Ухвала суду № 40998065, 07.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 р.

Справа № 4963/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦАР-ЇЖА» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

21.12.2012 (здано на пошту) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦАР-ЇЖА» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 №0004861521.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що висновки податкового органу про завищення ним сум податкового кредиту є повністю безпідставними та необґрунтованими, оскільки підприємство правомірно у відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України було такий сформовано на підставі першої події яка сталася, а саме по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року в справі №813/249/13-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову. У поданій апеляційній скарзі вказує, що датою виникнення права у платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата отримання таким товару/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відтак, оскільки у підприємства відсутні відповідні документи, а скарга на постачальника ним не подавалася, то підстав для формування податкового кредиту за такими операціями у позивача немає.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ правомірно було віднесено до податкового кредиту суму в розмірі 37991грн, а податковим органом безпідставно не взято до уваги, що податкові накладні на підставі якого такий формувався є належним чином зареєстровані, а тому відсутні обставини для подання скарги на постачальника.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ТОВ було зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 06.11.2006, взято на податковий облік у відповідача 14.02.2003 та зареєстровано платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) 19.02.2003.

В період з 20.11.2012 по 26.11.2012 ДПІ на підставі направлення від 20.11.2012 №1040 та наказу від 19.11.2012 №679, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань достовірності відображення в податковій декларації з ПДВ залишку від’ємного значення за вересень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 03.12.2012 №1657/15-4009/32327867 в якому встановлено порушення ТОВ зокрема п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.7 п.201.10 ст.201 ПК України, у зв’язку із завищенням податкового кредиту по операціях з Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - УКВ) на суму ПДВ 30112грн, та від’ємне значення декларації з ПДВ в сумі 30112грн за квітень 2012 року (а.с.8-19).

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень, ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 №0004861521 яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ за квітень 2012 року у розмірі 30112грн.

Не погодившись із таким податковим повідомленням-рішенням, ТОВ звернулося до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно із п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК України).

В силу положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно із п.201.6 цієї ж статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон №996-ХIV), що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 ст.9 Закону №996-ХIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Фактична сплата сум ПДВ, визначених у податкових накладних від 23.04.2012 №5388 та від 24.04.2012 №5389 (а.с.38-39), які включені до складу податкового кредиту, підтверджена платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.32-36), та не заперечується відповідачем.

Більше того, вказані податкові накладні зареєстровані продавцем УКВ у Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.41-56).

Апеляційний суд зазначає, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця. Оскільки, постачальник, що надав позивачу податкові накладні, не відмовляв у їх наданні та не порушував порядок виписки та заповнення даних накладних, підстав для звернення зі скаргами на свого контрагента у позивача не було.

Крім того, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Проте, згідно п.3.10 акту перевірки за результатами опрацювання податкових періодів, не встановлено включення ТОВ до складу податкового кредиту податкових накладних незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.12).

Відтак, як вбачається із матеріалів справи, податковий кредит за квітень 2012 року сформований ТОВ на підставі податкових накладних від 23.04.2012 та 24.04.2012, які зареєстровані належним чином та отримані підприємством у цьому ж податковому періоді. Що ж стосовно дати формування УКВ вищевказаних податкових накладних, то апеляційний суд вважає, що податковим органом не доведено, що сума коштів, що надійшла на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) від ТОВ отримана таким підприємством раніше вказаних дат. Також, можливі помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платників податків у зв’язку з їх господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ правомірно включено до складу податкового кредиту за квітень 2012 року суми ПДВ, сплачені у складі авансових платежів, а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ є протиправним та підлягає скасуванню.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін