Рішення № 40979358, 15.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17276/14 15.10.14 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"

про визнання договору недійсним

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача Шпічка М.І за довіреністю № 53 від 02.09.2014 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Косар Б.М. за довіреністю № 1351 від 26.08.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіньки" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.09.2014 р.

09.09.2014 р. через канцелярію суду від відповідача-2 надійшов відзив по справі.

10.09.2014 р. від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Ухвалою від 11.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 23.09.2014 р.

Ухвалою суду від 23.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 09.10.2014 р.

09.10.2014 р. через канцелярію суду від відповідача-2 надійшли додаткові документи по справі.

Ухвалою від 09.10.2014 р. розгляд справи відкладено на 15.10.2014 р.

У судове засідання 15.10.2014 р. представник відповідача-1 вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав. Жодних заяв, клопотань через відділ діловодства суду від відповідача-1 не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами у відповідності до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-2 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 15.10.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.04.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (надалі - відповідач-1, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зам'ятниця", назва якого згодом була змінена на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіньки" (надалі - позивач, Постачальник) укладено договір поставки № 27/04-10 ВЭ-АФ 2010 (надалі - Договір поставки).

Пунктом 3. Договору поставки визначено, що Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити Товар, згідно з умовами Договору та додатків до даного Договору.

Відповідно до п. п. 6., 9. Договору поставки, загальна сума Договору складає 2 416 686,01 грн. покупець перераховує на розрахунковий рахунок Продавця 100 % вартості кожної партії Товару на умовах і у строки, вказані у відповідних Додатках до даного Договору.

Додатком № 1 від 12.04.2011 р. сторони встановили, що Продавець поставляє партію Товару, а саме, пшеницю 3 класу в кількості 1 178,871 тон, загальною вартістю 2 416 686,01 грн., у строк до 22.04.2011 р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представника позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" здійснено передплату за Товар у розмірі 2 416 686,01 грн., проте Товар останньому поставлено не було.

12.05.2014 р. ТОВ "Волари Експорт" звернулось до ТОВ "Тіньки" з листом № 09/01, у якому повідомляло про розірвання Договору в односторонньому порядку та просило повернути суму передплати за Товар протягом 7 днів з моменту отримання даного листа.

10.06.2014 р. ТОВ "Волари Експорт" надіслало ТОВ "Тіньки" повідомлення про укладення 03.06.2014 р. між ТОВ "Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи" Договору факторингу № 1 , за яким відступлено права вимоги до позивача щодо повернення авансового платежу в сумі 2 416 686,01 грн., щодо сплати неустойки, інших прав грошової вимоги, інших будь-яких вимог до Основним Договором, що існують на момент укладення Договору факторингу та/або виникнуть у майбутньому.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 03.06.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (Фактор) укладено Договір факторингу № 1 (надалі - Договір факторингу).

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. Договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта, за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої Права грошової вимоги до Боржників за Основними договорами в розмірі та на умовах передбачених цим Договором. Опис, характеристики, обсяг та розмір Прав вимоги до Боржників за Основними договорами, що відступаються відповідно до умов цього Договору в Додатку № 1 до цього Договору.

Пунктом 5 додатку № 1 до Договору факторингу визначено, що права вимоги за Договором поставки № 27/04-10 ВЭ-АФ 2010 від 27.04. 2010 року (надалі - Основний договір 5), укладений між Клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІНЬКИ», код ЄДРПОУ: 33278344 (надалі - Боржник 4), а саме:

- право вимоги повернення авансового платежу в сумі 2 416 686,01 гривень;

- право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржником 4 зобов'язань за Основним договором 5;

- інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі Основного договору 5;

- інші будь-які Права вимоги до Боржника 4 за Основним договором 5, що існують на момент укладення цього Договору та/або виникнуть в майбутньому відповідно до умов Основного договору 5.

Згідно з п. 6.3. Договору факторингу, відповідно до умов цього Договору фінансування Клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього Фактором права. Фактор набуває Права грошової вимоги на всі суми, які він одержить від Боржника(-ів) на виконання грошової вимоги.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1077 Кодексу встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За правилами ст. 1078 Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач посилається на те, що особи, що від імені сторін підписали оспорюваний Договір факторингу не мали необхідних повноважень на його укладення, і такі повноваження не було надано їм загальними зборами учасників сторін.

Крім того, з інформації, наявної у позивача, не вбачається, що Фактор за Договором має право відповідно до закону здійснювати факторингові операції.

З наданих відповідачем-2 доказів та відзиву на позовну заяву вбачається, що особи, які від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" уклали оспорюваний Договір факторингу, мали необхідний обсяг повноважень; а Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" має право, відповідно до закону, здійснювати факторингові операції.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду, при прийнятті рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

При розгляді даної справи та дослідженні її фактичних обставин, судом встановлено наступне.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. Договору, загальна сума Прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного Договору становить 156 497 140 (сто п'ятдесят шість мільйонів чотириста дев'яносто сім тисяч сто сорок) гривень 49 копійки. Фактор зобов'язаний передати в розпорядження Клієнту шляхом перерахування на рахунок Клієнта, зазначений в п. 12.1. цього Договору грошові кошти в гривнях в загальній сумі, що є еквівалентом 1 000 (одна тисяча) доларів США 00 центів по курсу НБУ на дату перерахування Клієнту в строки передбачені в наступному абзаці цього пункту, за умови отримання Фактором від Боржника (Боржників) повної суми (її частини) його (їх) заборгованості за Основними договорами (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення);

Не пізніше 3 (третього) робочого дня, наступного за днем отримання Фактором від Боржника (Боржників) суми (її частини) його (їх) заборгованості за Основним(и) договором(и) (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення), Фактор перераховує Клієнту отриману суму від Боржника (Боржників) за Основним(и) договором(и), при цьому, загальна сума всіх грошових коштів, що будуть перераховані Фактором на користь Клієнта за цим Договором не повинна перевищувати еквівалент 1 000 (одна тисяча) доларів США 00 центів по курсу НБУ на дату перерахування Клієнту.

Таким чином, положеннями п. 3.2. Договору сторонами встановлено залежність сплати Фактором грошових коштів за Договором факторингу від факту отримання Фактором від Боржника (Боржників) повної суми (її частини) його (їх) заборгованості за Основними договорами (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення).

У той же час, статтею 1077 Кодексу визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, зазначеною статтею прямо встановлено обов'язковість здійснення фактором сплати певної грошової суми з метою фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги.

Крім того, частиною 3 ст. 1081 ЦК України встановлено, що клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

За правилами ч. 1 ст. 1084 Кодексу, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Як вбачається з положень пункту 3.2. Договору факторингу, у разі неотримання Фактором грошових коштів від боржника (боржників), обов'язок Фактора перед Клієнтом щодо сплати грошових коштів на фінансування Клієнта буде відсутнім.

Таким чином, умови п. 3.2. оспорюваного Договору Факторингу прямо суперечать вимогам статей 1077, 1081 Цивільного кодексу України, якими встановлено обов'язок фактора у будь-якому разі передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) та відсутність відповідальності клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги.

Приписами ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки при розгляді даної справи встановлено, що положення п. 3.2. Договору факторингу прямо суперечать положенням ст. ст. 1077, 1081 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне визнати зазначений Договір недійсним з вищевикладених підстав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Так як Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіньки" являється особою, на права та обов'язки якою прямо впливає укладення між відповідачами оспорюваного Договору факторингу та його умови, суд вважає ТОВ "Тіньки" належним позивачем у даній справі, законні інтереси якого можуть бути порушені укладенням Договору, який прямо суперечить вимогам чинного законодавства України.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2014 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктами 2.3., 2.4. вказаної постанови Вищий господарський суд України зауважив, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК). У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо.

Під час розгляду даної справи встановлено, що сторонами при укладенні оспорюваного Договору факторингу неналежно визначено одну з істотних умов для договорів такого виду, у зв'язку з чим суд зауважує наступне.

У пункті 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2014 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Вищим господарським судом України висловлено наступну позицію. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, оспорюваний Договір факторингу фактично виконується сторонами, а саме, Актом прийому-передачі (додаток 2 до Договору факторингу) Клієнт передав, а Фактор прийняв оригінали документів, які підтверджують право вимоги Клієнта до боржників, тож питання щодо неукладеності даного правочину не може досліджуватись господарським судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки при вирішенні по суті спору у даній справі судом встановлено, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, у відповідності до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та визнати вказаний договір недійсним, з підстав, що не були заявлені у позовній заяві, проте встановлені судом та описані в мотивувальній частині даного рішення.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір факторингу № 1, укладений 03.06.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (код ЄДРПОУ 314008390) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (код ЄДРПОУ 35326253).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (04136, м. Київ, вул. Тираспільська, 43; код ЄДРПОУ 31408390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки" (20924, Черкаська обл., Чигиринський район, с. Тіньки; код ЄДРПОУ 33278344) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (07400, Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, 14; код ЄДРПОУ 35326253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки" (20924, Черкаська обл., Чигиринський район, с. Тіньки; код ЄДРПОУ 33278344) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 17.10.2014 р.

Суддя Н.І. Зеленіна