Ухвала суду № 40991780, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/29596/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 823/709/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахмед Яр Уа»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ахмед Яр Уа» (надалі також - позивач, ТОВ «Ахмед Яр Уа») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2012 року №0004852301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 845035 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 134936 грн. та від 12 жовтня 2012 року № 0004862301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1023334 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 143229 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012 року №0004852301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 845035 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 134936 грн. та від 12 жовтня 2012 року № 0004862301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1023334 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 143229 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Сторони у судове засідання 25 вересня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2012 року №0004852301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 845035 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 134936 грн. та № 0004862301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1023334 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 143229 грн., з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 28 вересня 2012 року №242/22-11/35274221, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138, підпуцнкту.139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 ПК України.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі договорів, що не мали реального характеру, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_4

Крім того порушення позивачем податкової дисципліни відповідач вбачає у безпідставному не відображенні в складі інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в ІІІ-му кварталі 2011 року, суми безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 148934 грн. по ПП «Мегаторгсервіс» та віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ за вересень 2011 року в розмірі 24822 грн. за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Мегаторгсервіс»,

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічна норма викладена в підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суми витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно з договорами купівлі-продажу від 25 жовтня 2010 року №025/10/2010, від 4 травня 2011 року № 045, від 6 червня 2011 року №051 в листопаді-грудні 2010 року та травні-червні 2011 року ТОВ «Ахмед Яр Уа» придбало у ФОП ОСОБА_4 комплектуючі до холодильного та вентиляційного обладнання на суму 2750000 грн., в тому числі ПДВ - 458333,33 грн. та на суму 2171282 грн., в тому числі ПДВ - 361880,33 грн.

Фактичне здійснення господарських операцій з метою виконання умов договорів купівлі-продажу підтверджується податковими та видатковими накладними.

Переміщення товарно-матеріальних цінностей від ФОП ОСОБА_4 підтверджується договором на вантажні перевезення автомобільним транспортом та товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи. Оплата по вказаних господарських операціях підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку.

Крім того, як слідує із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, придбані позивачем товарно-матеріальні цінності використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом їх реалізації іншим суб'єктам господарювання, про що свідчать наявні у матеріалах справи докази: договори, податкові накладні, довіреності калькуляції собівартості продукції, товарно-транспортні накладні.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Щодо висновків відповідача, викладених в акті перевірки про те, що позивачем протиправно не віднесено до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в ІІІ-му кварталі 2011 року суму безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 148934 грн. по ПП «Мегаторгсервіс» та віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ за вересень 2011 року в розмірі 24822 грн. за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Мегаторгсервіс», судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна: суб'єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб'єкти господарювання у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до погашення заборгованості в повному обсязі; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Право вимоги щодо заборгованості в сумі 148934,20 грн., яку позивач мав перед ПП «Мегаторгсервіс» було відступлене на користь ПП «Мітра 2009» за договором про відступлення права вимоги від 8 лютого 2011 року №01/08-02-11, укладеного між ПП «Мегаторгсервіс», як первісним кредитором та ПП «Мітра 2009», як новим кредитором та ТОВ «Ахмед Яр Уа», як боржником. Виходячи з цього, ліквідація цього підприємства не є підставою для визнання зазначеної заборгованості безнадійною, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відсутність відображення у бухгалтерському обліку позивача зміни кредиторів по зазначеним договорам є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи вказані договори уступки права вимоги ніким не оскаржені і не визнані недійсними, і невідображення цих операцій у бухгалтерському обліку позивача відповідно до вимог чинного законодавства не є підставою для визнання заборгованості безнадійною, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

З огляду на те, що заборгованість в сумі 148934,20 грн., яку позивач мав перед ПП «Мегаторгсервіс» та яку відступлено на користь ПП «Мітра 2009» за договором про відступлення права вимоги від 8 лютого 2011 року №01/08-02-11, укладеного між ПП «Мегаторгсервіс», як первісним кредитором та ПП «Мітра 2009», як новим кредитором та ТОВ «Ахмед Яр Уа», як боржником, не відповідає жодному з критеріїв встановлених підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України попередні судові інстанції дійшли правильно висновку про те, що твердження позивача про порушення позивачем податкової дисципліни не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко