Рішення № 41006607, 14.10.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа № 911/2583/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі - Лайф Плюс»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Край - 2»

про стягнення 84 614,31грн

Головуючий суддя Ейвазова А.Р.

Суддя Третьякова О.О.

Суддя Черногуз А.Ф.

Представники:

від позивача - Муха А.О. (директор);

від відповідача - Стрельченко І.П. (довіреність №09/14 від 08.01.2014)

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бебі - Лайф Плюс» (далі - ТОВ «Бебі - Лайф Плюс») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край - 2» (далі - ТОВ «Край - 2») про стягнення 91 112,14 грн, з яких:

- 81874,86грн основної заборгованості за поставлений товар;

- 457,60грн процентів за період з 14.04.2014 по 20.06.2014;

- 2884,69грн пені за період з 14.04.2014 по 20.06.2014;

- 5894,99грн втрат від інфляції за період з 14.04.2014 по 20.06.2014.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 419 від 28.07.2011 в частині оплати поставленого товару (т.1 а.с.3-6).

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.07.2014 провадження у справі в частині стягнення 13 645,81грн основної заборгованості припинено на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України (т.1 а.с.129-130).

Відповідач - ТОВ «Край-2» у відзиві відхиляє позовні вимоги, вказуючи на те, що строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару не настав, оскільки оплата, згідно з умовами договору, здійснюється з моменту реалізації товару, а також за умови надання рахунків та видаткових накладних, між тим позивач рахунків на оплату не надав (т.1 а.с.139-141).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до заяви від 08.09.2014, ТОВ «Бебі-Лайф Плюс» просить стягнути з ТОВ «Край-2» 83 305,80грн., у т.ч.:

- 68 229,05грн основної заборгованості за поставлений товар;

- 927,54грн процентів за період з 14.04.2014 по 08.09.2014;

- 6446,62грн пені за період з 14.04.2014 по 08.09.2014;

- 7682,59грн втрат від інфляції за період з 14.04.2014 по 09.07.2014 (т.2 а.с.1-2).

Подана заява прийнята ухвалою господарського суду Київської області від 08.09.2014 (т.2 а.с.70-71).

Заявою від 03.10.2014 розмір заявлених вимог збільшено до 84 614,31грн., у т.ч.:

- 68 229,05грн основної заборгованості за поставлений товар;

- 1067,74грн процентів за період з 14.04.2014 по 03.10.2014 (з урахуванням пояснення щодо допущення описки у даті закінчення періоду, т.2 а.с.98-99);

- 7634,93грн пені за період з 14.04.2014 по 03.10.2014;

- 7682,59грн втрат від інфляції за період з 14.04.2014 по 03.10.2014 (т.2 а.с.85-86).

Відповідна заява прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 07.10.2014, у якому оголошено перерву до 14.10.2014.

В судове засідання, яке продовжено 14.10.2014, представник відповідача не з'явився.

Розгляд справи здійснено за відсутності представника відповідача, оскільки:

- відповідач належним чином повідомлений про час і місце засідання суду, про що свідчить підпис його представника на повідомленні про оголошення перерви (т.2 а.с.94);

- представник відповідача надав пояснення суду по суті заявлених вимог в судовому засіданні 07.10.2014;

- матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

28.07.2011 між ТОВ «Бебі-Лайф Плюс» (далі - постачальник) та ТОВ «Край-2» (далі - покупець) укладено договір №419 поставки (а.с. 13-20, далі - договір).

За умовами такого договору, постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину договору.

Відповідний договір від імені позивача, як вказано, підписано з протоколом розбіжностей, які врегульовано сторонами шляхом складання протоколу розбіжностей, у яких зазначено про врегульовану редакцію пунктів, які мали розбіжності при укладенні, а також вказано, що протокол розбіжностей прийнятий у редакції постачальника (т.1.а.с.31).

Отже, зважаючи на врегулювання розбіжностей до договору сторонами такий договір є укладеним з урахуванням врегульованої редакції.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін у справі господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Як визначено умовами договору, покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами та чинної на дату замовлення, яка є додатком №2 до договору (п.1.1 договору, т.1 а.с.22-23) та містить асортимент товару та його ціну; покупець надає постачальникові рекламні та маркетингові послуги у порядку згідно з умовами, передбаченими у додатку №3 (п.1.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору, постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідної філії, магазину покупця, який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, договором та законодавством України; замовлення покупця на поставку товарів обов'язкові для постачальника та можуть надаватись постачальникові у письмовій формі, по факсу, електронній пошті або у іншій формі, прийнятній для покупця, максимально за 7 днів.

Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем (пункт 2.7. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації (додаток №2), затвердженій сторонами.

Як визначено п.8.1 договору, він укладений строком до 31 грудня 2011 року; строк такого договору автоматично подовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.

Оскільки сторонами не надано доказів припинення дії такого договору внаслідок заяви будь-якої із сторін, суд дійшов висновку про те, що таким договором врегульовані відносини сторін з поставки, що мали місце у 2013-2014 роках.

Як встановлено під час розгляду справи, у період дії відповідного договору, протягом листопада 2013 року - лютого 2014 року позивачем здійснювалась поставка відповідачу товару, визначеного у специфікації, яка є додатком №2 до договору, що підтверджується долученими до справи видатковими накладними(т.1 а.с.32-57,59,61,65-69,147-148).

При цьому, оскільки позивачем надані видаткові накладні №№БЛ-0000220, БЛ-0002550, які містять підписи та штампи відповідача (т.1 а.с.147-148), посилання відповідача на не підтвердження факту передачі товару за такими накладними не заслуговують на увагу, як і доводи відповідача про зміну предмету спору позивачем з огляду на надання належним чином оформлених таких накладних лише 29.07.2014. Так, як вбачається з акту звірки, складеному позивачем, який по суті є розрахунком заявлених вимог у сумі 81874,86грн (т.1 а.с.76-77), до складу заборгованості, яка ним первісно заявлена у позовній заяві, були включені і вимоги щодо поставки за цими накладними, отже, зміна предмету спору не відбулась, а норми ГПК України не обмежують сторону у поданні доказів у суді першої інстанції певною стадією процесу; докази можуть бути надані до прийняття рішення по суті.

Відповідно до акту звірки станом на 31.12.2014 заборгованість за поставлений товар становила 137 894,08грн (т.1 а.с.159).

Частина товару у лютому - березні 2014 року повернута відповідачем, що підтверджується накладними на повернення (т.1 а.с.149-155).

Відповідно до акту звірки розрахунків від 07.04.2014 заборгованість станом на 31.03.2014 за переданий товар становила 91 354,86грн (т.1 а.с.70).

04.04.2014 відповідачем перераховано позивачу 3 000грн в рахунок оплати за поставлені продукти харчування (т.1 а.с.79), а 24.04.2014 - 5 000грн платіжним дорученням №35637 (т.1 а.с.80)

Угодою від 13.05.2014 сторонами здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а саме зобов'язання відповідача перед позивачем в частині оплати 1480грн за переданий товар припинилось шляхом зарахування його із зобов'язанням позивача сплатити 1480грн за надані відповідачем послуги (т.1 а.с.78).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що заборгованість за поставлений товар становила 81 874,86грн (91354,86-3000-5000-1480), яку і просив стягнути з відповідача.

Однак, відповідно до платіжного доручення №59901 від 09.07.2014 під час розгляду справи, відповідачем перераховано позивачу 13 645,81грн (т.1 а.с.127), у зв'язку з чим провадження у справі в частині основної заборгованості у розмірі 13 645,81грн припинено на підставі ухвали господарського суду Київської області від 11.07.2014 на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України (т.1 а.с.129-130).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 68229,05грн та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також встановлено ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальне правило, визначене вищевказаної нормою, відповідно до якого оплата здійснюється одразу після прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього сторонами змінено, шляхом визначення у договорі іншого строку оплати.

Так, пунктом 3.3 договору передбачено, що покупець здійснює вчасний розрахунок за товари; оплата виконується шляхом переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 цього договору протягом терміну платежу, зазначеного у пункті 1.1 додатку №3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше за 50,00грн та постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9; якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів.

Відповідно до п. 1.1 додатку №3 до договору № 419 від 28.07.2011, покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 10 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9 договору, протягом не більш ніж 7 днів з дня поставки; якщо у постачальника є борги по документам, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки документів.

Заперечуючи щодо заявлених вимог, відповідач, зокрема, посилався на те, що ним здійснено розрахунок за весь товар, на який отримано рахунки. При цьому, не подання рахунків на іншу частину товару, як вважає відповідач, надає йому можливість відстрочити виконання зобов'язання з оплати.

Між тим, суд не може погодитись з такими доводами відповідача з огляду на невірне витлумачення норм матеріального права, на які відповідач посилається, заперечуючи щодо заявленого позову.

В силу ч.1,2 ст.538 ЦК України, на яку посилається відповідач, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У даній нормі закону мова йде про зустрічне виконання зобов'язань, яким надане тлумачення ч.1 ст.538 ЦК України, за змістом якої зустрічним виконанням є виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку.

У даному випадку зобов'язання з оплати товару обумовлено виконанням зобов'язання з його поставки і такі зобов'язання є зустрічними, оскільки у сукупності утворюють правочин, який за видом, згідно ч.2 ст.202 ЦК України, є двостороннім, тобто на відміну від одностороннього правочину створює обов'язки для двох його сторін. Обумовленість таких зобов'язань полягає у тому, що виникнення одного зобов'язання обумовлено наявністю іншого. Так, у даному випадку зобов'язання оплатити не виникає само по собі, а обумовлено наявністю зустрічного зобов'язання поставити товар і сукупність таких зобов'язань створює і характеризує правову природу відносин сторін (у даному випадку - поставка).

Також, відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилається на ч.1, 2 ст.613 ЦК України, відповідно до яких: кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку; якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Посилаючись на вказані норми, відповідач стверджує, що відсутність рахунків позбавила його можливості заплатити за товар.

Однак, такі доводи суд вважає безпідставними, оскільки відсутність рахунків ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що договір містить реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача. Окрім того, відповідачем не надано доказів внесення грошових коштів в рахунок оплати на депозит нотаріуса як доказ того, що він мав намір виконати відповідне зобов'язання, однак, був позбавлений такої можливості. Також, матеріали справи свідчать про те, що відповідач неодноразово у 2014 році здійснював розрахунки з позивачем за поставлений товар і мав дані щодо реквізитів рахунку. Окрім того, відповідачем не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання внаслідок не надання рахунків.

Аналіз умов договору, зокрема, його додатку №3, надає підстави суду вважати, що сторони договору настання у відповідача (покупця) обов'язку оплатити поставлений товар поставили у залежність від певної обставини - продажу відповідного товару третім особам.

Між тим, сторони, виходячи з умов договору, ніяким чином не визначили порядок інформування відповідачем позивача про обсяги реалізації за певний період або звітування про це, як і права позивача здійснювати перевірку обсягів нереалізованого товару у магазинах (складах) відповідача.

01.09.2014 позивач звернувся до відповідача листом за вих..№144-2014 (т.2 а.с.9), який направлено рекомендованим цінним листом за №0311317522024 (т.2 а.с.10) щодо надання інформації про залишки нереалізованого товару; доказів надання відповіді на такий лист відповідачем під час розгляду справи не надано, не зважаючи на вимоги ухвали суду від 19.08.2014(т.1 а.с.198-199).

Також, відповідачем не надано і доказів того, що товар, поставлений позивачем, або його частина нереалізовані, у т.ч. на момент розгляду даної справи, хоча відповідач і посилався на те, що строк виконання зобов'язання з оплати товару не настав.

Так, в силу ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

При цьому, договір, за змістом ч. 2 ст.202 ЦК України, є двостороннім (багатостороннім) правочином.

Згідно ч.2 ст.212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не надав позивачу інформації про залишки непроданого товару, не довів факту наявності непроданого товару, відповідну обставину - факт продажу такого товару, суд вважає встановленою.

Зважаючи на те, що остання партія непроданого товару повернута відповідачем 26.03.2014 (т.1 а.с.155), а факт наявності залишків непроданого товару відповідачем не доведено, суд вважає, що відповідачем саме 26.03.2014 повернуто весь нереалізований товар і саме з наступного дня після закінчення календарного тижня - 31.03.2014 (останній календарний день тижня - неділя, 30.03.2014) почав перебіг строк, встановлений договором для оплати - 10 банківських днів; останнім днем такого строку є 11.04.2014.

Оскільки до закінчення такого строку товар не оплачений відповідачем, він є таким, що допустив порушення зобов'язань.

Так, згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт наявності боргу з оплати переданого товару фактично визнаний відповідачем у гарантійному листі, відповідно до якого він гарантував позивачу погашення заборгованості за наступним графіком:

- 13645,67грн - до 11.07.2014;

- 13645,67грн - до 15.08.2014;

- 13645,67грн - до 12.09.2014;

- 13645,67грн - до 10.10.2014;

- 13645,67грн - до 14.11.2014;

- 13645,67грн - до 12.12.2014 (т.2 а.с.16).

За таких обставин, заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 68229,05грн є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення процентів та інфляції за час прострочення є мотивованими.

При цьому, позивач просив стягнути з відповідача 7 682,59грн втрат від інфляції та 1067,74грн процентів, які нараховані за період з 14.04.2014 по 03.10.2014.

З огляду на те, що останнім днем строку виконання зобов'язання з оплати є 11.04.2014, нарахування процентів та інфляції могло бути здійснено з 12.04.2014 - наступного за останнім днем виконання (незважаючи на те, що таким днем є субота, оскільки чине законодавством переносить лише останні дні строку, які припадають на неробочий день, при цьому, останнім днем строку виконання є робочий день - 11.04.2014; нарахування пені та процентів здійснюється за календарний період, без виключення вихідних та неробочих днів).

Однак, зважаючи на те, що у суду не має підстав для виходу за межі позовних вимог, а розмір процентів та втрат від інфляції за заявлених позивачем період обрахований правильно, з урахуванням часткової оплати позивачем, заявлені у цій частині вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 7 634,93грн пені за період з 14.04.2014 по 03.10.2014.

В силу ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до п.3.8 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення. При цьому, затримка платежу за товари, поставлені до будь-якого нового магазину рахується з дати офіційного відкриття магазину, а не з дати отримання товарів за видатковою накладною.

Розмір пені, встановлений договором не перевищує максимального розміру пені встановленого ст.4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»; пеня позивачем нарахована у відповідності з ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Загальний розмір пені обрахований позивачем правильно, з урахуванням строку виконання зобов'язання, яке є простроченим з 12.04.2014, ставки НБУ, розміру боргу та розміру, а також дати часткової оплати.

При цьому, позивачем вимоги про стягнення пені заявлені за період з 14.04.2014 по 03.10.2014 і у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.

За таких обставин, вимоги в частині стягнення пені є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 1827грн.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення; повне рішення складено 22.10.2014.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі-Лайф Плюс» 68 229,05грн основної заборгованості, 7682,59грн втрат від інфляції, 1067грн процентів, 7 634,93грн пені, а також 1827грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Ейвазова А.Р.

Суддя Третьякова О.О.

Суддя Черногуз А.Ф.