Рішення № 40979417, 16.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2014 р. Справа № 914/3187/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» до відповідача:Національного університету «Львівська політехніка» про:стягнення 22706 грн. 35 коп. (з яких: 8306,94 грн. - пеня; 12696,75 грн. - інфляційні; 1702,66 грн. - 3% річних)

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Герасименко В. С.

Представники:

Позивача:Пащенко О. А. - керівник (наказ від 02.08.1993 р. № 0802К/93; довідка з ЄДРПОУ АА № 571161 від 11.07.2012 р.); Пащенко В. О. - представник (довіреність від 29.09.2014 р. № 039)Відповідача:Машкаринець М. О.- представник (довіреність від 27.01.2014р. №27/01)

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, не звертались до суду з клопотанням про здійснення технічної фіксації судового процесу.

08.09.2014 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 3293 поступила позовна заява від Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» до Національного університету «Львівська політехніка» про стягнення 22706 грн. 35 коп. (з яких: 8306,94 грн. - пеня; 12696,75 грн. - інфляційні; 1702,66 грн. - 3% річних).

Ухвалою суду від 11.09.2014 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 30.09.2014 р.

25.09.2014 р. до суду за вх. № 41205/14 від позивача поступили витребувані судом документи, а саме: довідка з ЄДРЮОФОП від 15.09.2014 р. № 19292901 щодо позивача; копія листа Головного управління статистики від 16.09.2014 р. № 20-09/1934 про включення позивача до ЄДРПОУ; лист-підтвердження позивача від 25.09.2014 р. № 035 про відсутність обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 62 або п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України; повідомлення позивача від 25.09.2014 р. № 036 про наявність правових підстав виникнення заборгованості у відповідача; копія виписки з особового рахунку позивача від 29.05.2014 р.; копія інформації Головного управління статистики у Львівській області від 15.09.2014 р. № 05-04/456 про індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні у 2013-2014 роках; копія інформації управління НБУ у Львівській області від 16.09.2014 р. № 14-009/4980 щодо рівня облікової ставки НБУ; розрахунок пені, інфляційних та 3% річних; лист Головного управління статистики у Львівській області від 16.09.2014 р. № 20-09/1935 про включення відповідача до ЄДРПОУ.

29.09.2014 р. до суду за вх. № 4661/14 від відповідача поступило клопотання, в якому він просить суд залучити до участі у даній справі іншого відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Виходячи із змісту ст. 24 Господарського процесуального кодексу України та п.1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про залучення іншого відповідача у даній справі, оскільки у даних спірних правовідносинах Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області не виступає зобов'язаною стороною.

29.09.2014 р. до суду за вх. № 41681/14 від відповідача поступив відзив на позовну заяву, в якому він заперечив позовні вимоги та просить суд відмовити в задоволенні позову. До зазначеного відзиву долучено копію рахунку-фактури від 05.12.2013 р. № 310011, копію платіжного доручення від 09.12.2013 р. № 3723копії постанов Вищого господарського суду України та копію довіреності на представника відповідача.

В судовому засіданні 30.09.2014 р. було оголошено перерву до 16.10.2014 р.

Позивач вимоги суду виконав, явку повноважних представників в судове засідання забезпечив.

10.10.2014 р. до суду за вх. № 43229/14 від позивача поступило письмове пояснення щодо позовних вимог. До зазначеного пояснення долучено копію постанови Вищого господарського суду України та копії рішень господарського суду Львівської області.

Представники позивача позов підтримали повністю, просили суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та поясненнях.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.10.2013 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 1577. На виконання умов зазначеного договору, 05.12.2013 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 125550,00 грн. Відповідно до п. 4.2. договору № 1577 відповідач зобов'язаний був оплатити товар протягом 10 календарних днів з дня передання товару, тобто до 15.12.2013 р. Однак, відповідач умов договору щодо оплати вартості товару не виконав, оплативши вартість оплаченого товару лише 29.05.2014 р. Отже, за порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 8306,94 грн., інфляційні на суму 12696,75 грн. та 3 % річних у розмірі 1702,66 грн.

Відповідач вимоги суду виконав, відзив на позовну заяву представив, проти позову заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник відповідача позов заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та поясненнях.

Зокрема, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що згідно з п. 4.6. договору № 1577 від 02.10.2013 р. виконання платіжних зобов'язань за договором проводяться за наявності відповідних бюджетних призначень. 05.12.2013 р. позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 125550,00 грн. та виставлено відповідачу рахунок рахунок-фактуру № 310011 від 05.12.2013 р. на суму 125550,00 грн. 09.12.2013 р. вказаний рахунок-фактуру було зареєстровано та взято на облік Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області, про що свідчить відтиск штампу казначейства. Одночасно з рахунком-фактурою, 09.12.2013 р. відповідач передав Головному управлінню Державної казначейської служби України у Львівської області для проведення оплати за договором № 1577 від 02.10.2013 р., рахунком-фактурою № 310011 від 05.12.2013 р. та накладною на відвантаження товарів № 312051 від 05.12.2013 р. платіжне доручення № 3723 від 09.12.2013 р. Відповідач стверджує, що ним вжито усіх необхідних та залежних від нього заходів для виконання своїх зобов'язань за договором № 1577 від 02.10.2013 р., зокрема, щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару. Однак, перерахування коштів в розмірі 125550,00 грн. було здійснене Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області лише 29.05.2014 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

02.10.2013 р. між Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» (позивач) та Національним університетом «Львівська політехніка» (відповідача) укладено договір № 1577 (надалі - Договір; оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 1 Договору позивач зобов'язувався передавати, а відповідач зобов'язувався прийняти та вчасно і в повному обсязі оплатити поставлений товар: Проектор Epson ЕВ-X11 (мультимедійний проектор) в кількості тридцяти штук загальною вартістю 125550,00 грн.

Згідно з п. 3.1. Договору, ціна цього договору становить 125550,00 грн.

На виконання умов Договору, позивач передав відповідачу товар (Проектор Epson ЕВ-X11 (мультимедійний проектор) в кількості тридцяти штук) на загальну суму 125550,00 грн., а відповідач прийняв зазначений товар, що підтверджується накладною на відвантаження товарів від 05.12.2013 р. № 312051 та довіреністю на отримання цінностей від 05.12.2013 р. серії 12 ААА № 825902 (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Зауважень щодо якості, кількості та строків поставки товару від відповідача на адресу позивача не поступало.

Відповідно до п. 4.2. Договору, відповідач зобов'язувався провести оплату вартості кожної партії товару у строк, зазначений у договорі, а саме на протязі 10 (десяти) календарних днів з дати передання товару (дати накладної).

Накладна на відвантаження товарів (проектор Epson ЕВ-X11 (мультимедійний проектор) в кількості тридцяти штук) датована 05.12.2013 р., отже відповідач, відповідно до п. 4.2. Договору, зобов'язаний був оплатити вартість поставленого товару до 15.12.2013 р.

У зазначений строк, відповідач не здійснив оплату за отриманий товар.

Відповідно до п. 7.4. Договору, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, замовник (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за весь період прострочення.

24.01.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 14/02 з вимогою сплатити суму боргу за поставлений товар, пеню, інфляційні та 3% річних, нараховані на час пред'явлення претензії на суму 128075,43 грн.

У відповідь на зазначену претензію, відповідач направив позивачу лист від 04.02.2014 р. № 68-01-160, в якому зазначено, що відповідач після отримання претензії звернувся з листом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо виконання платіжних доручень на оплату товару.

12.03.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 14/04 з вимогою сплатити суму боргу за поставлений товар, пеню, інфляційні та 3% річних, нараховані на час пред'явлення претензії на суму 131666,50 грн. Відповіді на зазначену претензію позивач не отримав.

Порушуючи умови договору, відповідач здійснив оплату за отриманий товар лише 29.05.2014 р., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача від 29.05.2014 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи). Позивач підтвердив факт перерахування коштів в розмірі 125550,00 грн. за отриманий товар згідно Договору лише 29.05.2014 р.

28.07.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 14/06 з вимогою сплатити пеню, інфляційні та 3% річних, нараховані на час пред'явлення претензії на суму 22781,64 грн.

Відповідач направив позивачу лист від 14.08.2014 р. № 68-01-1378, в якому повідомив про відмову в задоволенні претензії від 28.07.2014 р. № 14/06.

У позовній заяві, позивач просить стягнути з відповідача 8306,94 грн. - пені, 12696,75 грн. - інфляційних та 1702,66 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 16.12.2013 р. по 29.05.2014 р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи п. 4.2. Договору, відповідач повинен був здійснити оплату за отриманий товар до 15.12.2013 р. Таким чином, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочалося з 16.12.2013 р.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Договором від 02.10.2013 р. № 1577 передбачено забезпечення виконання зобов'язань відповідача по оплаті за товар у виді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п. 7.4. Договору).

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано за період з 16.12.2013 р. по 29.05.2014 р. 8306,94 грн. - пені, 12696,75 грн. - інфляційних та 1702,66 грн. - 3% річних.

Відповідно до п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши розрахунок пені, інфляційних та 3% річних, здійснений позивачем, суд звертає увагу позивача, що день проведення оплати не враховується в період часу, за який здійснюється нарахування інфляційних та пені, отже, розрахунок слід було проводити по 28.05.2014 р. включно, оскільки оплата була проведена 29.05.2014 р.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 22476 грн. 78 коп. (з яких: 8241,58 грн. - пеня; 1692,35 грн. - 3% річних; 12542,85 грн. - інфляційні).

Твердження відповідача, що ним виконано у повному обсязі свої зобов'язання по оплаті вартості товару, несвоєчасна оплата товару зумовлена порушенням бюджетних повноважень ГУ ДКСУ у Львівській області, як органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не заслуговує на увагу, оскільки згідно з частиною першої ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має викопуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, встановленого договором.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги не спростовано, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» до Національного університету «Львівська політехніка» про стягнення 22706 грн. 35 коп. (з яких: 8306,94 грн. - пеня; 12696,75 грн. - інфляційні; 1702,66 грн. - 3% річних) обґрунтовані та підлягають задоволенню в частині стягнення 22476 грн. 78 коп. (з яких: 8241,58 грн. - пеня; 1692,35 грн. - 3% річних; 12542,85 грн. - інфляційні).

В задоволені позову в частині стягнення 229 грн. 57 коп. (з яких: 65,36 грн. - пеня; 10,31 грн. - 3% річних; 153,90 грн. - інфляційні) слід відмовити у зв'язку з безпідставним нарахуванням таких.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1218 грн.

Відповідно до підпункту 1) пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

За подання позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 08.09.2014 р. № 69 (долучено до матеріалів справи).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 13, 42, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 11, 202, 253, 509, 510, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 625ЦК України, ст. ст. 174, 179, 193, 216, 230 ГК України, ст. ст. 43, 45, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» до Національного університету «Львівська політехніка» про стягнення 22706 грн. 35 коп. (з яких: 8306,94 грн. - пеня; 12696,75 грн. - інфляційні; 1702,66 грн. - 3% річних) - задоволити частково в частині стягнення 22476 грн. 78 коп. (з яких: 8241,58 грн. - пеня; 1692,35 грн. - 3% річних; 12542,85 грн. - інфляційні).

2. Стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» (вул. Степана Бандери, буд. 12, м. Львів, 79013; код ЄДРПОУ 02071010) на користь Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» (вул. Коновальця, буд. 101, кв. 52, м. Львів, 79057) 22476 грн. 78 коп. (з яких: 8241,58 грн. - пеня; 1692,35 грн. - 3% річних; 12542,85 грн. - інфляційні) та 1808 грн. 54 коп. сплаченого судового збору.

3. В задоволенні позову в частині стягнення 229 грн. 57 коп. (з яких: 65,36 грн. - пеня; 10,31 грн. - 3% річних; 153,90 грн. - інфляційні) - відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20 жовтня 2014 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Цікало А.І.