Ухвала суду № 40966288, 17.10.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/1254/14 Провадження № 22-ц/795/1961/2014 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Олійник В. П. Доповідач - Шевченко В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченка В.М.суддів:Онищенко О.І., Скрипки А.А.при секретарі:Позняк О.М.за участю:представника відповідача-адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за аліментами та додаткових витрат, пені від суми несплачених аліментів та додаткових витрат,

- третя особа - відділ державної виконавчої служби Ніжинського міськрайоного управління юстиції,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 13111 грн. 23 коп. пені від суми несплачених аліментів та 2680 грн. 17 коп. пені від суми несплачених додаткових витрат, які стягнуті на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2010 року, 118 грн. 06 коп. витрат на правову допомогу, а всього стягнуто 15909 грн. 46 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Ніжинського міськрайонного суд від 03 вересня 2014 року доповнено резолютивну частину зазначеного рішення суду від 22 серпня 2014 року «Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 13 грн.38 коп. судового збору».

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2014 року скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним, оскільки судом не вірно було з'ясовано та встановлено строк до якого зобов'язання мало бути виконано. Апелянт вважає, що заборгованість станом на час розгляду справи по аліментам та додатковим витратам відсутня. Апелянт вважає, що судом не вірно було з'ясовано та встановлено строк до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, тому що відповідачем періодичні платежі виконувалися щомісяця. Враховуючи зазначене, ОСОБА_6, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7,(яка була нею змінена відповідно до п.1 ст.300 ЦПК т.2 а.с.184-195,210-215), просить рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2014 року скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача заборгованість по аліментах та додаткових витратах на загальну суму 10199,52 грн., пеню в розмірі 1% по аліментах та додаткових витратах розпочинаючи відповідно з 01.08. 2010 року по 15.09.2014 року, та з 01.03.2010 року по 15.09.2014 року, а також пеню в розмірі 1% по заборгованості в розмірі 200 грн. за період з 01.12.2010 року по 15.09. 2014 року в розмірі 2676,50 грн., всього загальна сума стягнень по пені становить - 911663,37 грн., кошти за надану правову допомогу в розмірі 885,94 грн. виплати компенсації за понесені судові витрати в розмірі 352,02 грн. грн., також 497,65 грн. за понесені витрати за період з 18.03.2014 року по 22.08.2014 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7, обґрунтовані тим, що судом неповно з'ясовано та встановлено обставини справи. Так, судом питання про стягнення заборгованості по аліментам та додатковим витратам не розглядалося,оскільки судом сума боргу по аліментах та додатковим витратам за первісним позовом не визначена. ОСОБА_7 зазначає, що ВДВС Ніжинського МРУЮ не було доведено, що всі призначені законні аліментні платежі були виконані відповідачем в повному обсязі та сплачені. Скарги на ВДВС Ніжинського МРУЮ не досліджувалися та до уваги судом не бралися. Пеня судом нарахована, а сама повна сума заборгованості судом не встановлена. Апелянт вважає що пеня судом встановлена не на основі існуючої та реальної заборгованості по аліментним виплатам. За основу судом були взяті загальноприйняті та встановлені норми розгляду справ щодо стягнення пені, вважає, що аліменти призначаються індивідуально,а тому і пеня також може встановлюватися індивідуально. Також судом необґрунтовано встановлений розмір компенсації витрат на правову допомогу, встановлення та визначення в процентному відношенні таких витрат апелянт вважає помилковим. Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що рішення суду має бути повністю скасовано із ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно з ч.1ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом першої інстанції на підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюб із 23 грудня 1989 року і по 22 березня 2005 року, мають спільну дитину ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розлучення батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживала по 05 січня 2014 року включно з матір'ю - ОСОБА_7

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції рішенням рішення Ніжинського міськрайонного суду від 26 серпня 2010 року, із врахуванням рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2010 року, з ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн. щомісячно, починаючи з дня подачі позову 26 липня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, та додаткові витрати на утримання даної дитини в твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з дня вступу рішення у законну силу і до досягнення дитиною повноліття.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» і у відповідності із ч.7 цієї статті, суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір. Заява до суду подається заінтересованою особою у порядку встановленому законом.

Як вбачається з розрахунку заборгованості від 25.04. 2014 року по аліментах по виконавчому листу про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 4000 грн., державного виконавця відділу ДВС Ніжинського МУЮ із січня 2014 року і станом на 22 квітня 2014 року утворилась заборгованість у сумі 14932,85 грн., по розрахунку заборгованості державного виконавця про стягнення заборгованості по додаткових витратах на утримання дитини, за зазначений період наявна заборгованість в сумі 3733,33 грн. (т.1 ас.139-140, 158-161). Сторони по справі, які є учасниками виконавчого провадження дії державного виконавця по визначенню розміру заборгованості по аліментах та додаткових витратах в установленому законом порядку не оскаржували, тому посилання в апеляційній скарзі позивачки на неправильність зазначених розрахунків заборгованості із сплати аліментів та додаткових витратах є безпідставними.

Згідно з рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 08 травня 2014 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 19 червня 2014 року звільнено ОСОБА_6 від обов'язку сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_8, на користь ОСОБА_7 в розмірі 4000 грн. щомісячно, та від обов'язку сплати додаткових витрат на утримання доньки в розмірі 1000 грн. щомісячно, також звільнено ОСОБА_6, від сплати заборгованості по аліментах, що виникли за період з 06.01.2014 року по 22.04.2014 року у розмірі 14288,17 грн. та від сплати заборгованості по додаткових витратах за період з 06.01.2014 року по 22.04.2014 року у розмірі 3572.14 грн., які стягнуті на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду від 26 серпня 2010 року та апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2010 року. Як встановлено рішенням суду, станом на грудень 2013 року заборгованість по сплаті аліментів та додаткових витрат ОСОБА_6 не мав (т.2 а.с.72-76).

Таким чином, рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 08 травня 2014 року, яке набрало законної сили і в силу ст.14 ЦПК України стало загальнообов'язковим, вирішений спір між сторонами з приводу виконання ними як батьками своїх обов'язків, по утриманню доньки ОСОБА_8, і відповідач був звільнений від обов'язку сплати коштів на користь позивачки, які були присуджені за рішенням суду. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо необхідності стягнення на її користь із ОСОБА_6 присуджених коштів на утримання доньки після звільнення останнього від обов'язку по сплаті аліментів та її заборгованості не ґрунтуються на вимогах закону є безпідставними.

Розмір заборгованості аліментів за період з 01.01.2014 року по 05.01.2014 року в розмірі 644,68 грн., та розмір заборгованості з додаткових витрат на утримання дитини за період з 01.2014 року по 05.01.2014 року в розмірі 161,19 грн. сплачено відповідачем 03 червня 2014 року. що підтверджується копією квитанції від 03 червня 2014 року №50849299.

Виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів №2-1450 виданих 08.10.2010 року з примусового стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дочки ОСОБА_8, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 закінчено, з підстав передбачених п.4ч.1ст.49 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», про що державним виконавцем 16.07.2014 року винесені постанови які є чинними (т.2 ас.145-146).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність заборгованості у ОСОБА_6 по сплаті аліментів перед ОСОБА_7 на утримання дочки ОСОБА_8, та додаткових витрат на утримання дочки. Рішення суду першої інстанції в цій частині підтверджено наявними належними доказами, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо наявності зазначеної заборгованості у відповідача по аліментах та по додаткових витратах є необґрунтованими, і не спростовують висновків суду в цій частині.

Апеляційний суд вважає, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_7 про відповідальність ОСОБА_6, як платника аліментів за прострочення їх сплати суд першої інстанції правильно встановив обставини і дав їм правильну правову кваліфікацію.

Так, згідно ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 „Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів " передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

Не заслуговують на увагу суду посилання ОСОБА_6 про неправильність встановлення судом строків до якого кожне із зобов'язань по сплаті коштів на утримання дитини, які присуджені у твердій грошовій сумі, мало бути виконано. Та, що судом не враховано ту обставину, що на час розгляду справи заборгованість відповідача по аліментах та додатковим витратам відсутня.

Так, враховуючи , що рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 26 серпня 2010 року, було встановлено що ОСОБА_6 повинен щомісячно сплачувати аліменти на утримання дочки та додаткові витрати на користь ОСОБА_7, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив що такі зобов'язання повинні виконуватися відповідачем щомісяця.

Також судом першої інстанції після оцінки фактичних обставин справи у відповідності із правилами ст.360- 7 ЦПК України обґрунтовано взято до уваги правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року по справі №6-81 цс13, в якій зазначено, що оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши їх загальну суму.

Врахувавши наданий державним виконавцем розрахунок заборгованості по аліментах та додаткових витратах на утримання дитини від 06.05.2014 року і встановивши неналежне виконання відповідачем аліментного зобов'язання, які стягуються з нього за рішенням суду, оскільки такі зобов'язання не виконувалися щомісячно, суд першої інстанції правильно провів обчислення розміру неустойки (пені) у відповідності з вищенаведеними положеннями закону; та обґрунтовано стягнув із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 13111 грн.23 коп., пені від суми несплачених аліментів та 2680 грн.17 коп. пені від суми несплачених додаткових витрат. Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції у відповідності із вимогами ст.215 ЦПК України містить детальні міркування суду щодо розрахунку розміру неустойки (пені) від суми несплачених аліментів та додаткових витрат, які узгоджуються з вищенаведеними положеннями закону, із даними розрахунками також погоджується апеляційний суд.

Щодо нарахування пені, розмір якої оскаржує позивач, наводячи власні розрахунки, то колегією суддів наведені нарахування до уваги не беруться як такі, що суперечать матеріалам справи та нормам закону.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи скарги ОСОБА_7, щодо необґрунтованості встановлення їй судом першої інстанції компенсації витрат на правову допомогу; зважаючи, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі, врахувавши обсяг та характер наданої позивачці адвокатом правової допомоги (т.2 а.с.135), витрачений ним для цього час, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність визначення компенсації ОСОБА_7 витрат на правову допомогу в розмірі 118 грн.06 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходячи з положень стст.79, 88 ЦПК України, врахувавши фактичні витрати понесені ОСОБА_7 у зв'язку із зверненням її до суду та розглядом справи в суді, та у зв'язку із частковим задоволенням її позову суд обґрунтовано пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнув на її користь із відповідача 13 грн.38 коп.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Однак, будь - яких доказів, які б заслуговували на увагу і спростували висновки суду першої інстанції особами, які подали апеляційні скарги, суду не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: