Постанова № 41004294, 15.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 757/18591/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Матійчук Г. О.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л. М,

Міщука М. С.

при секретарі: Корінець Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, в порядку ч.1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року у справі ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим, Пенсійного фонду України, третя особа: Держава України в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов'язання поновити виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим, Пенсійного фонду України, в якому просила:

- визнати бездіяльність Пенсійного фонду України щодо незабезпечення своєчасного і вповному об'ємі фінансування і виплати пенсії ОСОБА_3 -протиправною;

- визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_3 - протиправною;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити з 11.09.1997 року ОСОБА_3 нарахування і виплату пенсії за віком, з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої, не нарахованої і не виплаченої їй пенсії.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11.07.2014 року позовну заяву ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополь АР Крим, Пенсійного фонду України, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними та зобов'язання поновити виплату пенсії за період з 11.09.1997 року по 07.01.2014 року - залишено без розгляду .

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 30.07.2014 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в повному обсязі та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Згідно ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, виданий 07.02.2013 (а.с. 22).

У 1992 році Центральним райсозабезом м. Сімферополя ОСОБА_3 була призначена пенсія.

У 1996 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїлю. Після виїзду за кордон не отримує призначену їй пенсію за віком.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалаз справи міститься дві заяви ОСОБА_3 про поновлення виплати призначеної пенсії, одна з яких адресована управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим, а інша - Пенсійний фонд України.

Зокрема, 26.12.2013 року представник звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (а. с. 34-35).

За результатами розгляду зазначеної вище заяви, 08.01.2014 року управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим відмовило позивачу у поновленні виплати призначеної пенсії (а. с. 38-39).

Також, 26.12.2013 року представник позивача за довіреністю звернувся із заявою до Пенсійного фонду України про поновлення пенсії або визначення органу і місця розгляду даної заяви (а. с. 40-41).

За результатами розгляду вказаної заяви, 11.01.2014 року Пенсійний фонд України відмовив у поновленні пенсії позивачу у зв'язку з тим, що відсутній механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення (а. с. 44).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополь АР Крим для вирішення питання щодо поновлення раніше призначеної пенсії вчинено у спосіб та в порядку, що не встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до встановлений Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Як зазначалось вище, з 1992 року Центральним райсозабезом м. Сімферополя була призначена пенсія ОСОБА_3,а у 1996 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїлю.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами відповідачів, що відсутність нормативно-правових актів, що передбачають умови, норми та механізм виплати пенсій громадянам, що проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, є підставою для відмови в нарахуванні та виплаті пенсії.

Таким чином, позбавлення позивача права на поновлення пенсії суперечить Конституції України, про що вказано у рішенні Конституційного Суду України, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу.

Крім того, відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити з 08.01.2014 року ОСОБА_3 нарахування і виплату пенсії за віком, з проведенням її індексації - підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів вважає, що адміністративний позов в частині вимог про визнання протиправною відмову управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_3 - підлягає задоволенню.

Проте, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог щодо здійснення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої, не нарахованої і не виплаченої пенсії, так як в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження щодо таких втрат.

Крім того, відповідно до п. п. 5 п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у містах, а також управлінь у містах та районах.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що Пенсійний фонд України не уповноважений забезпечувати фінансування і виплату пенсії саме визначеній особі, а тільки організовує, координує та контролює роботу відповідних управлінь.

Отже, вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо незабезпечення своєчасного і в повному об'ємі фінансування і виплати пенсії ОСОБА_3 - є безпідставними.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Статтею 202 КАС України передбачено, що підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Проаналізувавши норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанову Печерського районного суду міста Києва від 30.07.2014 року - необхідно скасувати та ухвалити по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково:

визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_3 - протиправною;

зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 08.01.2014 року, з проведенням її індексації.

В решті позовних вимог - відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року - задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_3 - протиправною.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 08.01.2014 року, з проведенням її індексації.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Л.В. Бєлова

Судді: Л. М. Гром,

М. С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.