Постанова № 41006765, 20.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа№ 925/831/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акант+К»

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 01.07.2014

у справі №925/831/14 (суддя - Швидкий В.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур», м. Одеса,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акант+К», м. Черкаси,

про стягнення 65 246,39 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур» (надалі - ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур») звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акант+К» (надалі - ТОВ «Фірма «Акант+К») про стягнення 65 246,39 грн, з яких 56 534,04 грн основного боргу, 3 969,77 грн пені, 813,16 грн 3% річних та 3 929,42 грн інфляційних втрат, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу оптової партії товарів №693 від 02.09.2013 щодо оплати отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.07.2014 у справі №925/831/14 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Фірма «Акант+К» на користь ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» 54 534,04 грн основного боргу, 3 929,42 грн інфляційних, 685,78 грн 3% річних та 1 656,27 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «Фірма «Акант+К» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2014 у справі №925/831/14 в частині стягнення штрафних санкцій повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення було прийняте судом з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.10.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області без змін.

В судове засідання 20.10.2014 представники сторін не з'явилися. У відзиві на апеляційну скаргу позивач виклав клопотання про розгляд справи за відсутності представника ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур».

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №925/831/14 в апеляційному порядку і не направили своїх уповноважених представників у судове засідання, про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції апелянт не повідомив, а відповідач просив провести розгляд справи без його участі, враховуючи вимоги ч.1 ст. 102 ГПК України, судова колегія ухвалила за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі доказами та за відсутності учасників судового процесу.

20.10.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 02.09.2013 між ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» (в тексті договору - продавець) та ТОВ «Фірма «Акант+К» (в тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу оптової партії товарів №693 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1 договору) продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість та ціни якого вказуються в накладних і специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна кількість, асортимент і одиниця виміру товару вказуються в рахунках, накладних і специфікаціях на товар.

Згідно п. 4.3 договору поставка товару здійснюється протягом 20 днів від дати узгодження сторонами замовлення у вигляді заявки покупця, яка в день узгодження завіряється підписом уповноваженого представника та печаткою продавця.

У відповідності до п. 6.1 договору оплата за товар здійснюється в наступному порядку, якщо інші умови оплати не обумовлюються у відповідних специфікаціях або окремою домовленістю сторін: - 50% у формі передплати шляхом перерахування коштів на рахунок позивача протягом 3-х календарних днів з моменту виставлення рахунку; - 50% протягом 3 днів з моменту направлення позивачем повідомлення відповідачу про готовність товару до відвантаження.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач без попередньої оплати поставив відповідачу товар (дріт СВ 2.20) на суму 56 534,04 грн, а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується підписаною представниками обох сторін накладною на відвантаження готової продукції №14201 від 11.12.2013 (а.с. 18) та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача №240 від 10.12.2013 (а.с. 19).

Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, сплативши лише 2 000,00 грн, що підтверджується квитанціями про оплату від 14.05.2014 та 15.05.2014 (а.с. 45), у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 54 534,04 грн (56 534,04 грн - 2 000,00 грн).

Вказаний розмір заборгованості підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків від 10.07.2014 (а.с. 42-43), підписаним представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач визнавав розмір основного боргу, проте заперечував проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат, наголошуючи на недоведеності позивачем розміру штрафних санкцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту здійснення поставки та отримання товару згідно договору купівлі-продажу оптової партії товарів №693 від 02.09.2013, та відсутності доказів його оплати ТОВ «Фірма «Акант+К» у повному обсязі. При цьому, місцевий господарський суд погодився з твердженням відповідача щодо неправомірності заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки така відповідальність покупця укладеним між сторонами договором та законом не передбачена. Крім того, у зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду прострочення виконання зобов'язань відповідачем, судом першої інстанції було здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних.

Колегія суддів апеляційного господарського суду частково погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Отже, укладення ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» та ТОВ «Фірма «Акант+К» договору купівлі-продажу оптової партії товарів №693 від 02.09.2013 було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося раніше, порядок оплати за товар сторони узгодили пунктом 6.1 договору, яким встановлено обов'язок відповідача здійснити передоплату товару, однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач передав відповідачу товар без здійсненої попередньої оплати, а останній прийняв товар без жодних зауважень та заперечень.

При цьому, як зазначає позивач, відповідно до гарантійного листа відповідача останній зобов'язався здійснити розрахунок за отриманий товар до 17.12.2013.

Разом з тим, до позовної заяви позивачем додано копію гарантійного листа ТОВ «Фірма «Акант+К» від 07.04.2014 №17 (а.с. 20), з якого вбачається, що відповідач просив розстрочити виконання грошового зобов'язання з оплати заборгованості в сумі 56 534,04 грн відповідними платежами у період з квітня 2014 року по лютий 2015 року.

Жодних інших листів чи інших доказів, які б підтверджували обов'язок відповідача оплатити поставлений товар до 17.12.2013, матеріали справи не містять, а тому безпідставним є посилання місцевого господарського суду на вказаний гарантійний лист як на підставу виникнення у відповідача обов'язку з оплати поставленого товару у вказаний строк.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене та те, що доказів здійснення відповідачем передплати за товар згідно п. 6.1 договору, а також доказів погодження між сторонами іншого строку виконання відповідачем своїх зобов'язань суду не надано, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент його отримання та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Колегія суддів зазначає, що накладна на відвантаження готової продукції №14201 від 11.12.2013 оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а відтак, є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар.

Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати товару настав, доказів його оплати у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, при цьому його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та визнається відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 54 534,04 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення, з дня виникнення такої прострочки, та яка за розрахунком позивача складає 3 969,77 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. 1 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до абзацу 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на вищевикладені норми законодавства, беручи до уваги те, що договором купівлі-продажу оптової партії товарів №693 від 02.09.2013 не передбачено такого виду відповідальності як пеня та відсутня пряма вказівка закону щодо такої відповідальності відповідача, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 969,77 грн.

Разом з тим, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар, позивач також просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3 929,42 грн та 3% річних у розмірі 813,16 грн, що нараховані за період з 09.12.2013 по 01.06.2014 (175 днів).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що прострочення виконання зобов'язань відповідача почалося з 12.12.2013, а тому позивачем невірно було визначено початок періоду прострочення з 09.12.2013.

Водночас колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обмеження періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат датою звернення позивача з позовом до суду (19.05.2014).

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню за період з 12.12.2013 по 01.06.2014, з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат.

Відповідно до здійсненого апеляційним господарським судом розрахунку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 796,17 грн 3% річних. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 16,99 грн 3% річних необхідно відмовити.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що їх розмір є більшим, однак, враховуючи приписи п.2 ст.83 ГПК, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога в частині їх стягнення підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 3 929,42 грн.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, у сумі 59 259,63 грн, з яких 54 534,04 грн основного боргу, 3 929,42 грн інфляційних втрат та 796,17 грн 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 2 000,00 грн основного боргу, 3 969,77 грн пені та 16,99 грн 3% річних, колегія суддів відмовляє.

У відповідності до п. 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ «Фірма «Акант+К» з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає, однак, рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2014 у справі №925/831/14 підлягає зміні, як таке, що прийняте при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у зв'язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акант+К» на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2014 у справі №925/831/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2014 у справі №925/831/14 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Акант+К» (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, буд. 15, код 14207584) на користь Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур» (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 16, код 26209430) 54 534 (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот тридцять чотири) грн 04 коп. основного боргу, 3 929 (три тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн 42 коп. інфляційних, 796 (сімсот дев'яносто шість) грн 17 коп 3% річних та 1 659 (одну тисячу шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 36 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити».

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №925/831/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна