Рішення № 40989696, 14.10.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" жовтня 2014 р. Справа № 906/1040/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Сароян А.А., керівник,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Виробничо-комерційної фірми "Урарту" (м.Баранівка Житомирської області)

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир)

про стягнення 1356315,44 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.09.2014р.)

Виробничо-комерційна фірма "Урарту" (м.Баранівка Житомирської області) звернулась до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир) про стягнення 1307574,34 грн., з яких 1061991,06 грн. основної заборгованості за переданий на підставі договору поставки №49-03 від 18.10.2013р. товар (асфальтобетонну дрібнозернисту суміш), 104539,93 грн. пені, 19854,26 грн. 3% річних, 71189,09 грн. інфляційних та 50000,00 грн. збитків. При цьому, сумою збитків позивач вказував у позовній заяві суму штрафних санкцій, сплачених за донарахуванням ОДПІ, крім суми ПДВ, за наслідками перевірки, згідно Акту перевірки ОДПІ від 13.02.2014 р. №276/2210/13577250 та податкового повідомлення-рішення від 14.03.2014р. №0005082200.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.08.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №906/1040/14, розгляд справи призначено на 16.09.2014 р.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.09.2014р. розгляд справи відкладено на 30.09.2014р. та зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні 30.09.2014р. представник позивача подав заяву про стягнення заборгованості за договором поставки із зменшенням розміру позовних вимог (вих.№ 30.09/14 від 30.09.2014р.), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на користь ВКФ "Урарту" 1306315,44 грн. заборгованості за договором поставки №49-03 від 18.10.2013р., у тому числі, 1061991,06грн. основної заборгованості, 78871,21 грн. пені, 25331,32 грн. відсотків за користування коштами, 140121,85 грн. інфляційних втрат, також, просить стягнути судові витрати у розмірі 26151,49 грн. сплаченого судового збору. До заяви було додано розрахунок заборгованості станом на 30.09.2014р., опис вкладення у цінний лист на ім'я ДП "Житомирський облавтодор" та опис вкладення у цінний лист на ім'я Господарського суду Житомирської області. Також, представник позивача подав письмові пояснення на відзив відповідача (вх.№12656/14 від 30.09.2014р.), довідку про заборгованість (вих.№20 від 30.09.2014р.), клопотання (вх.№12659/14 від 30.09.2014р.) про долучення до матеріалів справи документів згідно переліку та заявив усне клопотання про долучення до матеріалів справи копії акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 19.08.2014р. Подані документи судом долучено до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав, просив позов задовольнити та пояснив, що при укладенні спірного договору уповноважена особа відповідача на підтвердження своїх повноважень подала довіреність, копія якої міститься в матеріалах справи, а оригінал знаходиться безпосередньо у цієї особи. Також, представник зазначив, що проект спірного договору розроблявся юристами відповідача, позивачу був переданий електронною поштою та в такій редакції підписаний сторонами.

В судовому засіданні 30.09.2014р. представник позивача передав представнику відповідача заяву про стягнення заборгованості за договором поставки із зменшенням розміру позовних вимог (вих.№30.09/14 від 30.09.2014р.) разом з доданими документами, а саме: розрахунком заборгованості станом на 30.09.2014р. та письмовими поясненнями від 30.09.2014р. на відзив відповідача; про отримання вказаних документів представник відповідача зробила відповідну відмітку на описі вкладення у цінний лист на ім'я ДП "Житомирський облавтодор" (а.с.96).

Представник відповідача в судовому засіданні 30.09.2014р. проти позову заперечила в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та пояснила, що акт звірки взаємних розрахунків, на який посилається позивач, хоча і підписаний сторонами, проте не є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по даній справі, оскільки з нього не вбачається відомостей за яким саме договором виникла заборгованість. Представник подала клопотання (вх. №02-44/917/14 від 30.09.2014р.) про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України в зв'язку з необхідністю ознайомитися та опрацювати надану позивачем в судовому засіданні 30.09.2014р. заяву про зменшення розміру позовних вимог.

За таких обставин, з урахуванням клопотання представника відповідача, з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів по справі, ухвалою суду від 30.09.2014р. господарський суд відклав розгляд справи на 14.10.2014р., продовживши встановлений строк розгляду справи відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за обґрунтованим клопотанням відповідача.

В ухвалі від 30.09.2014р. судом також зазначено про те, що заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вих.№30.09/14 від 30.09.2014р.) прийнято до розгляду та здійснення розгляду справи в межах визначеної даною заявою ціни позову. При цьому, вказуючи ціну позову, в межах якої вирішується спір з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, суд помилково не врахував суму позовної вимоги про стягнення збитків у розмірі 50000,00 грн., заявленої у позовній заяві, оскільки в заяві про зменшення позовних вимог позивач дану вимогу до стягнення не вказував. Слід зазначити, що лише в письмових поясненнях на відзив відповідача (а.с.98-100) в спростування доводів відповідача про безпідставність нарахування збитків позивач вказав, що позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій немає вимог про сплату збитків.

Водночас, в судовому засіданні 14.10.2014р. представник позивача подав письмові пояснення (а.с.156-159), в яких, зокрема, повідомив суд про те, що від заявлених у позові вимог в частині стягнення 50000,00 грн. збитків позивач відмовляється згідно ст.78 ГПК України; наслідки відмови від позову в частині зазначених вимог позивачу відомі та зрозумілі.

В засіданні суду повноважний представник позивача підтвердив відмову позивача від позову в частині стягнення 50000,00 грн. збитків.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Оскільки заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 50000,00 грн. збитків не порушує чиї-небудь законні права та інтереси, господарський суд, роз'яснивши представнику позивача наслідки відмови від позову, вважає за необхідне прийняти відмову від позову у вказаній частині та припинити провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відмовою позивача від позову.

В решті, представник позивача підтримав позовні вимоги та вказав про безпідставність доводів відповідача, якими останній мотивує свої заперечення проти позову.

Представник відповідача в судове засідання 14.10.2014р. не з'явилась, про причини неявки в суд не повідомила, при цьому, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що підписалась у додатку до протоколу судового засідання від 30.09.2014р. (а.с.139). Також, сторонам направлялась ухвала суду від 30.09.2014р. рекомендованою кореспонденцією.

14.10.2014 р. через діловодну службу суду від відповідача надійшли письмові пояснення за вих.№1427 від 10.10.2014 р. (вх.№13267, а.с.143), з доданими до них копіями аркушів з журналу вихідних документів за 2013 рік (починаючи з 30.08.2013 р.), всього на 12 арк. Зазначені документи долучені судом до матеріалів справи. У вказаних поясненнях відповідач зазначав про те, що у нього відсутній оригінал довіреності, якою директор підприємства уповноважував начальника філії підписувати договір поставки з позивачем. Відповідач стверджує, що така довіреність підприємством взагалі не видавалась, що підтверджується витягом з Журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 2013 рік. Також, відповідач вказує, що позивачем не надано докази передачі відповідачу оригіналу рахунку, а також, документів про якість товару, а також, не складено акт приймання-передачі, з якими, на думку відповідача (згідно відзиву на позов, а.с.56-61) пов'язано строк виникнення зобов'язання з оплати товару згідно п.4.2., п.5.5. договору. Посилаючись на зазначене, відповідач просить суд відмовити в позові повністю.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, оскільки правова позиція щодо позову у справі викладена відповідачем письмово у відзиві та письмових поясненнях, долучених судом до матеріалів справи; враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався; зважаючи також на те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, при цьому, строк розгляду позовної заяви, з урахуванням його продовження згідно ч.3 ст.69 ГПК України, майже сплинув (позовна заява надійшла до суду 30.07.2014р.), а згідно ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, господарський суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2013 року між Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі начальника філії "Романівський райавтодор" ОСОБА_2, який діє на підставі Положення та довіреності (покупець) та Виробничо-комерційною фірмою "Урарту" (постачальник) укладено договір поставки №49-03 (а.с.12-15), згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити асфальтобетонну дрібнозернисту щільну суміш, в кількості 1000 т та бітуму БНД 60/90 у кількості 6 т (далі - товар). При цьому, згідно п.1.3. договору, обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені або збільшені залежно від реального фінансування видатків або потреб.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту ст.538 Цивільного кодексу України вбачається, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.2, ч.4 ст.538 ЦК України).

У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.2. договору, асортимент, кількість та ціна товару, що підлягає поставці згідно умов даного договору зазначається у видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору, відповідно до видаткових накладних, специфікацій та інших документів, доданих до договору (п.3.1. договору).

Пунктом 4.1. даного договору встановлено, що оплата за цим договором здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У відповідності до договору №49-02 від 29.10.2013 р., згідно видаткових накладних Виробничо-комерційною фірмою "Урарту" на підставі довіреності на отримання товару №76 від 01.11.2013р. (а.с.119) передано, а відповідачем прийнято товару (асфальтобетон) на загальну суму 1061991,06 грн., а саме:

- за видатковою накладною №1 від 29.10.2013р. на суму 55800,00 грн.,

- за видатковою накладною №9 від 24.11.2013 р. на суму 82770,00 грн.,

- за видатковою накладною №3 від 04.11.2013 р. на суму 183117,00 грн.,

- за видатковою накладною №4 від 08.11.2013 р. на суму 183117,00 грн.,

- за видатковою накладною №5 від 13.11.2013 р. на суму 183117,00 грн.,

- за видатковою накладною №6 від 19.11.2013 р. на суму 183117,00 грн.,

- за видатковою накладною №7 від 23.11.2013 р. на суму 99882,00 грн.,

- за видатковою накладною №8 від 23.11.2013 р. на суму 46431,06 грн.,

- за видатковою накладною №11 від 29.11.2013 р. на суму 44640,00 грн. (а.с.120-128).

Разом з тим, свої зобов'язання по оплаті отриманого товару відповідач не виконав.

Як свідчать матеріали справи, про сплату заборгованості, в т.ч. 1061991,06 грн. за отриманий відповідачем товар ФКФ "Урарту" вручено претензію ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (а.с.36).

Несплата заборгованості й стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

Розглядаючи спір у справі суд врховує вищевикладені встановлені обставини справи, а також, наступне.

Як уже зазначалось вище, в заперечення позовних вимог позивач, зокрема, вказує про те, що не настав строк оплати за переданий товар, оскільки відповідачем не надано доказів передачі супутніх документів до товару, підписання сторонами акту приймання-передачі товару та отримання постачальником рахунку, та що лише за дотримання усіх із зазначених умов у відповідача виникає зобов'язання з оплати отриманого товару. У відзиві відповідач вказує, що на йоого думку, відповідно до п.4.2, 5.5. договору та ст.662 ЦК України, позивач повинен був передати відповідачеві наступні документи: видаткову накладну, акт прийому-передачі товару, рахунок-фактуру, сертифікат або паспорт якості (згідно ст.662 ЦК України).

Слід зазначити, що відповідно до п.4.2. договору, покупець зобов'язаний у повному обсязі оплатити поставлений йому товар протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня отримання супутніх документів до товару, підписання сторонами акту приймання-передачі товару та отримання рахунку постачальника.

Водночас, згідно змісту п.5.5. договору, після передачі товару та виконання обов'язку з поставки між сторонами оформлюється акт приймання-передачі товару та/або видаткова накладна, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін. Обов'язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п.4.2. договору.

При цьому, згідно п.5.6. договору, датою передачі товару від постачальника покупцю, вважається дата підписання акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної. В підпункті 6.1.2 договору до обов'язків покупця віднесено приймання поставленого товару згідно з актом приймання передачі товару та/або видатковою накладною.

Слід зазначити, що відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення суб'єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні облікові документи (накладні та довіреності) згідно з ч.2 ст.9 Закону, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме такі первинні документи виступають належними доказами у підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

З урахуванням викладеного, дослідивши зміст умов пунктів 4.2, 5.5, 5.6, 6.1.2 договору та оцінивши їх в сукупності, господарський суд зауважує, що за вищенаведеними умовами договору, після передачі товару та виконання обов'язку з поставки сторонами складається альтернативно, на вибір сторін: або видаткова накладна, або акт приймання передачі товару.

У даному випадку, сторонами після передачі-приймання товару складено та підписано первинні документи - видаткові накладні, що не лише не суперечить договору, а й прямо передбачено останнім.

Саме видаткові накладні як первинні документи, складені сторонами на підтвердження приймання-передачі товару, на переконання суду, відповідно до умов договору, є підставою для здійснення оплати в порядку, визначеному в пункті 4.2. договору (протягом 30 банківських днів з дня підписання).

Так, по-перше, всупереч доводам відповідача, зміст пункту 4.2. договору не свідчить про виникнення у відповідача обов'язку з оплати отриманого товару за умови настання усіх із перелічених у даному пункті обставин в сукупності, а саме: отримання супутніх документів до товару, підписання сторонами акту приймання-передачі товару та отримання рахунку постачальника. Термін виконання зобов'язання може визначатись вказівкою на подію, яка має неминуче настати, проте, не переліком подій.

По-друге, у договорі сторонами не визначено які саме супутні документи мають бути передані покупцю при передачі товару; за змістом договору, такими документами можна вважати документи на підтвердження того, що якість поставленого товару відповідає вимогам державних стандартів або технічних умов для продукції даного виду, що діють на території України (згідно пункту 2.1. договору). Згідно доводів відповідача у відзиві на позов, позивачем не передано йому сертифікат або паспорт якості на переданий товар, стосовно чого суд зауважує, що за ст.666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази встановлення відповідачем строку для надання позивачем сертифікатів якості, а також відмови відповідача від договору та повернення товару. Таким чином, представник відповідача не був позбавлений права відмовитись від прийняття товару, чи зазначити у видатковій накладній зауваження щодо якості товару чи відсутності сертифікату якості. Разом з тим, всупереч доводам відповідача, у видаткових накладних, що складені після приймання-передачі товару, немає жодних застережень відповідача щодо неотримання необхідних супутніх документів до товару, а тому доводи відповідача з даного приводу суд оцінює як необґрунтовані.

По-третє, безпідставним є твердження відповідача, що не наступив строк оплати за поставлений товар, так як позивачем не виставлено рахунки-фактури відповідачу, оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України. Тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати за поставлений товар. Вказана позиція викладена в постанові Верховного суду України №37/405 (3-3902к09) від 29 вересня 2009 року. При цьому, суд зауважує, що у пункті 4.1. договору сторони передбачили здійснення оплати товару за цим договором шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані в розділі 13 цього договору. Крім того, у кожній видатковій накладній, підписаній сторонами, містились необхідні для здійснення оплати отриманого товару відомості: як вартість товару, що має бути сплачена, так і реквізити платежу.

Окрім того, відповідач у відзиві зауважував про те, що в разі непідтвердження позивачем обставин щодо підписання договору зі сторони відповідача уповноваженою особою (при цьому, відповідач стверджував про відсутність у нього документів про уповноваження підписанта договору, укладеного з позивачем) вбачаються підстави для визнання договору недійсним і, як наслідок, відмови в позові.

Разом з тим, на час розгляду даної справи договір поставки №49-03 від 18.10.2013р. є чинним, ніким не оспорювався та недійсним в судовому порядку не визнавався, доказів протилежного суду не надано. За наявності достатніх для цього правових підстав, відповідач вправі був звернутися з позовом про визнання недійсним даного договору поставки, в т.ч. в якості зустрічного позову в межах даної справи, проте, такою можливістю не скористався. При цьому, посилання відповідача на відсутність у позивача оригіналу довіреності №86 від 09.10.2013р., виданої ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" начальнику філії "Романівський райавтодор" ОСОБА_2 (надіслана електронною поштою копія довіреності - а.с.136) як на підставу для сумнівів у наявності повноважень в ОСОБА_2 діяти від імені відповідача - є необґрунтованими та надуманими, оскільки не обов'язково оригінал даної довіреності мав бути переданий позивачу при укладенні договору. Також, надана відповідачем копія витягу з журналу "Вихідні документи 2013 рік" в будь-якому випадку, не є доказом відсутності у особи - підписанта договору з позивачем від імені відповідача відповідних на це повноважень.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження, а тому до уваги судом не приймаються. При цьому, доказів сплати заявленої позивачем заборгованості чи спростування такої заборгованості відповідач суду не надав.

Натомість, згідно наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, в т.ч. за вищевказаними видатковими накладними в загальній сумі 1061991,06 грн.

Суд відзначає, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Однак, при цьому, суд враховує, що акт звірки розрахунків є письмовим доказом у цій справі, що підтверджує чи спростовує певні обставини, відповідно до його змісту та правової природи. Судом приймається до уваги, що зміст акту звіряння розрахунків відповідає первинним документам, а тому акт звірки взаємних розрахунків є належним та допустимим доказом щодо тих обставин, на які покликається позивач.

Так, відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

Таким чином, щодо позовних вимог в частині стягнення 1061991,06 грн. основного боргу, то вони є підтверженими поданими до справи належними доказами, повністю законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №49-03 від 18.10.2013 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 25331,32 грн. за періоди прострочення оплати по кожній видатковій накладній (а.с.91), а також, 140121,45 грн. інфляційних, нарахованих на існуючі суми заборгованості за видатковими накладними у визначені в розрахунку період (а.с.90).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, господарський суд встановив їх арифметичну правильність та відповідність обставинам справи, а тому визнає обґрунтованими позовні вимоги ВКФ "Урарту" в частині стягнення 25331,32 грн. 3% річних та 140121,85 грн. інфляційних.

Також, відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В пункті 7.3. договору сторони обумовили, що в разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до вищевказаних норм закону та умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, нараховану у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, на суми заборгованості по кожній окремо видатковій накладній, за період з моменту виникнення прострочення в межах шести місяців нарахування пені, як це передбачено ч.6 ст.232 ГК України, в загальній сумі 78871,21грн.

Перевіривши розрахунки позивача та встановивши їх правомірність, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення 78871,21 грн. пені.

Слід зазначити, що заперечуючи проти позову, відповідач, водночас, подав до суду клопотання (вх.№11876 від 16.09.2014 р., а.с.52), згідно якого просив при винесенні рішення врахувати вкрай важке фінансове становище ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та зменшити розмір пені, яку просить стягнути позивач у своїй позовній заяві. Клопотання мотивоване тим, що власність відповідача є державною власністю та відповідач відносить до державного сектору економіки, підприємство має вкрай важке фінансове становище. Вказує, що відповідач має велику кредиторську заборгованість - 24316,0 тис. грн., на яку кредитори, подаючи позовні заяви до суду, нараховують штрафні санкції та втрати від інфляції, відсотки за користування коштами. Зазначає також, що підприємство має великий кредит в банку - 1960,0 тис.грн., прострочення сплати щомісячного платежу тягне за собою сплату відсотків. Відповідач вказує також, що має значну заборгованість перед бюджетом по сплаті податків та внесків до усіх фондів - 1285,9 тис.грн., в адміністративних судах знаходяться справи про стягнення з відповідача даної заборгованості.

На підтвердження викладених у клопотанні обставин відповідачем додано до клопотання копію витягу зі статуту засновника підприємства - Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (нова редакція, а.с.54-55) та довідку за вих.№1262 від 11.09.2014р. про заборгованість ДП "Житомирський облавтодор" по платежах до бюджету (ПДВ) (1285,9 тис.грн.), заборгованість за кредитом (1960,0 тис.грн.), кредиторську заборгованість за матеріали (24316,0 тис.грн.) (а.с.53).

З приводу зазначеного клопотання відповідача суд враховує наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені, штрафу), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З поданих до справи матеріалів справи вбачається, що відповідач у повному обсязі не виконав грошове зобов'язання перед позивачем, допустивши значне прострочення у виконанні зобов'язання. При цьому, розмір пені (78871,21 грн.), нарахованої з урахуванням законодавчо визначеного обмеження (шестимісячного періоду нарахування пені з моменту виникнення прострочення), повністю відповідає наслідкам порушення грошового зобов'язання щодо сплати 1061991,06 грн. Також, до справи не подано будь-яких доказів вжиття відповідачем заходів для добровільного усунення допущеного порушення зобов'язань перед позивачем.

Окрім того, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами винятковість даного випадку та наявність передбачених законом підстав для застосування судом при прийнятті рішення повноважень на зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд відмовляє.

За таких обставин, позовні вимоги ВКФ "Урарту" задовольняються частково; стягненню з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" підлягають 1061991,06 грн. основного боргу, 78871,21 грн. пені, 25331,32 грн. 3% річних та 140121,85 грн. інфляційних. Проваження у справі в частині стягнення 50000,00 грн. збитків припиняється на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до приписів ст.49 ГПК України, судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м.Житомир, вул.Перемоги,75, ідентифікаційний код 32008278) на користь Виробничо-комерційної фірми "Урарту" (12700, Житомирська обл., Баранівський р-н, м.Баранівка, вул.Старченка, буд.1, ідентифікаційний код 13577250):

- 1061991,06 грн. основного боргу,

- 78871,21 грн. пені,

- 25331,32 грн. 3% річних,

- 140121,85 грн. інфляційних,

- 26126,31 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 50000,00 грн. збитків.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.10.14

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (реком.)