Ухвала суду № 40960644, 14.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3652/14-ц 14.10.2014 14.10.2014 14.10.2014

Провадження №22-ц/784/2478/14 Суддя по 1 інстанції - Коваленко І.В.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Харитонової І.В.,

без участі осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених про час місце слухання справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2014 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на частку нерухоме майно за набувальною давністю,

встановила:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання за ним права власності за набувальною давністю на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову вказував, що вказана квартира з 1993 року на підставі свідоцтва про приватизацію житла належить на праві власності його батьку ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та ОСОБА_4, яка померла у 1994 році.

З 29 липня 1998 року, з дозволу батька, він зареєструвався та проживає в квартирі, відкрито та безперервно володіє та користується нею.

Після смерті батька, він як єдиний спадкоємець першої черги за законом прийняв спадщину, і після цього дізнався про наявність права власності на квартиру і у ОСОБА_4, після смерті якої спадкова справа не заводилась.

Посилаючись на те, що він з липня 1998 року добросовісно заволодів чужим майном, яким продовжує відкрито та безперервно володіти понад десять років, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаної квартири за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2014 року за клопотанням представника позивача проведено заміну неналежного відповідача на належного - Миколаївську міську раду.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири.

Такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та відповідають вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Миколаївської міської ради 13 вересня 1993 року, спірна квартира на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_4 та батьку позивача ОСОБА_3 (а.с. 10).

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року й була зареєстрована у цій квартирі з 18 жовтня 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року (по день своєї смерті). Спадкова справа після її смерті не відкривалася (а.с. 8 -9, 18).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року і був зареєстрований у спірній квартирі з 1 лютого 1991 року по 29 квітня 2003 року (а.с. 7, 9). Позивач є сином померлого і з 29 липня 1998 року й на час звернення до суду зареєстрований у спірній квартирі (а.с. 4 -6).

Після смерті батька, позивач своєчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, яка завела спадкову справу за його заявою, заяв від інших спадкоємців не надходило (а.с. 23-32).

За такого, після смерті ОСОБА_4 на належну їй у квартирі частку відкрилася спадщина, яка не оформлена за іншими спадкоємцями або спадкоємцем, тому до цього часу квартира зареєстрована, у тому числі і на померлу ОСОБА_4

В матеріалах справи відсутні дані щодо реєстрації інших осіб, крім позивача, у спірній квартирі.

Отже, із матеріалів справи вбачається наявність відносин щодо правонаступництва.

При вирішенні питання, чи відповідає порядок володіння спірним майном визначенню набувальна давність, слід враховувати, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Як встановлено судом, позивачу відомий співвласник квартири, якою є ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина.

Суд вірно вважав, що разі відсутності спадкоємців за заповітом та законом, спадщину без обмеження строків приймає територіальна громада за місцем відкриття спадщини, інтереси якої представляють відповідні ради (ст. 1277 ЦК України).

Так, відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом сплило не менше одного року.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позову пов'язані з невірним тлумаченням зазначеної норми права, тому не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Викладене свідчить, що рішення місцевого суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не вбачається підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: