Рішення № 40979449, 29.09.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р.Справа № 922/2912/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Група компаній Спарта", м. Київ до Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України, с. Кутузівка про стягнення 169 360,00 грн. за участю представників:

позивача - Настиченко В.А. (дов. № 0408/2014/2 від 04.08.2014 р.)

відповідача - Козуб В.А. (дов. № 7/2013 від 25.10.2013 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Група компаній Спарта", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України (надалі - Відповідач) заборгованості у розмірі 169 360,00 грн. Також просить суд покласти на Відповідача судовий збір.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Від Відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи. У судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Позивачем та Відповідачем виникли відносини з надання охоронних послуг, на підставі договору № 125 про закупівлю послуг охорони (далі - «Договір 1»), дія якого продовжена до 30 червня 2013 року Додатковою угодою № 7 до Договору 1, та договору № 96 про закупівлю послуг охорони (далі - «Договір 2»). Даний Договір 2 вважається достроково розірваним з 05 листопада 2013 року, згідно Додаткової угоди № 3 до Договору 2.

Відповідно до п. 1.1. Договору 1 та Договору 2, Позивач зобов'язався надавати послуги з охорони, що фактично були надані з 21 серпня 2012 року до 05 листопада 2013 року включно.

Відповідно Додатку № 1 до Договору 1 (Специфікація), Додатку № 1 Договору 2 (Специфікація), оплата за послуги Позивача становить 10,00 грн. (десять гривень 00 копійок) без ПДВ за одну годину охорони одним охоронником.

Відповідач взяв на себе зобов'язання, згідно п. 4.1. Договору 1, Договору 2, здійснювати оплату послуг Позивача шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Відповідача на поточний рахунок Позивача з відстрочкою не менше 90 (дев'яносто) календарних днів з дня підписання акту приймання - передачі послуг.

Відповідно до умов Договору, Сторони зобов`язані чесно та сумлінно виконувати свої обов`язки та користуватись наданими їм правами, не допускаючи порушення законних прав та інтересів другої сторони за цим Договором.

Послуги надавалися відповідно до умов договорів, де: по Договору 1 - з 21 серпня 2012 року до 30 червня 2013 року, а по Договору 2 - з 01 липня 2013 року до 05 листопада 2013 року.

Таким чином, послуги з охорони Відповідачу сумарно по двох договорах надавалися з 21 серпня 2012 року до 05 листопада 2013 року на суму 824 761,15 грн.

Відповідачем за період надання охоронних послуг підписані Акти наданих послуг, а саме: Акт за серпень 2012 року на суму 19 200,00 грн.; Акт за вересень 2012 року на суму 57 600,00 грн.; Акт за березень 2013 року на суму 59 520,00 грн.; Акт за квітень 2013 року на суму 57 600,00 грн.; Акт за травень 2013 року на суму 58 020,00 грн.; Акт за червень 2013 року на суму 57 600,00 грн.

Позивачем на адресу Відповідача було неодноразово направлено листи та вимоги стосовно виконання грошового зобов'язання та підписання актів наданих послуг: вимога про належне виконання зобов'язань № 24/07/ГКС від 24.07.2013, додатки акти наданих послуг за: січень, лютий, червень, липень 2013 року; Лист № 1209/01 від 12.09.2013, додатки акти наданих послуг за: жовтень, 2012 року, січень, лютий 2013 року; Лист № 1209/02 від 12.09.2013, додатки акти наданих послуг за: липень, серпень 2013 року; Вимога про належне виконання зобов'язань № 10/10/ГКС від 10.10.2013; Лист № 2110/01 від 21.10.2013, додатки акти наданих послуг за: вересень, жовтень 2013 року; Лист № 2011/ГКС від 20.11.2013, додатки акти наданих послуг за: жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий 2013 року; Вимога про належне виконання зобов'язань № 20/11/ГКС від 20.11.2013, додатки акти наданих послуг за: липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2013 року; Вимога про належне виконання зобов'язань № 17/04/ГКС від 17.04.2014, додатки акти наданих послуг за: січень, лютий, липень, жовтень, листопад 2013 року.

Однак, Відповідачем за період надання охоронних послуг так і не виконані вимоги договору та не підписані Акти наданих послуг, а саме: Акт за жовтень 2012 року на суму 59 520,00 грн.; Акт за листопад 2012 року на суму 57 600,00 грн.;

Акт за грудень 2012 року на суму 59 520,00 грн.; Акт за січень 2013 року на суму 59 520,00 грн.; Акт за лютий 2013 року на суму 52 752,75 грн.; Акт за липень 2013 року на суму 59 520,00 грн.; Акт за серпень 2013 року на суму 58 388,40 грн.; Акт за вересень 2013 року на суму 57 600,00 грн.; Акт за жовтень 2013 року на суму 47 680,00 грн.; Акт за листопад 2013 року на суму 3 120,00 грн.

Позивачем не було отримано жодної відмови від підписання актів, окрім акту за жовтень місяць 2013 року. В листі-відмові Відповідача від підписання актів наданих послуг за жовтень 2013 року здійснено не точний розрахунок. Як наслідок, Позивачем відправлено на адресу Відповідача лист з уточненим розрахунком кількості годин, вартості наданих послуг у жовтні 2013 року.

Як зазначалося вище, Відповідачу надані охоронні послуги на суму 824 761,15 грн. Останнім частково оплачено в розмірі 655 401,15 грн., а отже загальна сума заборгованості за отриманні охоронні послуги складають 169 360,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановленого договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 4.2. Договору 1, Договору 2, Позивач кожного місяця (до 1 числа за звітним) надає Відповідачу Акт наданих послуг. Відповідач протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання відповідного Акту наданих послуг підписує його або направляє Позивачу мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного строку Акт наданих послуг не буде підписаний чи Відповідачем не буде надано мотивованої відмови від його підписання, відповідний Акт наданих послуг вважається підписаним, а Послуги надані належним чином і у повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони Відповідача. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання Акту наданих послуг.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Наданими до справи доказами підтверджуються факт наявності між сторонами правовідносин з приводу виконання робіт (надання послуг), факт їх виконання та прийняття, факт наявності заборгованості (не виконання вимог договору щодо сплати за послуги) та факт прострочення виконання зобов'язань Відповідачем, тобто безпідставне, необґрунтоване та недоведена відмова щодо виконання вимог останнім.

За порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд зазначає, що посилання Відповідача на неналежне виконання з боку Позивача своїх договірних обов'язків за договором, що знайшло своє відображення у не підписанні з його боку відповідних Актів приймання виконаних робіт, внаслідок неналежного надання послуг не приймаються до уваги, оскільки Відповідачем не надано належних доказів сповіщення про це Позивача.

Суд, також критично оцінює надані Відповідачем службові записки, які були надані останнім на адресу власного керівництва та не були доведені до відома Позивача, що підтверджується матеріалами справи.

Слід також звернути увагу на те, що представник Відповідача у судових засіданнях неодноразово посилався на неподпісання зазначених актів лише з позиції неналежного надання послуг Позивачем без відповідного документального підтвердження своєї правової позиції та без надання з його боку зустрічного розрахунку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, враховуючи, що позивачем надано докази безспірності заборгованості відповідача у сумі заявлених вимог, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ч. 1 ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на 1. Відповідача.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 173, 174, 179, 180, 193 ГК України та ст.ст. 6, 14, 509, 510, 525 - 527, 530, 546, 548 - 552, 598, 599, 610, 611, 626 - 647, 649, 651 - 654, 901, 903 ЦК України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України" (62405, Харківська обл., Харківський район, селище Кутузівка, Вул. Шкільна, будинок 6, Код ЄДРПОУ 05460427) на користь Приватного підприємства «Група компаній Спарта» (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 56, кв. 434, Код ЄДРПОУ 35261804) 169 360,00 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч триста шістдесят гривень 00 копійок), а також суму судового збору за подання позову у розмірі 3 387,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.10.2014 р.

Суддя І.П. Жигалкін