Постанова № 41001768, 14.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа№ 910/5800/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2014р. (повний текст підписано - 14.08.2014р.)

у справі №910/5800/14 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне"

до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 90 968,46 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне" до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 90 968,46 грн., в тому числі 53 814,11 грн. основного боргу, 1 443,08 грн. 3 % річних, 792,37 грн. збитків від інфляції, 33 091,90 грн. моральної шкоди, а також просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 1827,00 грн.(позивачем помилково включено в ціну позову) та витрати та правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих комунальних послуг.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.08.2014 р. у справі № 910/5800/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6, код ЄДРПОУ 23527052) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне" (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, 13, кв. 96, код ЄДРПОУ 25286492) 53 814 (п'ятдесят три тисячі вісімсот чотирнадцять) грн. 11 коп. основного боргу, 1 443 (одну тисячу чотириста сорок три) грн. 08 коп. 3 % річних, 792 (сімсот дев'яносто дві) грн. 37 коп. збитків від інфляції, 1 148 (одну тисячу сто сорок вісім) грн. 46 коп. судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відсутність між учасниками процесу договірних стосунків у сфері комунально-житлових послуг не звільняє відповідача від обов'язку оплати коштів за отримані комунальні послуги.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2014 року у справі № 910/5800/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року у звя'язку з перебуванням суддів Тарасенко К.В. та Іоннікової І.А. у відпустці було змінено склад колегії суддів на наступний: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 року було відновлено строк для подання апеляційної скарги, порушено по ній провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. та призначено розгляд скарги на 07.10.2014 року.

У судовому засіданні 07.10.2014 року у розгляді справи в порядку передбаченому ст. 77 ГПК України було оголошено перерву.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2014 р. у справі № 910/5800/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2014 р. у справі № 910/5800/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції 05.11.1997 року власниками жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку № 9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві було створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне"

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне" зареєстровано Харківською районною державною адміністрацією в м. Києві 01.12.1997 року, про що свідчить відповідне Свідоцтво про його державну реєстрацію АОО 120117.

Діє позивач відповідно до статуту ОСББ "Ювілейне", затвердженого загальними зборами власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку № 9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві.

У відповідності до свідоцтва про право власності на нежиле приміщення № 201-офіс від 06.10.2004 року серія САА № 384397 та свідоцтва про право власності на нежиле приміщення № 200-офіс від 06.10.2004 року Публічне акціонерне товариство Холдингова компанія "Київміськбуд" є власником нежилих приміщень № 200-офіс та № 201-офіс, які розташовані у житловому будинку № 9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві та фактично входить до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне"

26.06.1999 року між позивачем та АЕК "Київенерго" 26.06.1999 року було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310365.

У період з лютого 2011 року по лютий 2013 року позивач отримував надані послуги (виконані роботи) у відповідності з укладеним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи обліковими картками та актами приймання-передавання товарної продукції: акт № 02/2011-1310365 за лютий 2011 року; акт № 03/2011-1310365 за березень 2011 року; акт № 04/2011-1310365 за квітень 2011 року; акт № 10/2011-1310365 за жовтень 2011 року; акт № 11/2011-1310365 за листопад 2011 року; акт № 12/2011-1310365 за грудень 2011 року; акт № 01/2012-1310365 за січень 2012 року; акт № 02/2012-1310365 за лютий 2012 року; акт № 03/2012-1310365 за березень 2012 року; акт № 04/2012-1310365 за квітень 2012 року; акт № 11/2012-1310365 за листопад 2012 року; акт № 12/2012-1310365 за грудень 2012 року; акт № 01/2013-1310365 за січень 2013 року; акт № 02/2013-1310365 за лютий 2013 року;

Позивач зазначає, що відповідач користувався та на даний час користується житлово-комунальними послугами, заяву про відмову від користування послугами не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від відповідача не надходило, однак за житлово-комунальні послуги не сплачує, у зв'язку з чим у останнього склалась заборгованість по нежитловим приміщенням № 200-офіс, № 201-офіс, які розташовані у житловому будинку №9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві в розмірі 53 814,11 грн. основного боргу.

29.01.2014 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 28.01.2014 року в якій просив оплатити наявну заборгованість.

Листом № 00885/0/2-14 від 11.02.2014 року відповідач повідомив позивача, що він є власником приміщень № 200-офіс, № 201-офіс, які розташовані у житловому будинку №9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві. Відповідачем зазначено, що ним не заперечується проведення розрахунків за отримані комунальні послуги але за наявності належним чином оформлених правовідносин.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що протягом 2011 - 2013 року відповідач активно користувався нежитловими приміщеннями № 200-офіс, № 201-офіс, які розташовані у житловому будинку № 9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві та отримував комунальні та експлуатаційні послуги на підставі централізованого опалення, водопостачання, водовідведення та обслуговування, проте не виконував свої зобов'язання щодо оплати відповідних комунальних платежів.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

В силу ч.ч. 1 - 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже у відповідності до наведених нормам законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (Аналогічну правову позицію було висловлено в постановах Вищого господарського суду України справа № 5020-5/370 від 15.10.2009 р. та справа № 5011-31/17255-2012 від 15.05.2014 р. )

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, відповідачем як власником житлових приміщень споживались послуги за результатами здійснюваної позивачем господарської діяльності щодо забезпечення умов проживання та перебування осіб у житловому будинку №9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків та правил як виконавцем у сфері житлово-комунальних послуг, що в свою чергу є підставою для виникнення у відповідача обов'язку відшкодовувати відповідні витрати позивача.

Будь-яких заяв про відмову від користування житлово-комунальними послугами, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг відповідач не заявляв. Також відповідачем не було надано жодних доказів, що ним як власником житлових приміщень, щодо яких існує заборгованість (нежитлові приміщення № 200-офіс, № 201-офіс, які розташовані у житловому будинку №9 по вул. Б. Гмирі в м. Києві), було укладено прямі договори безпосередньо з підприємствами, організаціями, які надають ці послуги (АЕК "Київенерго", ВАТ "АК "Київводоканал" тощо).

Отже з урахування вищенаведеного суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про те, що відповідач не маючи з позивачем належним чином укладених договірних відносин у сфері комунальних послуг не звільняється автоматично від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за фактичне споживання комунальних послуг у якості споживача, доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі з цього приводу на думку колегії суддів є безпідставними.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору і такий договір вважається неукладеним, а одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання - правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Оскільки відповідач, як він вважає, безпідставно (за відсутності договору з позивачем) отримав житлово-комунальні послуги, а повернути їх неможливо, то за аналогією застосування частини 2 статті 1213 Цивільного кодексу України відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви.

З огляду на зазначені положення господарського законодавства колегія суддів вважає ґрунтовним висновок місцевого господарського суду про наявність усіх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням фактичного встановлення наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиті комунальні послуги, колегія суддів перевіривши суми заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційних за період з лютого 2011 року по лютий 2013 року вважає їх вірними, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги в сумі 2 500,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (див. також постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 р. зі справи N 30/63).

Проте як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 176 від 26.12.2013 року позивачем було сплачено грошові кошти на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Таким чином колегією суддів було встановлено, що грошові кошти було сплачено не адвокату, а фізичній-особі підприємцю.

Отже зазначені вище обставини виключають можливість застосування до відповідача процесуального механізму на відшкодування понесених позивачем витрат.

Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд враховує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною (немайновою) шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив до її діяльності тощо.

Проте позивачем не доведено наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у сумі 33 091,90 грн. Так, позивач при обґрунтуванні вимог для відшкодування моральної шкоди в позовній заяві, не наводить жодних обставин та доказів, які б підтверджували факт приниження честі, гідності, а також ділової репутації його підприємства.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо вимоги позивача про стягнення 121,80 грн. судового збору за отримання судового наказу, адже дійсно чинним Господарським процесуальним кодексом не передбачено відшкодування судового збору за отримання судового наказу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2014 року по справі № 910/5008/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5008/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала