Ухвала суду № 41004311, 16.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2751/14 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 жовтня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Ломановій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ" до Вишгородської об'єднаної державної податкоої інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Реформ", звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2013 року №0002602205, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 314765 грн., з них 209843 грн. за основним платежем і 104922 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.09.2013 №0002602205.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Реформ" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" за період з 01.01.2013 по 31.01.2013, за результатами якої складено Акт від 20.08.2013 № 946/22-00/37496722 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 188, п. 188.1 ст.188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 209843 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2013 № 0002602205, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 314765 грн., з них 209843 грн. за основним платежем і 104922 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 03 вересня 2012 року між позивачем (замовником) та ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" (виконавцем) було укладено договір про надання послуг №12081 (далі - договір №12081).

Згідно з п.п. 1.1 п. 1 та п.п. 2.2 п. 2 названого договору виконавець взяв на себе зобов'язання надавати послуги замовнику, а замовник - прийняти послуги від виконавця та оплатити протягом 15 банківських днів з моменту підписання актів про виконання кожному з рахунків фактури.

Крім того, 26 вересня 2012 року між ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" (продавцем) та позивачем (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу №12094 (далі - договір №12094).

Згідно з п.п. 1.1.1 п. 1.1 та п.п. 2.1, п.п. 2.2 п. 2 названого договору постачальник взяв на себе зобов'язання передати у власність покупцеві товар разом із усіма його документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог чинного законодавства України, у десятиденний строк з моменту набрання чинності цього договору, а покупець - своєчасно прийняти послуги від постачальника та оплатити його протягом 30 банківських днів з моменту передання товару постачальником, згідно рахунків та накладних.

На виконання договорів №12081 та №12094 ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" було продано позивачу товар - комплекти посилення ходової (посилені пружини, ресори), комплект електропроводки на авто та виконані роботи по відновленню лакофарбового покриття авто, по монтажу та демонтажу обладнання та органів керування.

На підтвердження виконання ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" договорів №12081 та №12094 позивачем було надано суду такі докази, а саме:

- рахунки-фактури від 10.01.2013 року №12, від 10.01.2013 року №13, від 11.01.2013 року №16, від 11.01.2013 року №17, від 11.01.2013 року №18, від 11.01.2013 року №19, від 11.01.2013 року №20, від 11.01.2013 року №21, від 09.01.2013 року №11, від 09.01.2013 року №14, від 11.01.2013 року №15;

- акти про надання послуг 10.01.2013 року №12, від 10.01.2013 року №13, від 11.01.2013 року №16, від 11.01.2013 року №17, від 11.01.2013 року №18, від 11.01.2013 року №19, від 11.01.2013 року №20, від 11.01.2013 року №21, які в повній мірі відображують зміст та обсяг господарської операції, зокрема, вказано які саме роботи виконані контрагентом, на якій моделі автомобіля та кількість автомобілів чи моделей.

- податкові накладні від 10.01.2013 року №9, згідно з якою придбано комплект посилення ходової на суму 100800 грн., від 10.01.2013 року №10, згідно з якою виконано відновлення лакофарбового покриття авто на суму 154980 грн., від 10.01.2013 року №11, згідно з якою виконано монтаж та демонтаж обладнання та органів керування на суму 310800 грн., від 10.01.2013 року №12, згідно з якою придбано комплект електропроводки на суму 84000 грн., від 11.01.2013 року №15, згідно з якою виконано відновлення лакофарбового покриття авто на суму 110700 грн., від 11.01.2013 року №16, згідно з якою виконано монтаж та демонтаж обладнання та органів керування, відновлення лакофарбового покриття авто на суму 56296 грн., від 11.01.2013 року №17, згідно з якою виконано відновлення лакофарбового покриття авто на суму 44280 грн., від 11.01.2013 року №18, згідно з якою виконано монтаж обладнання та органів керування VW Caddy на суму 44400 грн., від 11.01.2013 року №19, згідно з якою виконано монтаж обладнання та органів керування VW Caddy на суму 44400 грн., від 11.01.2013 року №13, згідно з якою придбано комплект посилення ходової на суму 86400 грн., від 11.01.2013 №14, згідно з якою виконано монтаж та демонтаж обладнання та органів керування на суму 222000 грн.;

- видаткові накладні від 10.01.2013 року №11, від 10.01.2013 року №14, від 11.01.2013 року №15;

- реєстр виданих та отриманих податкових накладних.

Перелічені документи підписані посадовою особою ТОВ "ПІКК-Інтернешнл", завірені печаткою цього товариства та свідчать про виконання ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" договорів №12081 та №12094.

Крім того, на підтвердження здійснення розрахунку з ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" позивачем було надано суду банківські виписки за 21.02.2013 року, 25.02.2013 року, 26.02.2013 року, 28.02.2013 року.

Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару та послуг у контрагента. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки, не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, хоча і вивчав їх, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, на підтвердження використання товарів та послуг, придбаних у ТОВ "ПІКК-Інтернешнл", позивачем було надано суду копії укладених ним 6-ти договорів, а саме: від 15.11.2012 року №Р3-12101 з ПрАТ "Вестком"; від 28.12.2012 року №Р3-12145 з ПАТ "АБ "Експрес-Банк"; від 21.11.2013 року №Р3-12106 з ТОВ "Атлант-М Дніпровська набережна"; від 03.12.2012 року №Р3-12110 з ПАТ "Реал Банк", від 24.10.2012 року №Р3-12100 з ПАТ "Мегабанк"; від 04.01.2013 року №Р3-12107 з ПАТ "Банк "Юнісон".

На виконання названих договорів позивачем було надано суду: специфікації, акти приймання-передачі автомобілів, акти надання послуг, податкові та видаткові накладні, довіреності.

Наведене свідчить, що укладанні 6-ть договорів між позивачем та переліченими контрагентами були виконані.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтовано висновку, що реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" підтверджено документами, які були оформленні згідно вимог чинного законодавства, і копії яких долучені до матеріалів даної справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Таким чином, враховуючи, предмет спірних правочинів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ "ПІКК-ІНТЕРНЕШНЛ" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Разом з тим, на виконання вимоги Київського апеляційного адміністративного суду про витребування доказів, позивачем надано додаткові документи на підтвердження товарності укладеної угоди з ТОВ "ПІКК-Інтернешнл".

Зокрема, позивачем надано суду апеляційної інстанції належним чином завірені копії документів на підтвердження наявності у позивача автомобілів для переобладнання, а саме: Акт приймання-передачі транспортного засобу № VF 1М AFE А А 47881075), Акт приймання-передачі транспортного засобу №VF 1MAFEAA 47881069), Акт приймання-передачі транспортного засобу №VF 1 MAFEAA 47961295), Акт приймання-передачі транспортного засобу №VF1 MAFEAA 47961296), Акт приймання-передачі транспортного засобу №VF1 MAFEAA 47881071), Акт приймання-передачі транспортного засобу №VF1 MAFEAA 47881068), Акт приймання-передачі транспортного засобу №VF1 MAFEAA 47171334), Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020614 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 100815), Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020613 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 128808), Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020612 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 128739), Акт прийому-передачі №12145 від 10.01.2013 року, Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020594 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 127855), Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020593 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 128080), Акт прийому-передачі №12106 від 30.11.2012 року, Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020591 (кузов №WV1ZZZ2KZCX 144900), Акт приймання-передачі транспортного засобу від 28.12.2012 року, Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020592 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 082217), Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020603 (кузов №270500С0504981), Акт приймання-передачі транспортного засобу від 12.12.2012 року, Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020589 (кузов №WV1ZZZ7HZCX 017149), Акт приймання-передачі транспортного засобу від 12.12.2012 року, Акт приймання-передачі транспортного засобу серія TOB №020590 (кузов №WV1ZZZ7HZCH 099889).

Дослідивши вказані документи, колегія суддів приходить до висновку, що вони в повній мірі відображують зміст та обсяг господарських операцій та відповідають вимогам чинного законодавства України.

Тобто, судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції досліджено всі первинні документи надані позивачем на підтвердження реальності та товарності укладених договорів, та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз зазначених вище документів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. у вказаних документах зафіксовано факти здійснення господарських операцій

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, аналіз зазначених вище актів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. Жодним нормативним актом не визначено яким має бути опис обсягу господарської операції в первинному документі. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат, понесених позивачем у зв'язку із з отриманням послуг від контрагентів, до складу валових витрат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами доведена позивачем, у зв'язку з чим у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з контрагентами відповідачем не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними мали реальний товарний характер.

Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів, то відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Так, до висновку про безтоварність господарських операцій, відповідач дійшов висновку про відсутність факту здійснення господарських відносин між позивачем і ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" на підставі розгляду матеріалів іншої перевірки, яка здійснена податковим органом, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" з іншими підприємствами, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем і його контрагентом.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Так, при розгляді справи судом першої інстанції було перевірено чи мали операції між позивачем та його контрагентами мали реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

Відповідачем, в порушення ст.71 КАС України, доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належними доказами на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Крім того, слід зазначити, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2103 у справі № 826/9067/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суту від 20.08.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2014, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС по проведенню документальної невиїзної перевірки ТОВ "ПІКК-Інтернешнл", за результатами якої складено Акт від 16.04.2013 №1380/22.8/37139653.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд першої інстанції правомірно звертає увагу на те, що позивач, як покупець, не може нести відповідальності за неправомірні дії контрагента.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

А посилання представника відповідача на акт перевірки контрагента позивача та коригування його податкової звітності не можуть бути прийняті судом до уваги, так як жодним чином не спростовують товарність та реальність укладених угод.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що господарські відносини між ТОВ «Реформ» та ТОВ «ПІКК-ІНТЕРНЕШНЛ» вже були предметом розгляду адміністративного суду, однак за інший період.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року, де також встановлено реальність та товарність укладених угод між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 21 жовтня 2014 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.