Постанова № 40979492, 16.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2014 р. Справа№ 910/11171/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Коротун О.М.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Ващенко В.О. - представник; Нуралін М.В. - представник;

від відповідача: Васильківська В.Є. - представник;

від третьої особи 1: Ярошенко Н.Ю. - представник;

від третьої особи 2: Сидоренко Д.О. - представник;

розглянувши апеляційні скарги Фонду державного майна України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 19.08.2014

у справі № 910/11171/14 (суддя Домнічева І.О. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

до Фонду державного майна України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство "Адміністрація морських портів"

про визнання договору оренди продовженим

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фонду державного майна України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство "Адміністрація морських портів" про визнання договору оренди продовженим.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року визнано договір оренди майна, що належить до державної власності від 09.06.1999 р. № 572, укладений між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 585/17/1 від 10.04.2000 р., № 259 від 21.04.2003 р., № 264 від 22.04.2003 р., № 339 від 31.05.2007 р., № 411 від 27.06.2007 р.

Рішенням стягнуто з Фонду державного майна України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фонд державного майна звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди № 572 від 09.06.1999 державного майна Дніпро-Бузького морського порту, TOB «МГЗ» листом від 14.11.2013 № 1912/101-05-117-05 звернулось до Фонду щодо продовження дії договору на той самий термін (на 15 років) та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Апелянт зазначає, що у відповідності до ст. 9 Закону уповноважений орган управління орендованим майном - Міністерство інфраструктури України листом від 12.03.2014 № 2485/16/10-14 повідомило Фонд про те, що враховуючи позицію балансоутримувача об'єкту оренди - ДП «Адміністрація морських портів України» та рішення Комісії з розгляду питань стосовно розпорядження майном від 14.02.2014, Міністерство не заперечує щодо продовження строку договору оренди у порядку, встановленому законодавством, терміном тільки на 2 роки 364 дні, та за умов внесення численних змін та доповнень до договору оренди.

Скаржник зазначає, що Фонд у визначений законом місячний термін заявив про припинення договору після закінчення його строку.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки, як передбачено ст. 11 Господарського процесуального кодексу України підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Фонд листом від 30.04.2014 № 10-16-5285 відмовив у продовженні договору у зв'язку із тим, що уповноважений орган управління орендованим майном - Міністерство інфраструктури України повідомило Фонд про можливість продовження строку договору оренди терміном тільки на 2 роки 364 дні, та за умов внесення численних змін та доповнень до договору оренди.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Адміністрація морських портів" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, Державне підприємство "Адміністрація морських портів" зазначає, що орендоване майно знаходиться в господарському віданні ДП «АМПУ» та обліковується на відокремленому балансі Миколаївської філії ДП «АМПУ». Як наслідок, ДП «АМПУ» листами від 12.12.2013, від 15.01.2014 № 136, 12.03.2014 погодило продовження терміну дії договору на 15 років з врахування в договорі певних умов.

Апелянт зазначає, що договір не відповідав вимогам Типового договору оренди, Міністерство інфраструктури України листом від 12.03.2014 № 2485/16/10-14, враховуючи позицію ДП «АМПУ», викладену в вищевказаних листах, погодило продовження строку договору у порядку, встановленому законодавством, лише на 2 роки та 364 дні, за умови врахування в договорів певних умов та приведення його до вимог діючого законодавства України, зокрема, шляхом викладення п. 3.2. договору в наступній редакції: «3.2. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж».

Однак, Фонд державного майна України листом від 30.04.2014 № 10-16-5285 повідомив TOB «МГЗ» про те, що договір закінчився 01.04.2014, а умови, що визначені договором, мають бути суттєво змінені з урахуванням Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пропозицій Міністерства інфраструктури України, у зв'язку з чим договір не може бути продовженим відповідно до п. 10.5 договору та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та зобов'язав негайно повернути державне майно ДП «АМПУ».

Скаржник зауважує, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, та якщо він відповідає Типовому договору оренди в частині істотних умов.

Апелянт звертає увагу на те що, місцевим господарським судом не з'ясовано вищевказаних обставин, що мають значення для даної справи, та не застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, ч. 8 ст. 1 та ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.п. 7 п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про морські порти України», п. 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, наказ Фонду державного майна України від 23.08.2000 року № 1774, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за № 931/5152.

Ухвалою від 16.09.2014 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Між Фондом державного майна України та ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" укладено договір оренди майна, що належить до державної власності від 09.06.1999 р. № 572.

З метою уточнення переліку орендованого майна, зміни вартості майна та орендної плати, приведення умов договору у відповідність до законодавства сторонами внесено зміни до договору додатковими угодами №585/17/1 від 10.04.2000 р., № 259 від 21.04.2003 р., № 264 від 22.04.2003 р., № 339 від 31.05.2007 р., № 411 від 27.06.2007 р.

Пунктом 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно Дніпро-Бузького морського порту (групу інвентарних об'єктів): причал № 1 (інвентарний № 20000030), причал № 2 (інвентарний № 20000031), причал № 3 (інвентарний № 20000032), причал № 4 (інвентарний № 20000033), причал № 5 (інвентарний №20000034), яке знаходиться на балансі позивача.

Договір діє з 01.04.1999 р. до 01.04.2014 р. строком 15 (п'ятнадцять) років (п. 10.1. договору, в редакції від 21.04.2003 р.).

14.11.2013 р. у зв'язку із наближенням строку закінчення дії договору, позивач листом № 1912/101-05-117-05 звернувся до відповідача з пропозицією продовжити дію договору, на той самий термін - 15 років.

Відповідачем було замовлено незалежну оцінку орендованого майна, яку оплачено позивачем у встановленому договором порядку відповідно до договору № 14-У/464 від 31.12.2013 р.

Слід зазначити, що позивач завчасно здійснив дії щодо продовження дії договору.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. № 8-р орендовано майно передано до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Тобто третя особа-1 є органом, уповноваженим управляти вказаним майном.

Відповідач надіслав лист від 22.11.2013 р. за вих. № 10-16-14796 до Міністерство інфраструктури України для погодження заяви позивача щодо продовження дії договору.

Міністерство інфраструктури України отримало вказаний лист 27.11.2013 р. за вх. № 59823/0/7-13.

Частина 3 статті 9 Закону про оренду передбачає, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Таким чином, Міністерство інфраструктури України повинно було надати свої висновки щодо продовження дії договору до 12.12.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство інфраструктури України надало свої пропозиції щодо продовження дії договору лише 12.03.2014 р. за вих. № 2485/16/10-14 на повторний запит відповідача від 24.02.2014 р. вих. № 10-16-2047.

Слід зауважити, з порушенням строків встановлених частиною 3 статті 9 Закону про оренду майже на 4 місяці.

Після чого, відповідач направив позивачу лист від 30.04.2014 р. за вих. № 10-16-5285 з викладенням пропозицій Міністерства інфраструктури України щодо можливості продовження договору лише з врахуванням пропозицій Міністерства інфраструктури України.

Колегія суддів підтримує суд першої інстанції стосовно того, що оскільки Міністерство інфраструктури України не надало свій висновок щодо продовження договору оренди у встановлений законом строк, продовження договору на той самий термін було погодженим цим органом.

Таким чином, відповідь Міністерства інфраструктури України від 12.03.2014 р. та посилання на неї в листі відповідача від 30.04.2014 р. не мають юридичного значення. При цьому відповідачем не було висунуто власних зауважень щодо продовження дії Договору у встановлені статтею 9 Закону про оренду строки.

12.05.2014 р. позивач отримав лист відповідача, датований 30.04.2014 р. за вих. № 10-16-5285, про повернення Державному підприємству "Адміністрація морських портів" майна Дніпро-Бузького морського порту (причали №№1-5), яке передано ТОВ "МГЗ" відповідно до договору та інше. У вказаному листі, як підставу для повернення майна зазначено те, що відсутні на сьогодні правові підстави для продовження терміну дії договору, який закінчився 01.04.2014 р.

Позивач листом від 13.05.2014 р. за вих. № 722/101-05-117-05, направленим у відповідь на вказаний лист відповідача, повідомив що підстав для повернення орендованого майна немає, оскільки відповідачем у встановлений ч. 2 ст. 17 Закону про оренду строк не здійснено заяви про припинення або зміну умов договору оренди, у відповідності до ч. 2 ст. 17 Закону про оренду договір є продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідач листами від 16.05.2014 р. за вих. № 10-16-6061 та від 03.06.2014 р. за вих. № 10-16-6948 ще раз зазначив, що строк дії договору закінчився 01.04.2014 р., а орендоване майно повинно бути повернуто позивачем третій особі -2.

Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частина 2 статті 17 Закону про оренду встановлює, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічне положення передбачено також у пункті 10.5 договору.

Відповідно до матеріалів справи, жодна зі сторін договору не направляла заяв про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, тобто у період з 02.04.2014 р. до 05.05.2014 р. (з врахуванням святкових та вихідних днів).

Таким чином, відповідно до статті 764 ЦК України частини 2 статті 17 Закону про оренду та пункту 10.5. договору договір є продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Колегія не може погодитися з доводами викладеними в апеляційних скаргах, виходячи з наступних підстав.

Посилання відповідача та третіх сторін на те, що 30.04.2014 р. відповідач направив лист вих. № 10-16-5285 позивачу про припинення договору, а тому договір не є продовженим, не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Лист відповідача датований 30.04.2014 р., як вбачається зі штемпелю на конверті направлений Позивачу лише 07.05.2014 р. Зазначений факт також підтверджено відповіддю КМД УДППЗ "Укрпошта" від 20.05.2014 р. за вих. № 33-20-814 на запит позивача від 13.05.2014 р. за вих. № 723/101-05-117-05.

Крім того, як встановлено судом, після 01.04.2014 р. договір продовжується виконуватись сторонами належним чином, зокрема, орендар продовжує використовувати майно за призначенням та своєчасно вносить орендну плату.

Вказані факти підтверджено платіжними дорученнями № 02002 від 14.05.2014 р., №02453 від 13.06.2014 р., №02938 від 15.07.2014 р.

Твердження третьої особи - 2 щодо відсутності такого способу захисту прав, як визнання договору продовженим не приймаються до уваги та спростовуються наступним.

Частиною 2 статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до пункту 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права.

Оскільки, у даному випадку між позивачем та відповідачем наявний спір щодо продовження дії договору оренди на той самий термін на тих самих умовах вказана позовна вимога може бути розглянута господарським судом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що відповідач здійснив заяву про припинення договору після спливу строку, передбаченого частиною 2 статті 17 Закону про оренду та пункту 10.5 договору, а отже договір є продовженим на тих самих умовах та на той самий термін, які були передбачені договором, тобто до 01.04.2029 року.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційних скарг, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що задоволенню підлягають.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Фонду державного майна України, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2014 у справі №910/11171/14 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2014 у справі №910/11171/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2014р. у справі № 910/11171/14 залишити без змін.

Матеріали оскарження № 910/11171/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді О.М. Коротун

Ю.Б. Михальська