Рішення № 40994315, 09.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17011/14 09.10.14

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Верхотуров О.О. (дов.№155/1/23-08 від 31.12.2013),

від відповідача: Лазаренко Ю.Г. (дов. №4 від 13.06.2014),

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення грошової суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2014 порушено провадження у справі №910/17011/14 та призначено її до розгляду на 11.09.2014 року.

У судовому засіданні 11.09.2014 судом оголошено перерву до 07.10.2014 у зв'язку із необхідністю додаткового часу для надання документів для долучення до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників сторін 07.10.2014, судом оголошено перерву до 09.10.2014 у зв'язку із необхідністю надання додаткових документів.

09.10.2014 під час судового засідання представником позивача надані додаткові документи, а саме копію банківської виписки про рух коштів на рахунку позивача. Позовні вимоги просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

Представник відповідача у свою чергу, заперечуючи проти позову, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково, під час судового засідання, представником відповідача подано до суду заяву про зменшення розміру пені до 1000,00 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 152 999, 96 грн. основного боргу, трьох процентів річних у сумі 554, 94 грн. та пені у сумі 2 782, 29 грн. за невиконання відповідачем протягом квітня-липня 2013 року зобов'язання з оплати робіт та послуг з технічного обслуговування та ремонту внутрішньоквартальних колекторів згідно з укладеним даними сторонами договором від 01.04.2007 № 07/101К.

Рішенням господарського суду міста Києва у справі №9410/16841/13 від 27.11.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову; стягнуто з відповідача на користь позивача 114 749, 97 грн. основного боргу, пеню у сумі 2 415, 52 грн. та три проценти річних у сумі 525, 02 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги КП «Київжитлоспецексплуатація», апеляційним судом встановлено періоди, протягом яких нараховувались 3% річних та пеня. Так, пеня та 3% річних стягнуто за період з 20.06.2013 по 17.07.2013 на суму заборгованості 76 499, 98 грн. та за період з 18.07.2013 по 23.08.2013 на суму заборгованості 114 749, 97 грн.

На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду України у справі № 910/16841/13 від 12.05.2014, яка набрала законної сили 12.05.2014 Господарським судом міста Києва видано наказ №910/16841/13 від 23.05.2014 року.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, а саме випискою про рух грошових коштів на рахунку позивача, що відповідачем здійснено перерахування грошових коштів за наказом Господарського суду міста Києва №910/16841/13 у розмірі 121 221,22 грн. саме 18.07.2014 року.

Так, здійснивши нарахування пені у період 24.08.2013-13.12.2013, 3% річних та інфляційної складової боргу у період з 24.08.2013 по 18.07.2014, КП «Київжитлоспецексплуатація» звернулось із даним позовом до суду.

З метою досудового врегулювання спору, ще 21.05.2014 позивачем направлялась вимога на адресу відповідача, в якій КП «Київжитлоспецексплуатація» просило сплатити пеню, 3% річних та інфляційну складову боргу, розмір яких станом на 21.05.2014 становив відповідно: 5 844,39 грн., 8 712,12 грн. та 254,51 грн.

ПАТ «АК «Київводоканал» у своєму відзиві, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує, що у нього, у розумінні положень статті 530 Цивільного кодексу України, не настав обов'язок по оплаті послуг наданих з 01.07.2013 по 31.12.2013 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають чатковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписами п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо сум. Так, здійснивши перерахунок сум пені за визначений позивачем період, а саме - 24.08.2013-13.12.2013, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 4 577,42 грн.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків і за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Згідно із ст. 233 ГК у разі коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Зокрема, сума неустойки (штрафу, пені), яка передбачається в договорі, має бути розумною.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, розумною може вважатися сума, яка орієнтовно відповідає правилам, зазначеним у ст. 3 вказаного Закону.

З системного аналізу вищевикладеного, враховуючи, що суму основної заборгованості відповідачем сплачено, а також приймаючи до уваги майновий стан відповідача, то суд, у відповідності до ст. 233 ГК України вбачає підстави для зменшення на 50% розміру пені, та стягує з відповідача пеню у розмірі 2 288,71 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 14 686,22 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 3 093,53 грн. такою, що підлягає задоволенню.

До того ж, суд не приймає судження відповідача, щодо відсутності у нього обов'язку оплати послуг, який має настати на підставі ст.. 530 ЦК України, за період 01.07.2013-31.12.2013, оскільки у межах даного господарського спору розглядаються правові підстави застосування відповідальності до ПАТ «АК «Київводоканал» не за триваючими зобов'язаннями за договором, а відповідальність за несвоєчасність виконання обов'язку щодо сплати грошових коштів, присуджених судом як заборгованість за попередні періоди.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, 51А; ідентифікаційний код 03366500) 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень 71 копійку пені, 14 686 (чотирнадцять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 22 копійки - інфляційної складової боргу, 3% річних у розмірі 3 093 (три тисячі дев'яносто три) гривні 53 копійки та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 09.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 14.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова