Рішення № 40994542, 21.10.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18781/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1725/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.

секретаря Мельник О.В.,

з участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності та користування житловим приміщенням і виселення за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО КОНСАЛТИНГ» на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

у листопаді 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що 08.12.2011 року між ним і ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за договором споживчого кредиту № 11342016000 від 29.04.2008 року, укладеного між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, за яким останній отримав кредит у розмірі 46 500 доларів США зі сплатою 14 % річних. Для забезпечення кредиту з ОСОБА_4 29.04.2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань просив у рахунок сплати заборгованості за кредитним договором в розмірі 57 526,51 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 459 809,40 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність позивача, припинити право власності та користування предметом іпотеки відповідача, припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, що зареєстровані і проживають в квартирі, що є предметом іпотеки, виселити відповідача та всіх мешканців із вказаної квартири.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» в частині позовних вимог до Державної реєстраційної служби України про зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності залишено без розгляду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2014 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності та користування житловим приміщенням, виселення і стягнення судових витрат відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «ПРО КОНСАЛТИНГ» посилається на необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що посилаючись на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд не з'ясував, чи використовується житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, як місце постійного проживання іпотекодавця, чи є у нього інше нерухоме житлове майно, що належить йому на праві власності. Суд не врахував, що ОСОБА_4 належить на праві власності інше нерухоме майно, яке він використовує для постійного проживання, крім того він, як іпотекодавець висловлював свою згоду на продаж предмета іпотеки, тому мораторій не міг бути застосований. Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про іпотеку", відповідно до якого у позивача виникло право на стягнення. Закон "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" набув чинності пізніше. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тимчасова неможливість (припинення) відчуження майна не є пом'якшенням чи скасуванням цивільної відповідальності. Позивач правомірно застосував обраний спосіб звернення стягнення, передбачений в договорі іпотеки. Щодо виселення, то в матеріалах справи наявні докази направлення письмової вимоги про звільнення приміщення, однак відповідачі зловживають своїми правами та не отримують листи, через що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Крім того, суд неодноразово направляв їм копію позовної заяви, яка фактично є письмовою вимогою про виселення. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задовольнити.

В засіданні апеляційного суду представник ТОВ «ПРО КОНСАЛТИНГ» апеляційну скаргу підтримала, представник ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту № 11342016000 від 29.04.2008 року, за яким ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 46 500 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитними коштами, з терміном погашення до 27.04.2018 року. Додатковою угодою від 31.03.2010 року до кредитного договору змінено номер договору на 11342016001 та графік погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29.04.2008 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно п. 1.1 якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та належить йому на праві власності в цілому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Івано-Франківської міської ради 04.11.2006 року і складається з двох житлових кімнат, загальною площею 63,7 кв.м.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань заборгованість за кредитним договором станом на 19.03.2013 року склала 57 526,51 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 459 809,40 грн.

Позивач обрав способом судового захисту вимогу про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - передачу йому у власність квартири АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно ст. 4 якого протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки ОСОБА_4 одержав кредит в іноземній валюті, на забезпечення його виконання передав в іпотеку квартиру, загальна площа якої не перевищує 140 кв.м, іншого нерухомого житлового майна у власності відповідача судом не встановлено, тому у вимогах банку про звернення стягнення на спірну квартиру слід відмовити з підстав, передбачених зазначеним Законом. У зв'язку з тим, що банк на даний час не має права на задоволення вимоги про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а в матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивачем надсилалась вимога про добровільне звільнення квартири, суд дійшов висновку, що позов в частині припинення права користування житловим приміщенням відповідачів та усіх мешканців вказаної квартири і їх виселення також не підлягає до задоволення.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" визначено умови, за яких протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, а саме, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Перелік цих умов є виключним і для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суд зобов'язаний перевірити їх наявність як підставу для відмови у задоволенні позову.

Однак, цього обов'язку суд першої інстанції при вирішенні справи не дотримався, не звернув уваги на місце проживання відповідача, не перевірив наявності у власності позичальника іншого нерухомого житлового майна.

Згідно відомостей адресного підрозділу ГУДМС УДМС України в Івано-Франківській області від 10.12.2013 року, місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 69), в той час як предмет іпотеки знаходиться в АДРЕСА_1.

Крім того, як видно із копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 26.12.1997 року агентством по приватизації державного житлового фонду, ОСОБА_4 належить на праві спільної власності в рівних долях з ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7 квартира в АДРЕСА_2, загальною площею 66,2 кв.м.

З огляду на викладене, у суду першої інстанції при вирішенні даного спору не було підстав для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності та користування житловим приміщенням і виселення, з таких мотивів.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що в матеріалах справи відсутні нотаріально посвідчений договір відступлення прав за договором іпотеки та сам договір іпотеки, укладений між новим кредитором та іпотекодавцем, а також відомості про внесення даних до реєстру в частині зміни іпотекодержателя, як і докази його повідомлення про відступлення прав іпотекодержателя.

На порушення вимог ст. 213 ЦПК України суд першої інстанції не з'ясував обставин, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень.

Обгрунтовуючи позов про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «Дельта Банк» посилався на укладення 08.12.2011 року з ПАТ «УкрСиббанк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту № 11342016000 від 29.04.2008 року, за яким ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 46 500 доларів США та на укладений 29.04.2008 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

При вирішенні спору поза увагою суду першої інстанції залишились наступні положення закону та обставини справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Тому, у разі наявності нотаріально завіреного договору забезпечення кредиту (іпотеки), на виконання припису ч. 1 ст. 513 ЦК України додатково укладається договір відступлення права вимоги іпотекодержателя за відповідним договором забезпечення.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, моментом виникнення права на нерухоме майно та його обтяження є державна реєстрація.

Як видно з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (продавець) та ПАТ «Дельта Банк» (покупець), зокрема згідно п. 4.1 продавець та покупець зобов'язуються добросовісно співпрацювати між собою для забезпечення того, щоб продавець вніс зміни до записів у Державному реєстрі обтяжень, Реєстрі заборон відчуження та щоб покупець вніс зміни до записів у Державному реєстрі іпотек щодо передачі всіх прав вимоги за кредитним договором протягом 130 календарних днів з дати закриття (19.12.2011 року) (а. с. 119 об).

Цих умов договору його сторони не дотримались.

Як вбачається з інформаційних довідок з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек станом на 18.03.2014 відомості на підтвердження прав нового іпотекодержателя ПАТ «Дельта Банк» на передану в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 відсутні (а. с. 104-106).

Таким чином, на порушення вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України, ч. ч. 2, 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» додатково не уклали договір відступлення права вимоги іпотекодержателя за відповідним договором іпотеки, предметом якого є вищевказана квартира, не зареєстрували відомості про таке відступлення у встановленому законом порядку, тому у відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до ПАТ «Дельта Банк» не перейшло право вимоги за договором забезпечення, укладеним ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_4

З огляду на викладене, позовна вимога ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його передачі у власність позивача є передчасною.

Так як позовні вимоги щодо припинення права власності на предмет іпотеки, припинення права користування і виселення відповідача та всіх мешканців, що зареєстровані і проживають в квартирі, що є предметом іпотеки, є похідними від первісної вимоги, то такі задоволені бути не можуть.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Оскільки вказані порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО КОНСАЛТИНГ» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності та користування житловим приміщенням і виселення, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Малєєв А.Ю.

Меленко О.Є.