Постанова № 40981953, 29.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа№ 927/475/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Кубарєва Ю.О., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 10.06.2014

у справі № 927/475/14 (суддя: Цимбал-Нарожна М.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрансавто"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс"

про стягнення 109475,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 10.06.2014 у справі № 927/475/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрансавто" 100000,00грн. основного боргу, 5612,27грн. пені, 1345,89грн. 3%річних, 2469,97грн. інфляційних, а всього 109428,13грн., а також 2188,56грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс" на рішення господарського суду Чернігівської області від 10.06.2014 у справі № 927/475/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Зеленіна В.О. (головуючий), суддів Синиці О.Ф., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2014, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 18.08.2014р.

Представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

13.08.2014 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

18.08.2014 розглянувши подане представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, в зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 розгляд справи відкладено на 29.09.2014.

29.09.2014 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з раптовим погіршенням здоров'я.

Розглянувши подане 29.09.2014 клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи суд відзначає, що раптове погіршення здоров'я та неможливість представника бути присутнім у судовому засіданні не є підставою для повторного відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, у даному випадку, скаржник має можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що повторне нез'явлення в засідання суду представника скаржника, спрямоване на штучне затягування судового процесу, а тому суперечить, зокрема, вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Дії скаржника щодо повторного нез'явлення в засідання суду його уповноваженого представника, розцінюються господарським судом як зловживання процесуальними правами, а тому колегія суддів, подане представником скаржника про відкладення розгляду справи залишає без задоволення.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України).

Керуючись ст. 75 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

29.09.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду Чернігівської області від 10.06.2014 у справі № 927/475/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

01.10.2013р між ТОВ "Будтрансавто" та ТОВ "Північно-Український Будівельний Альянс" укладено договір по надання послуг № 01-10/БС (надалі -договір), за умовами якого Виконавець зобов'язується надавати авто-послуги транспортними засобами і машинами, зазначеними у прайс-листі (Додаток № 1) до цього договору, а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.

За своєю правовою природою договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. п.2.1., 2.2 договору, вартість послуг визначається сторонами по факту надання послуг та фіксується в Актах прийому-передачі наданих послуг; загальна сума договору складає суму всіх актів прийому-передачі наданих послуг.

Факт надання відповідачу послуг підтверджується підписаними двосторонніми актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг): №ОУ-0000028 від 31.10.2013р. на суму 54237,50грн., №ОУ-0000031 від 29.11.2013р. на суму 53213,75грн., №ОУ-0000033 від 31.12.2013р. на суму 108228,13грн., №ОУ-0000001 від 31.01.2014р. на суму 141818,75грн., №ОУ-0000005 від 28.02.2014р. на суму 71471,90грн..

Всього позивачем надані відповідачу послуги на суму 428970,03грн.

Відповідно до п.4.8. договору, у випадку, якщо вказані в акті послуги не відповідають умовам даного договору, Замовник має право на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання акту надати Виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому наданих послуг з обґрунтуванням причин відмови від прийому.

Суд зазнає, що договір, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень і застережень та скріплені їх печатками.

До того ж, договір не визнаний в судовому порядку недійсним, що є підставою для виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору не повністю виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п.п. 3.1., 3.3. договору, замовник здійснює оплату за послуги, визначені даним договором, на підставі кожного підписаного уповноваженими представниками сторін акта прийому-передачі наданих послуг; оплата за надані послуги здійснюється Замовником на протязі 5 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі наданих послуг у національній валюті України - гривні.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір про надання послуг є оплатним, і обов'язок виконавця надати послугу відповідає обов'язку замовника цю послугу прийняти та оплатити.

Згідно з ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір про надання послуг є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити отримані послуги виникає згідно з положеннями Закону.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується банківськими виписками: від 18.12.2013р. на суму 10 000,00грн, від 20.01.2014р. на суму 108 228,13грн., від 11.02.2014р. на суму 15 185,00грн., від 19.03.2014р. на суму 138 931,90грн., скаржник частково здійснено оплату наданих позивачем послуг, що підтверджується наданими позивачем.

До того ж, відповідно до наданих позивачем пояснень та розрахунку суми основної заборгованості (а.с. 66-67), позивач зазначає, що відповідачем було здійснено оплату за договором №19-08/ПУБА в сумі 122500,00грн., частина вказаної оплати в сумі 56625,00грн. була зарахована позивачем шляхом заліку по заборгованості за договором №01-10/БС від 01.10.2013р.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.3. договору, у разі порушення Замовником терміну оплати за надані послуги, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої за Договором суми за кожен день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки пені та встановив, що розмір стягуваної пені повинен становити 5876,91 грн.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до стягнення пені було заявлено суму в розмірі 5612,27 грн., тобто менше ніж нараховано місцевим господарським судом.

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення пені в розмірі саме заявленим позивачем, тобто 5612,27 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки 3% річних та встановив, що розмір стягуваних 3%річних повинен становити 1345,89 грн.

Проаналізувавши зроблені позивачем розрахунки 3% річних, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх законність та обґрунтованість, а тому правомірно були задоволені господарським судом міста Києва саме в розмірі 1345,89 грн.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки інфляційних втрат та встановив, що розмір стягуваної інфляційних втрат повинен становити 7886,44 грн.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до стягнення інфляційних втрат було заявлено суму в розмірі 2469,97 грн., тобто менше ніж нараховано місцевим господарським судом.

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення пені в розмірі саме заявленим позивачем, тобто 2469,97 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Чернігівської області від 10.06.2014 у справі № 927/475/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 10.06.2014 у справі № 927/475/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 927/475/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко