Постанова № 40982704, 14.10.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1274/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б.

секретар судового засідання: Сокольвак Ю.В.

за участю :

представників відповідача: Прокопюк Олени Вікторівни, Лісевич Руслани Алімовни

представників позивача: Кучми Сергія Васильовича, Цвігун Людмили Іллінічни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

24 квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року в задоволенні даного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просив скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Представники апелянта в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили колегію суддів задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти вимог апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку наявним у справі доказам, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" є юридичною особою, яка зареєстрована 28.07.2006 року Тульчинською районною державною адміністрацією Вінницької області (код ЄДРПОУ 34465052) та взяте на податковий облік 01.08.2006 року за № 215, діє згідно із свідоцтвом № 1251844 від 11.08.2006 року

В період з 03.02.2014 року по 11.02.2014 року Немирівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області проводилась позапланова виїзна перевірка ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 18.02.2014 року № 135/22-00-20/34465052 та винесено податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з даними рішеннями суб'єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року у задоволені позовних вимог позивачу відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами не може погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо винесення Немирівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області податкового повідомлення-рішення № 0000342200 від 03.03.2014 року про збільшення грошового зобов'язання на прибуток приватних підприємств, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

В силу вимог пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання безнадійною кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ "Профітіс-Б" в сумі 6 228 400 грн., обгрунтовуючи це тим, що станом на 31.12.2012 року кредиторської заборгованості ТОВ "Профітіс-Б" не існувало, оскільки з цим контрагентом було проведено залік розрахунків взаємних зустрічних однорідних вимог на підставі Акту від 31.03.2012 року.

В силу пункту 44.6 статті 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно до ч.3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної перевірки однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої незазначений або визначений моментом витребовування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який є наслідком припинення зобов'язань.

При розгляді даної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу-вимозі позивача( т.1, а.с. 117-118) від 30.01.2012 р., в якому зазначено вимога щодо погашення заборгованості ТОВ "Профітіс-Б" перед позивачем.

На підставі даного листа, 31.03.2012 року сторони з урахуванням власних вимог прийняли акт про залік взаємних вимог, однак дата "31.03.2013 року" апелянтом була вказана помилково, про що свідчить лист ТОВ "Профітіс-Б" від 16.04 .2012 року про надання акту від 31.03.2012 року з усуненою помилковою датою (том 1, а.с.120).

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що даний акт ніким не був визнаний недійсним, а лише оформлений з помилкою в даті укладання, що підтверджується листуваням між товариствами, яке наявне в матеріалах справи.

Отже, судом першої інстанції помилково не було взято вказаний факт до уваги, що свідчить про неповне з'ясування всіх обставин справи з цього питання.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п. 44.2 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В силу положень ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця (ч. 3 ст. 9 вищевказаного Закону).

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 року, на рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" ведеться узагальнення інформації про розрахунки з покупцями та замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи й послуги, крім заборгованості, яка забезпечена векселем, а також узагальнюється інформація про розрахунки з учасниками промислово-фінансової групи. За дебетом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" відображається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов'язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів та включені у вартість реалізації, за кредитом - сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, у касу, та інші види розрахунків. Сальдо рахунку відображає заборгованість покупців та замовників за одержані продукцію (роботи, послуги). Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником за кожним пред'явленим до сплати рахунком.

На рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" ведеться облік розрахунків з постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і надані послуги. За кредитом рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" відображається заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом - її погашення, списання тощо. Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальником та підрядником в розрізі кожного документа (рахунку) на сплату.

Відповідно станом на 31.12.2012 року в бухгалтерському обліку ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" містилась заборгованість щодо ТОВ "Профітіс-Б" у сумі 156682,30 грн., але як залишок, що утворився після проведення заліку взаємних вимог. Суд апеляційної інстанції зазначає, що з наявністю такого залишку апелянт погоджувався, однак судом першої інстації не була дана оцінка вказаній обставині.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на інші істотні для справи обставини.

Зокрема, відповідно до наданої позивачем копії договору купівлі-продажу № 349-Мл-ТМСЗ/ІН від 01.06.2009 року (том 1, а.с. 38-41), укладеного між ТОВ "Профітіс-Б" (Продавець) та ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" (Покупець), Продавець зобов'язується передати у повному обсязі у власність Покупця товар у порядку та на умовах, визначених цим договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 366-АМл-ТМСЗ/ІН від 01.07.2009 року (том 1, а.с. 42-45), укладеного між ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" (Продавець) та ТОВ "Профітіс-Б" (Покупець), Продавець зобов'язується передати у повному обсязі у власність Покупця товар у порядку та на умовах, визначених цим договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з даними облікових регістрів - карточок по субрахунку 63.1.0 рахунку 63 та субрахунку 36.1 рахунку 36 вбачається, що на підставі прибуткових накладних в період з 01.06.2009 року по 20.08.2009 року позивач оприбуткував від ТОВ "Профітіс-Б" товарні запаси на загальну суму 5 190 333,33 грн. без ПДВ. При цьому сума податкового кредиту за даною операцією склала 1 038 066,67 грн., а отже загальна вартість оприбуткованих товарних запасів з ПДВ становить 6 228 400 грн. (том 1, а.с. 167-168).

Крім того, на підставі видаткових накладних в період з 10.08.2009 року по 12.10.2009 року позивач відвантажив ТОВ "Профітіс-Б" виробничі запаси загальною вартістю 6 071 717, 70 грн. з ПДВ (том 1, а.с. 169).

Відтак, заборгованість ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" перед ТОВ "Профітіс-Б", яка виникла за договором № 349-Мл-ТМСЗ/ІН від 01.06.2009 року, становить 6 228 400 грн., а заборгованість ТОВ "Профітіс-Б" перед ТОВ "Тульчинський маслосирзавод", яка виникла за договором № 366-АМл-ТМСЗ/ІН від 01.07.2009 року, становить 6 071 717,70 грн., що знайшло своє підтверження в Акті про залік взаємних вимог від 31.03.2012 року.

Таким чином, відомості, що містяться в Акті про залік взаємних вимог від 31.03.2012 року, не суперечать даним облікових регістрів ТОВ "Тульчинський маслосирзавод", а тому може розглядатись як належні первинні бухгалтерські документи в розумінні вимог закону та доказів в адміністративній справі.

При вирішенні даного публічно-правового спору колегія суддів апеляційної інстанції також враховується те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 року "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів" апелянтом були знищені, у зв'язку із закінченням трирічного терміну їх зберігання, що знайшло своє відображення в Акті № 1 від 15.02.2013 року "Про знищення бухгалтерських документів, термін зберігання яких закінчився" (том 1, а.с. 115-116).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що договори, угоди (аудиторські, господарські, операційні тощо) зберігаються три роки (з приміткою "доки не мине потреба") після закінчення строку дії договору або угоди.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказаним переліком встановлений трирічний строк зберігання договорів та первинних документів не є остаточним і обумовлюється цілим рядом обов'язкових для врахування обставин, зокрема закінченням строку дії договору, фактом виконання господарських операцій, минуванням потреби, завершенням перевірки податковими органами, відсутністю спорів (суперечок) тощо.

В судовому засіданні апелянтом було надано пояснення, щодо знищення первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ "Профітіс-Б", а саме те, що станом на 15.02.2013 року, у бухгалтерському обліку ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" була відсутня як дебіторська, так і кредиторська заборгованість між сторонами, що свідчить про повне виконання зобов'язань сторін по господарських операціях позивача із ТОВ "Профітіс-Б".

Отже, апелянтом строк зберігання первинних бухгалтерських документів витриманний в повній мірі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції була взята до уваги та прийнята як доказ постанова Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012 року (том 1, а.с. 150-156), в якій встановлено, що гр. ОСОБА_6, який формально був засновником та директором ТОВ "Профітіс-Б" та за попередньою змовою з невстановленою у ході досудового слідства особою, групою осіб, за грошову винагороду, повторно, умисно надавав послуги іншим суб'єктам підприємницької діяльності з переводу безготівкових коштів у готівку шляхом здійснення незаконних фінансово-господарських операцій; формування валових витрат та податкового кредиту іншим суб'єктам підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг шляхом підроблення офіційних документів ТОВ "Профітіс-Б", які видаються та посвідчуються підприємством і які надають права та звільняють від обов'язків, з метою використання його підроблювачем та іншою особою та збут таких документів, з метою документального оформлення безтоварних операцій.

При цьому дії гр. ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 205 КК України, а саме створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, повторно, за ч. 2 ст. 358 КК України, як підроблення документів, які видаються та посвідчуються підприємством, надають права та звільняють від обов'язків з метою використання їх як підроблювачем, так і іншою особою, та їх збут, повторно, за попередньою змовою групою осіб, та за ч. 2 ст. 200 КК України, як підробку засобів доступу до банківських рахунків та їх використання, повторно, за попередньою змовою групою осіб.

З постанови Деснянського районного суду м.Києва вбачається, що факт вчинення гр. ОСОБА_6 фіктивного підприємництва підтверджений, однак відсутнє посилання щодо реальності чи нереальності господарської діяльності ТОВ "Профітіс-Б" за період з 2007 року по вересень 2010 року, яким відповідно охоплюються договірні взаємовідносини позивача з ТОВ "Профітіс-Б" та у який мало місце виникнення спірної кредиторської та дебіторської заборгованості, що в свою чергу не встановлює фіктивного характеру усієї господарської діяльності ТОВ "Профітіс-Б", тим самим не може визнаватися нереальною.

Суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про визнання нереальними господарські відносини між ТОВ"Тульчинський маслосирзавод" та ТОВ"Профітіс-Б", а саме: судом не взято до уваги те, що контрагент ТОВ "Профітіс-Б" на момент виникнення спірних господарських правовідносин був зареєстрованою юридичною особою та володів спеціальною податковою правосуб'єктністю, що давало йому підстави для здійснення господарською діяльністю, в тому числі і з апелянтом.

Оскільки, рішення Деснянського районного суду м.Києва не стосується встановлення реальності чи нереальності даних господарських взаємовідносин, одже відсутність фактичного виконання господарських операцій із спірним контрагеном викладеного не спростовують.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає наступне, що жодна із сторін господарських взаємовідносин не може нести будь-якої відповідальності за свого контрагента лише з підстав наявності чи відсутності податкової правосуб'єктності, в даному випадку при складанні вищевказаних договорів були наявні всі підстави для здійснення та ведення господарської діяльності.

На підставі вищевказаного колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення Деснянського районного суду м.Києва не стосується вказаного позову і не свідчить про відсутність реальності або нереальності господарських операцій ТОВ "Профітіс-Б" із його контрагентами, в тому числі і з ТОВ "Тульчинський маслосирзавод".

Крім того, згідно з висновками акту № 135/22-00-20/34465052 від 18.02.2014 року проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" занижено податок на прибуток за 2012 рік всього в сумі 1 333 536 грн. та завищено від'ємне значення з податку на прибуток в сумі 793 750 грн. При цьому таке завищення від'ємного значення з податку на прибуток враховано в акті перевірки № 307/22-00-20/34465052 від 25.10.2013 року (том 2, а.с. 4).

Як свідчать матеріали справи, відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 25.02.2014 року у справі № К/800/11512/13 (том 1, а.с. 202-208) визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тульчинському районі Вінницької області № 0000063500 від 01.10.2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3 662 107 грн. Разом із тим, дане податкове-повідомлення рішення враховане в акті перевірки № 307/22-00-20/34465052 від 25.10.2013 року.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік (том 2, а.с. 20-29), формуючи показник від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року, позивач врахував результати судових рішень у вищевказаній справі, тим самим включив до складу від'ємного значення об'єкта оподаткування податок на додану вартість спірну суму у 793 750 грн., що в свою чергу свідчить про неправомірність висновків акту перевірки Немирівської ОДПІ № 135/22-00-20/34465052 від 18.02.2014 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції вбачає підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000342200 від 03.03.2014 року.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0000332200 від 03.03.2014 року, яким ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 1 038 067 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 259 517 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначено в акті № 135/22-00-20/34465052 від 18.02.2014 року (том 1, а.с. 238-239), проведеною перевіркою встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року в сумі 1 038 067 грн. (в тому числі за червень 2012 року на 958 067 грн. та за серпень 2012 року на 80 000 грн.) за рахунок списання кредиторської заборгованості в сумі 6 228 400 грн. (в тому числі ПДВ - 1 038 067 грн.) за отриманими, але не оплаченими товарами, по якій минув термін позовної давності.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Змістовний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що право на податковий кредит виникає у платника податків саме у разі придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності.

Відповідно до наданих до перевірки документів ТОВ "Тульчинський маслосирзавод", а саме акту звірки взаємних розрахунків №470 від 31.03.2012 року за позивачем рахувалася заборгованість в сумі 156682,30 грн грн., як залишок, що утворився після проведення заліку взаємних вимог.

В силу ст. 264 ЦК України, підписання акту звірки є певною формою фіксації юридично значимих дій, яка свідчить про визнання відповідачем боргу, та є підставою для переривання перебігу позовної давності.

Отже, враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції прийшов до висновку , що заборгованість є свідченням про переривання перебігу позовної давності, а не закінченням строку позовної давності, як зазначено судом першої інстанції.

Під час аналізу норм чинного законодавства судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі ст. 159.1.2 ПКУ платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення ) такої заборгованості або вчинення нотаріусом виконавчого напису, однак податковий орган визнав відповідну заборгованість позивача як безнадійною.

В матеріалах справи міститься постанова Деснянського районного суду м.Києва (а.с. 150-156 т.1) про закриття кримінального провадження, яка стосується посадової особи ТОВ "Профітіс-Б" та не відноситься до порушень податкового законодавства, також в даному рішенні не встановлено та не дослідженно будь-яких господарських операцій між ТОВ "Профітіс-Б" та ТОВ" Тульчинський маслосирзавод".

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції безпідставне є дане твердження про можливу фіктивність господарських операцій між вищевказаними товариствами на підставі постанови Деснянського районного суду м.Києва.

Представник суб'єкта владних повноважень в судових засіданнях не надав будь-яких належних доказів, які б свідчили про фіктивність чи відсутність виконання господарських операцій між товариствами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що в матеріалах справи міститься постанова про закриття кримінального провадження від 29.05.2014 року (а.с.103-113 т.1),з якої вбачається, що слідчим з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Вінницькій області зроблений висновок про те, що службові особи ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" належним чинном відобразили по бухгалтерському та податковому обліку операцію із контрагентом "Профітіс-Б", що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, проводками бухгалтерського обліку, а також податковими деклараціями з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Отже, даний висновок підтверджує те, що під час попередніх перевірок податковим органом не було виявлено невідповідності бухгалтерських документів, а виникли лише після їх знищення апелянтом, у зв'язку з закінченням терміну зберігання, а саме- 3 років.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції приходить до думки, що висновки суб'єкта владних повноважень є надуманими та необгрунтованими, адже кредиторська заборгованість перед ТОВ "Профітіс-Б" була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, тому кредиторська заборгованість не є безнайдіною та не може входити до "інших доходів", як фінансова допомога.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого відбулося заниження податку на додану вартість в сумі 1 038 067 грн., в тому числі за червень 2012 року в сумі 958 067 грн. та за серпень 2012 року в сумі 80 000 грн., тобто визнання кредиторської заборгованості як безнадійною є помилковим, що в свою чергу свідчить про неповний аналіз норм чинного законодавства та є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення за № 0000332200 від 03.03.2014 року.

Також, судом першої інстанції не було взято до уваги висновок експерта за результатами проведеної судової експертизи № 784/14/21 від 26.05.2014 року, з огляду на те, що він є однобічним, суперечить матеріалам справи та викликає сумніви у його правильності.

З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 1 ст. 81 КАС України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Частиною 4 статті 82 КАС України передбачено, що експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі (ч. 5 ст. 82 КАС України).

Таким чином, в розумінні положень процесуального закону одним із різновидів доказів в адміністративному судочинстві є висновок експерта, наданий за рішенням суду в рамках адміністративної справи, що розглядається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.01.1998 року, експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно, вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з'ясування питань права.

В силу вимог п. 3.3 Розділу ІІІ "Економічна експертиза" Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року, разом з документом про призначення експертизи (залучення експерта) експерту слід надати документи бухгалтерського та податкового обліку, які містять відомості, - вихідні дані для вирішення поставлених питань.

Такими документами можуть бути: прибуткові та видаткові накладні, ордери, звіти матеріально відповідальних осіб, картки складського обліку, касові книжки, матеріали інвентаризації, акти ревізій, табелі, наряди, акти приймання виконаних робіт, трудові договори, розрахункові платіжні відомості, виписки банку, платіжні доручення і вимоги, договори про матеріальну відповідальність, накопичувальні (оборотні) відомості, журнали-ордери, меморіальні ордери за балансовими рахунками, головні книги, баланси та інші первинні та зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень суду першої інстанції, що апелянтом не були наданні первинні бухгалтерські документи під час проведення експертизи.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи №784/14-21 від 26.05.2014 року, дослідження проводилось експертом на підставі наданих капітаном податкової міліції Бойком О.Л. бухгалтерських документів ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" по взаємовідносинах з ТОВ "Профітіс-Б".

Відповідно апелянт самостійно не надавав ніяких бухгалтерських документів, у зв'язку з тим, що ініціатором проведення експертизи була податкова міліція.

Судом першої інстанції також помилково зазначено, що експертом не було взято до уваги документи бухгалтерського обліку товариства, зокрема відомості карток рахунків 36.1, 63.1.0., 361 та 631 по контрагенту ТОВ "Профітіс-Б" за період з 01.04.2009 року по 31.12.2012 року.

В матеріалах справи міститься висновок експерта, в якому зазначено, що експертом в процесі дослідження були взяті до уваги облікові регістри( карточок по субрахунку 63.1.0 рахунку 63 та субрахунку 36.1 рахунку 36) та встановлено факт здійснення підприємством оприбуткування та відвантаження відповідно (т. 2 а.с.39-40).

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 70 та ч. 1 ст. 101 Кримінального процесуального кодексу України експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст.ст.384,385 Кримінального кодексу.

Отже, позиція суду першої інстанції щодо висновку експерта, який суперечить вимогам чинного законодавства спростовуються в судді апеляційної інстанції вищезазначеними обставинами, матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

За результатами судової економічної експертизи (том 2, а.с. 36-44) та проведеним дослідженням документально та нормативно не підтверджено недотримання пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 137.1 Розділу ІІІ ПК України ві 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено за 2012 рік податок на рпибуток в сумі 1 333 536 грн. (в т.ч. заниження в сумі 25 572 грн., враховано в акті перевірки № 307/22-00-20/344465052 від 25.10.2013 р.) та недотримання пп.198.1, п.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1 038 067 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції при дослідженні даного висновку судової економічної експертизи дійшла до висновку, що вказана експертиза та її висновок можуть бути взяті як доказ відсутності порушень з боку апелянта щодо порушень норм податкового законодавства на підставі, яких винесені податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0000342200 та № 0000332200 від 03.03.2014 року.

Також, суд звертає увагу на те, що експертом було надано відповіді на цілий ряд економічних питань, які судом першої інстанції з тих чи інших підстав не були взяті до уваги.

Оцінюючи законність податкового повідомлення-рішення Немирівської ОДПІ № 0000352200 від 03.03.2014 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у розмірі 2 262 877 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки № 135/22-00-20/34465052 від 18.02.2014 року (том 2, а.с. 3), проведеною перевіркою виявлено несвоєчасне (неповне) оприбуткування готівки (торгової виручки) в сумі 452 575,41 грн., яка фактично надійшла 03.07.2012 року згідно прибуткових касових ордерів № 2 від 03.07.2012 року на суму 39 138,86 грн. та № 3 від 03.07.2012 року на суму 413 436,55 грн. Так, готівка (торгова виручка) за 03.07.2012 року в загальній сумі 452 575,41 грн. оприбуткована в касовій книзі підприємства 04.07.2012 року. При цьому відповідно до видаткового касового ордера № 28 від 03.07.2012 року та банківської виписки за 03.07.2012 року готівка (торгова виручка) була здана в банк 03.07.2012 року через ОСОБА_8

Під час розгляду справи в судді апеляційної інстанції 07 жовтня 2014 року колегією суддів була оголошена перерва в судовому засіданні до 14 жовтня 2014 року для явки головного бухгалтера ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" Цвігун Л.І. для надання пояснень щодо корегувань відомостей в актах звірки.

В судовому засіданні 14 жовтня 2014 року бухгалтером Цвігун Л.І. були надані пояснення, що вона помилково внесла запис до касової книги щодо відповідної суми готівки 03.07.2012 року, а не 04.07.2012 року, що має місце вчинення арифметичної помилки бухгалтером при веденні касової книги, однак не порушення норм з регулювання обігу готівки, за яке відповідачем застосовано фінансові санкції.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу у цій частині акту перевірки та доводи апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.15 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року (далі - Положення), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено у пункті 2.6 цього Положення.

Згідно з п. 2.6 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", пункту 1.2 Положення КОРО - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Пункт 2.6 Положення передбачає два механізми оприбуткування готівки залежно від способу фіксації її надходження в касу: прибуткові касові ордери або фіскальні звітні чеки (РК). Отже, у разі проведення готівкових розрахунків з оформлення їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосування РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО.

Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність. Так, відповідно до ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11.12.12 року зазначено, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткування готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фаткичнх надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встнановлена відповідальність передбачена ст. 1 Указом Президента від 12.06.1995 року № 436/95 " Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що готівка (торгова виручка) в сумі 452 575,41 грн. надійшла до позивача ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" 03.07.2012 року згідно з прибутковими касовими ордерами № 2 від 03.07.2012 року на суму 39 138,86 грн. та № 3 від 03.07.2012 року на суму 413 436,55 грн. (том 1, а.с. 48-49).

В матеріалах справи міститься належним чинном завірена копія електронного витягу з касової книги (а.с.53 т.1), яка вказує на те, що бухгалтером було внесено запис про надходження коштів 03.07.2012 року, а не 04.07.2012 року, як вказує суд першої інстанції.

Отже, апелянтом були виконанні вимоги, тобто сукупність дій, щодо оприбуткування готівки, однак бухгалтером було допущено технічну помилку, яка в свою чергу свідчить про відсутність порушення порядку ведення касових операцій у національній валюті з відповідними правовими наслідками.

Таким чином, до ТОВ "Тульчинський маслосирзавод" помилково застосовано штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки і в свою чергу є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення Немирівської ОДПІ № 0000352200 від 03.03.2014 року.

В силу вимог ст. 71 КАС України, податковим органом не доведено, а в суді апеляційної інстанції не підтверджено обгрунтованості висновку акту перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень від 03.03.2014 року № 0000342200, № 0000332200, № 0000352200.

Отже, на підставі викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Немирівською об'єднаною державною податковою інспекцію Головного управління Міндоходів у Вінницькій області помилково та безпідставно були винесені вищевказані податкові повідомлення-рішення щодо позивача, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі належно дав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, в деяких випадках помилково застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду всім обставинам справи призвели до помилкового висновку, у зв'язку з чим, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати дії Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення - рішення : № 0000342200 від 03.03.2014 року, № 0000332200 від 03.03.2014 року та № 0000352200 від 03.03.2014 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "20" жовтня 2014 р. .

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М.

Матохнюк Д.Б.