Ухвала суду № 40991878, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/14497/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Текнолюм»на постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013у справі № 2а-4090/12/1070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Текнолюм»доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текнолюм» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача №0000652300 від 03.04.2012 та №0001062300 від 07.06.2012.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Фірма «Володар» за квітень 2011 року та з ТОВ «Агентство «Віасат» за березень-квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 20.03.2012 №234/23-2/37256602;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем за період, що перевірявся, завищено податковий кредит по податку на додану вартість на суму 42 800 грн. та занижено податок на прибуток на суму 51 300 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000652300 від 03.04.2012, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 42 801 грн. (з яких: 42 800 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні санкції);

2) № 0000702300 від 03.04.2012, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 57 800 грн. (з яких: 51 300 грн. - основний платіж та 6 500 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження скарга позивача задоволена частково, скасовано податкове повідомлення-рішення №0000702300 від 03.04.2012 в частині застосування штрафних санкцій на суму 6 499 грн., в іншій частині скаргу залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

- з урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001062300 від 07.06.2012, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 51 301 грн. (з яких: 51 300 грн. - основний платіж та 1,00 грн. штрафні санкції).

Відповідач, з огляду на висновки актів перевірок контрагентів позивача ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «Агентство «Віасат», на обставини порушення кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва щодо контрагентів позивача, на матеріали досудового слідства, пояснень директора ПП «Фірма «Володар», дійшов висновку про відсутність у контрагентів позивача можливостей для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про нікчемність укладених ними угод та про відсутність об'єктів оподаткування. Визнавши нікчемними укладені контрагентами позивача правочини, відповідач не взяв до уваги надані позивачем до перевірки первинно-бухгалтерські документи на підтвердження їх здійснення, а тому вважає факт виконання умов за укладеними договорами документально не підтвердженим.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не підтверджено витрати на придбання послуг та товарів належними первинними документами, їх зв'язок з його господарською діяльністю та товарність господарських операцій з його контрагентами за період, що підлягав перевірці, з огляду на що визнав правомірними прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту здійснення господарських операцій з надання послуг антикорозійної обробки металопродукції та виготовлення рекламної продукції саме цими контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ПП «Фірма «Володар» (як виконавцем) укладено договір № 57 від 11.04.2011 про надання послуг, за умовами якого ПП «Фірма «Володар» зобов'язується надати ТОВ «Текнолюм» послуги з проведення антикорозійного покриття металевих конструкцій методом гарячого цинкування, окремими партіями в об'ємах та за цінами, що погоджуються сторонами в специфікаціях; орієнтовна вага конструкцій складає 10 тон.

Досліджуючи обставини щодо реального отримання позивачем послуг за укладеним правочином, з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності, судом першої інстанції встановлено, що розрахунки між сторонами не проводились (станом на 29.02.2012 у позивача рахується кредиторська заборгованість).

Також встановлено, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт придбання у ТОВ ТПК «Техномашпостач» металоконструкцій, які за укладеним з ПП «Фірма «Володар» договором № 57 від 11.04.2011 підлягали антикорозійному покриттю, та їх транспортування.

При цьому, з поданих позивачем первинних документів вбачається, що придбання позивачем металоконструкцій у ТОВ ТПК «Техномашпостач» та надання ПП «Фірма «Володар» послуг по їх антикорозійному покриттю відбулося протягом 1 дня.

Судом першої інстанції встановлено, що подані позивачем докази на підтвердження подальшої реалізації товару за результатами отримання послуг від ПП «Фірма «Володар» не дозволяють ідентифікувати товар, зробити висновок щодо обсягу його поставок та не підтверджують факт реалізації саме цього товару.

Крім того, судами встановлено, що 24.02.2011 між позивачем (як замовником) та ТОВ «Агентство «Віасат» (як виконавцем) укладено договір № 2402 на виготовлення печатної продукції, за умовами якого ТОВ «Агентство «Віасат» має виготовити за макетами ТОВ «Текнолюм» печатну продукцію (каталоги ТекноЛюм, брошури, візитки).

Судом першої інстанції встановлено, що подані позивачем зразки печатної продукції не містять відомостей про замовника цих матеріалів, установу, що здійснила друк, тиражу та інших даних, що дають змогу ідентифікувати дану продукцію як таку, що виготовлена саме ТОВ «Агентство «Віасат» на замовлення позивача.

Між тим, судом також встановлено, що ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «Агентство «Віасат» не мають основних фондів або орендованого майна, що підтверджується відомостями з декларації з податку на прибуток, поданих контрагентами позивача за І квартал 2011 року, з яких вбачається відсутність амортизаційних відрахувань. При цьому, інших доказів на спростування викладеного матеріали справи не містять. Крім того, згідно листа ДПІ у Вишгородському районі Київської області № 3631/10/17-01-44/2242 від 08.11.2012 ПП «Фірма «Володар» податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за І квартал 2011 року подано з нульовими показниками, за ІІ квартал 2011 року не подано; ТОВ «Агентство «Віасат» податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за І та ІІ квартали 2011 року не подавало.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши факт безтоварності господарських операцій за укладеними правочинами між позивачем та контрагентами ТОВ «Агентство «Віасат», ПП «Фірма «Володар», не знайшли підстав вважати правомірним формування платником податку сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за результатами таких операцій, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - такими, що підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Текнолюм» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний