачається з матеріалів справи 09 листопада 2012 року між позивачем (поклажодавець) та ТОВ «Укртермінал» (зберігач) укладений договір зберігання №9/11, згідно якого останній зобов'язується зберігати нафтопродукти в асортименті.

На підтвердження реальності виконання умов договору позивачем наданий акти прийомки нафтопродуктів на зберігання від 13 січня 2014 року по договору зберігання від 09.11.2012 року №9/11, акти прийому нафти або нафтопродуктів по кількості форми №5-ПН від 13.01.2014 року, залізничні накладні від 05.01.2014 року, паспорти якості від 05.01.2014 року №9, №10.

На думку суду першої інстанції вказані господарські операції є безтоварними, оскільки в залізничних накладних відправником нафтопродуктів зазначено Феодосійський ПОНП для ТОВ «Деймос - ІНВ», одержувач ТОВ «Укртермінал», відповідно, контрагент позивача не був відправником.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки згідно пункту 4.6. договору від 05.10.2013 року №05/11-13 послуги по відвантаженню товару зі станції відправлення надаються вантажовідправником, вказаного в залізничній накладній, тобто Феодосійським ПОНП.

Також, разом з апеляційною скаргою на підтвердження використання у власній господарській діяльності позивачем надані договори оренди автозаправних станцій від 12.06.2012 року №120612, від 31.10.2013 року №311013-59а, від 29.10.2013 року №291013, від 01.07.2013 року №120613, від 21.05.2013 року №2556.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, на дату підписання договорів та розрахункових документів контрагенти позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що органом державної податкової служби як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а податкове повідомлення - рішення від 29.05.2014 року №0005122203, з метою повного захисту прав позивача, визнанню протиправним та скасуванню, а не визнанню нечинним як того просить позивач.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Формула» задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29.05.2014 року №0005122203.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 20.10.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.М. Оксененко

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Оксененко О.М.

Федотов І.В.