Рішення № 40975346, 14.10.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.10.14р. Справа № 904/6382/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Дочірнього підприємства "СХІДТЕПЛОЕНЕРГО" Комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ

про стягнення 29 458,32 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дочірнього підприємства "СХІДТЕПЛОЕНЕРГО" Комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської обласної ради" про стягнення за несвоєчасні розрахунки пені у розмірі 16 767,40 грн., 3 % річних у розмірі 3 869,40 грн. та інфляційних витрат у розмірі 8 821,52 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 13/4101-БО-4 від 27.09.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/4101-БО-4 від 27.09.2013 в частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2014 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.09.2014.

22.09.2014 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з огляду на наступне. Заборгованість перед позивачем за поставлений природний газ виникла не внаслідок господарського діяльності відповідача, а в силу об'єктивних причин, що унеможливлили своєчасне виконання договірних зобов'язань. Однією з основних таких причин є той факт, що основними споживачами теплової енергії яка постачається відповідачем є бюджетні організації, лікувальні та освітні заклади м. Дніпропетровська та області, яким в свою чергу несвоєчасно з Держказначейства виділяються грошові кошти на оплату отриманої теплової енергії.

Відповідач зазначає, що станом на березень 2014 відповідач має дебіторську заборгованість у розмірі 5 009 799,99 грн. Втім, незважаючи на зазначені обставини, відповідачем проводилися розрахунки з позивачем за надані послуги та наприкінці 2014 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не вірно нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки позивач зараховує день фактичної оплати суми заборгованості в період нарахування.

22.09.2014 у судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2014.

13.10.2014 року позивач та відповідач у судове засідання, призначені для розгляду справи, явку свого повноважного представника не забезпечили. Були належним чином повідомлені про дату та місце судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.10.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2013 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Дочірнім підприємством "СХІДТЕПЛОЕНЕРГО" комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської обласної ради (покупець) був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13/4101-БО-4 (а.с.9).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного гпзу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.09.2013 року по 31.12.2013 року газ обсягом до 689,465 тис.куб.м.

Згідно з пунктом 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Сторонами були підписані акти приймання-передачі природного газу за період жовтень-грудень 2013 (а.с.15-21), відповідно до яких позивач поставив відповідачу природний газ на суму 1 725 578,61 грн.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Оплату за поставлений газ відповідач здійснив несвоєчасно, що і є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів за умови їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню за період з 14.11.2013 по 28.02.2014 у сумі 16 767,40 грн.

Пунктом 1.9 Постанови Пленуму вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.23-24), судом встановлено, що позивачем при нарахуванні пені не враховано п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме враховано день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 15 785,86 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано 3 % річних за період з 14.11.2013 по 28.02.2014 у сумі 3 869,40 грн. та інфляційні втрати за період з листопада 2013 по лютий 2014 у сумі 8 821,52 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.23-24), судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 3 869,40 грн. та інфляційних втрат у сумі 8 821,52 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В ході судового розгляду відповідач надав відзив, в тексті якого він посилається на ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України та зазначає, що заборгованість перед позивачем за поставлений природний газ виникла не внаслідок господарського діяльності відповідача, а в силу об'єктивних причин, що унеможливлили своєчасне виконання договірних зобов'язань. Однією з основних таких причин є той факт, що основними споживачами теплової енергії яка постачається відповідачем є бюджетні організації, лікувальні та освітні заклади м. Дніпропетровська та області, яким в свою чергу несвоєчасно з Держказначейства виділяються грошові кошти на оплату отриманої теплової енергії. Станом на березень 2014 відповідач має дебіторську заборгованість у розмірі 5 009 799,99 грн.

Але в прохальній частини вищезаначеного відзиву відповідач просить лише відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Скрутне фінансове становище є звичайною обставиною при веденні господарської діяльності відповідачем, яку він здійснює на свій ризик. Оскільки, позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності, зменшення суми пені призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, господарський суд не вбачає підстав для застосування ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки доказів на підтвердження доводів, викладених в відзиві відповідач не надав.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 1 766,13 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "СХІДТЕПЛОЕНЕРГО" Комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської обласної ради" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Феодосіївська, 7; ідентифікаційний код 38835139) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) - пеню у розмірі 15 785,86 грн., 3 % річних у розмірі 3 869,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 8 821,52 грн. та 1 766,13 грн. судовий збір, про що видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 20.10.2014

Суддя Я.С. Золотарьова