Ухвала суду № 40991962, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/44184/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,за участю секретаря Луцак А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року

у справі № 806/954/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Пласт»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елізіум Пласт» (наділ також - позивач, ТОВ «Елізіум Пласт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2011 року № 0001152301, №0001132301, від 2 вересня 2011 року № 0001822301; визнати протиправними та скасувати рішення ДПІ від 6 грудня 2010 року № 19925/15-02 про невизнання податкової декларації за липень 2010 року та від 6 грудня 2010 року № 19926/15-02 про невизнання податкової декларації за серпень 2010 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року позов задоволено: визнано протиправними рішення від 6 грудня 2010 року № 19925/15-02 про невизнання податкової декларації за липень 2010 року та від 6 грудня 2010 року № 19926/15-02 про невизнання податкової декларації за серпень 2010 року; визнано протиправними податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2011 року №0001152301, №0001132301, від 2 вересня 2011 року № 0001822301.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуально права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на те, що відповідачем не ставляться в касаційній скарзі під сумнів висновки попередніх судових інстанцій в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення від 6 грудня 2010 року № 19925/15-02 про невизнання податкової декларації за липень 2010 року та від 6 грудня 2010 року № 19926/15-02 про невизнання податкової декларації за серпень 2010 року суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2011 року № 0001152301 (зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 371719 грн.) № 0001132301 (донараховано грошові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 142438 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 113950 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 28488 грн.), від 2 вересня 2011 року № 0001822301 (зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємства в сумі 2428096 грн., в т.ч. за 2009 рік в сумі 48 грн., за 2010 рік в сумі 2428028 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 31 березня 2011 року № 414/23-01/32510883, про порушення позивачем абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.4 пункту 5.4, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами і доповненнями), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2009 р. в сумі 48 грн., занижено податок на прибуток за 4 квартал 2009 р. в сумі 15086 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010 р. в сумі 2428048 грн., занижено податок на прибуток за 2010 оку всього у сумі 98864 грн., у т.ч.: за І півріччя 2010 року в сумі 5619 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 13417 грн., за 2010 року в сумі 98864 грн.; абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пунктів 200.8, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму ПДВ, заявлену до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за квітень 2010 року та травень 2010 року на суму 371719 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, пункту 7.1, підпункт 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.5.1, 7.5.2, 7.5.3 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 V розділу Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.26 Декларації) на суму 569641 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2011 року № 0001152301, то попередніми судовими інстанціями встановлено, що його прийняття відповідач обґрунтовував фактом допущення позивачем порушень вимог підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пункту 200.8, 200.14 статті200 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 1 квітня 2011 року. Проте, як слідує з матеріалів справи, звітна податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2010 рік № 9001773790 подана до ДПІ 19 травня 2010 року, а звітна податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2010 року № 9002225611 - 18 червня 2010 року, а відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що застосування відповідачем положень Податкового кодексу за порушення вчинені ТОВ «Елізіум Пласт» у 2010 році є неправомірним, враховуючи положення статті 58 Конституції України.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у складі декларації повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, у тому числі розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої)/(переробного підприємства)). У разі подання уточнюючих розрахунків, у яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі самі розшифровки подаються на суму уточнення, а також: у разі наявності експортних операцій - оригінали п'ятого основного аркуша (примірника декларанта) вантажної митної декларації (оригінали аркушів ВМД нової форми МД-2 з позначенням « 3/8»); при поданні розрахунку суми бюджетного відшкодування - копії погашених податкових векселів, у разі їх наявності.

Водночас, підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Факт подання ТОВ «Елізіум Пласт» вантажних митних декларацій відповідачем не оспорюється.

Відтак, висновок судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2011 року № 0001152301 є обгрунтованим.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2011 року № 000113230 та від 2 вересня 2011 року № 0001822301 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що їх прийняття ДПІ пов'язує зокрема із тим, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ЗАТ «Нова лінія», ТОВ «Баубізнес».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пункту 5.3 - пункту 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зі змісту наведених правових норм слідує, що у платника податку виникає право на віднесення суми до складу валових витрат за умови підтвердження відповідними первинними документами реального здійснення господарських операцій з метою використання їх у господарській діяльності.

Згідно обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, 11 лютого 2009 року між ТОВ «Елізіум Пласт» та ЗАТ «Нова лінія» укладено угоду № 3104/90211У «Про надання інформаційно-консультаційних послуг», згідно з пунктом 1.1 якої виконавець зобов'язується надати позивачу інформаційно-консультаційні послуги, стосовно засобів і методів реалізації непродовольчих товарів, які постачаються останнім через торгівельну мережу виконавця.

Послуги виконавця направлені на збільшення об'ємів реалізації товару замовника через торгівельну мережу з метою збільшення загального товарообігу, та, як наслідок, збільшення загальної суми отримуваного доходу. Вартість послуг виконавця безпосередньо залежить від об'ємів реалізації товару замовника через торгівельну мережу ЗАТ «Нова лінія» (розділи 2, 4 вказаного договору).

Факт отримання послуг позивачем від ЗАТ «Нова лінія» підтверджено актами виконаних робіт. Факт надання послуг підтверджується відповідними податковими накладними.

Вказані документи відповідають вимогам первинних документів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, попередні судові інстанції правильного зазначили, що висновок відповідача про зменшення суми валових витрат ТОВ «Елізіум Пласт» на вартість послуг, отриманих від ЗАТ «Нова лінія» в межах угоди від 11 лютого 2009 року № 3104/90211 є безпідставним.

Крім того, згідно обставин встановлених попередніми судовими інстанціями, за договором про надання рекламних послуг від 14 липня 2008 року № 4/48 ТОВ «Баубізнес» взяло на себе обов'язок розмістити рекламну інформацію, надану позивачем.

Як слідує з актів здачі-приймання, податкових накладних, які містяться в матеріалах справи, ТОВ «Баубізнес» згідно вказаного договору та рахунків всі роботи (послуги) по розміщенню рекламних матеріалів позивача і по розповсюдженню рекламних каталогів виконані в повному обсязі і задовольняють останнього.

За змістом підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

А відтак, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість рекламних послуг отриманих від ТОВ «Баубізнес».

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано при вирішенні позовних вимог врахували те, що висновок відповідача про те, що перерахування грошових коштів, в якості забезпечення грошовими коштами по договору комісії від 20 березня 2010 року № 30/03/10-ЕА не пов'язано з господарською діяльністю є безпідставним, з огляду на наступне.

Так, господарською діяльністю в розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з умовами договору комісії від 30 березня 2010 року № 30/03/10-ЕА, укладеного ТОВ «Елізіум Пласт» та ТОВ «Астіка», останнє зобов'язалось за плату (винагороду) придбати обладнання за найбільш вигідною ціною, що склалась на ринку.

Відповідно до акту приймання-передачі ТОВ «Астіка» передало позивачу полівінілхлорид суспензійний на загальну суму 213305,32 грн. Зазначені матеріальні цінності є складовою частиною сировини для виробництва основної продукції позивача та за період, що перевірявся, товариство отримало валовий дохід від продажу власної продукції на суму 13428,3 тис. грн.

Згідно акту приймання ТОВ «Астіка» передало позивачу дизельне паливо на загальну суму 20520000 грн.

За договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 29 вересня 2010 року № 290910-ЕП від та додатковою угодою № 1 до договору від 26 жовтня 2010 року позивач продав ТОВ «ФАКТОР КАПІТАЛ» дизельне паливо на загальну суму 22320000 грн.

Акт прийому-передачі нафтопродуктів від 27 жовтня 2010 року підтверджує передачу позивачем ТОВ «ФАКТОР КАПІТАЛ» 3000 т дизельного палива. Факт передачі товару підтверджується також видатковою накладною.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що перерахування грошових коштів, в якості забезпечення грошовими коштами по договору комісії від 20 березня 2010 року № 30/03/10-ЕА пов'язане з господарською діяльністю позивача.

Також, за змістом акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про зменшення суми валових витрат на суму відсотків, нарахованих за кредитною угодою від 19 жовтня 2009 року № 04 КЛ/49/794/ЮР на суму 2745302 грн.

Відповідно до вказаного договору ТОВ «Фортуна-банк» надало позивачу кредит товариству до 14 жовтня 2010 року.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем укладено кредитний договір від 24 квітня 2008 року № 24/04.1-КД, згідно якого товариство отримало кредитні кошти від ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» на суму 1500000 грн. до 13 жовтня 2009 року для поповнення оборотних засобів.

Використання грошових коштів отриманих від ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в господарській діяльності підтверджується службовою запискою та копіями банківських виписок.

Крім того, в ході проведення перевірки податковим органом зменшено суму валових витрат позивача на суму відсотків нарахованих за кредитним договором від 3 листопада 2009 року № 03/11.09-КД в розмірі 30700 грн. Згідно зазначеного кредитного договору, товариством отримано додатковий кредит в сумі 600000 грн., цільове призначення якого - погашення заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 24/04.1-КД, укладеним між банком та позичальником.

Відтак, з урахуванням наведеного, висновок попередніх судових інстанцій про те, що включення позивачем до складу валових витрат сум нарахованих відсотків за користування кредитними ресурсами відбувалось відповідно до вимог чинного законодавства - є правомірним.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко