Ухвала суду № 40991798, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/30733/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

у справі № 810/3968/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів» (надалі також - позивач, ТОВ «Імперія вітамінів») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 9 квітня 2013 року № 0001272301, № 0001282301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів» відмовлено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року залишено без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 9 квітня 2013 року № 0001282301, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 86461 грн. 00 коп., з яких 69174 грн. 00 коп. - за основним платежем та 17294 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції та № 0001272301, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 82350 грн. 00 коп., з яких 65880 грн. 00 коп. - за основним платежем та 16470 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 березня 2013 року № 162/22-2/37369343, про порушення позивачем вимог частини 5 статті 203, частин1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем та його контрагентом при придбані товарів (послуг), пункту 185.1 статті 185 та пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за лютий 2012 року на загальну суму 65 880,00 грн.; підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2 статті138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за І квартал 2012 року на суму 69 174,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому,що позивачем безпідставно відображено в складі податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суми витрат, за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Нацпромторг», які не були реальними.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Специфіка окремої господарської операції, за звичаями ділового обороту, визначається договірними зобов'язаннями.

Вищий адміністративний суд України погоджується із висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат витрат при розрахунку податку на прибуток шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Нацпромторг» отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Нацпромторг» та ТОВ «Імперія вітамінів» було укладено договір поставки від 1 лютого 2011 року.

На підтвердження здійснення господарських операцій на виконання умов договору поставки від 1 лютого 2011 року № 19 позивач надав суду копії видаткових накладних, податкових накладних та виписок із рахунку в банку.

Дослідивши зазначені письмові докази суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що вони не є достатніми для підтвердження фактичної передачі товару від продавця до покупця та в повній мірі не відображають рух товару.

При цьому, слід зазначити, що наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат можуть сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі його зберігання, та документами, необхідність складення яких випливає з умов договірних зобов'язань за укладеними суб'єктами господарювання угодами.

Так, за змістом пункту 4.1 договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, поставка товару здійснюється на підставі письмових заявок покупця. Однак, як свідчать матеріали справи, докази складення та направлення продавцю таких заявок до суду надані не були.

Положеннями пункту 5.1 договору передбачено, що приймання-здача товару здійснюється на складі постачальника по супровідних документах. З матеріалів справи слідує, що постачальник знаходиться в м. Києві, а покупець - у м. Боярка.

Слід також зазначити, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає законодавчим вимогам, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. З огляду на те, що за умовами договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, поставка товару передбачає його транспортування, реальність здійснення господарської операції має підтверджуватися доказами перевезення товару.

В той же час, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтвердили перевезення товару від постачальника до контрагента. При цьому, сама по собі наявність у директора ТОВ «Імперія вітамінів» на праві власності автомобіля, придатного для перевезення вантажу, не підтверджує, що товар зі складу ТОВ «Нацпромторг» було перевезено до ТОВ «Імперія вітамінів» таким автомобілем.

За таких обставин, слід погодитися з висновками попередніх судових інстанцій про те, що позивачем в ході розгляду справи не підтверджено факту транспортування придбаного у ТОВ «Нацпромторг» товару.

Також слід звернути увагу і на те, що ТОВ «Імперія вітамінів», як особою, що виступає суб'єктом, яка використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат, не підтверджено правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про прийняття відповідного товару на облік, його зберігання та подальше використання у господарській діяльності.

Існування наведених доказів є об'єктивно необхідним виходячи зі змісту та специфіки господарських операцій з поставки товару, а їх відсутність додатково свідчить про те, що оформлення позивачем та його контрагентом видаткових накладних, податкових накладних відбувалося виключно із метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про те, що поставка ТОВ «Нацпромторг» товару мала на меті використання його в господарській діяльності позивача.

Поряд з цим слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат) .

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недостовірність відомостей у первинних документах, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми витрат та податкового кредиту.

Ані в ході розгляду справи судом першої інстанції, ані в ході апеляційного оскарження позивачем рішення суду першої інстанції позивачем не надано суду доказів прийняття поставленого ТОВ «Нацпромторг» товару на облік, його зберігання та подальше використання у господарській діяльності. Поряд з цим касаційна скарга не містить пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Відтак, враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено реальності господарських операцій з ТОВ «Нацпромторг» колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та податкового органу про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко