Рішення № 40958185, 15.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/4088/14-ц Головуючий у І інстанції Маценко Н.П.Провадження № 22-ц/780/5163/14 Доповідач у 2 інстанції ЛащенкоКатегорія 52 15.10.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Лащенка В.Д.,

суддів: Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П.,

при секретарі Горошук І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "КВС Груп" на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "КВС Груп" про зміну дати і формулювання причини звільнення, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду,

встановила:

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ "КВС Груп" про зміну дати і формулювання причини звільнення, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначила, що 13 грудня 2013 року прийнята на посаду директора ТОВ «КВС Груп».

Окремий трудовий договір у письмовій формі чи контракт про прийняття на роботу між нею та засновниками товариства не укладався.

13 лютого 2014 року вона на ім'я засновників підприємства написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв'язку із доглядом за малолітніми дітьми. Вказану заяву про звільнення з роботи вона віддала одному із засновників, який відмовився її звільняти.

Далі зазначає, що 19 лютого 2014 року вона відправила на ім'я обох засновників дві заяви про звільнення з роботи за власним бажанням з 13 лютого 2014 року.

У квітні 2014 року відповідач на підставі поданої заяви надіслав їй трудову книжку, із записів в якій вона дізналася про звільнення її з 28 лютого 2014 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Звільнення із займаної посади за прогули є незаконним, оскільки вона не порушувала трудової дисципліни на підприємстві, до неї не застосовуватися дисциплінарні стягнення, передбачені ст. 149 КЗпП.

Всупереч вимог трудового законодавства їй не було запропоновано надати письмові пояснення. До 28 квітня 2014 року вона вважала, що звільнення відбулося на підставі ст. 38 КЗпП України.

Крім того, порушенням трудових прав їй завдано моральної шкоди, розмір якої вона оцінює у 5000 грн., що полягає у зниженні її репутації як керівника. Запис у трудовій книжці про звільнення за прогули істотно перешкоджає подальшому працевлаштуванню на відповідну керівну посаду, тому вона має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним звільнення її з ТОВ «КВС Груп» на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; змінити дату та формулювання причини її звільнення, зазначивши дату звільнення 13.02.2014 року за власним бажанням відповідно до вимог 38 КЗпП; зобов'язати ТОВ «КВС Груп» внести відповідні зміни у трудову книжку із дотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; зобов'язати ТОВ «КВС Груп» виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 лютого по 02 березня 2014 року в сумі 2209,68 грн.; стягнути із відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ «КВС Груп» код 39015611 внести змінити у трудову книжку ОСОБА_1, вказавши дату звільнення - 13 лютого 2014 року, причину звільнення - ч. 1ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто із ТОВ «КВС-Груп» код 39015611 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, податковий номер НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2209 (дві тисячі двісті дев'ять) грн. 68 коп., моральну шкоду в розмірі 300 (триста) грн.

Стягнуто із ТОВ «КВС-Груп» код 39015611 на користь держави судовий збір в розмірі 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ТОВ «КВС-Груп» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що наказом №1 від 13 січня 2013 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду директора ТОВ «КВС Груп».

13 лютого 2014 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 13 лютого 2014 року у зв'язку з необхідністю догляду за двома малолітніми дітьми (а.с. 17), яка була предметом розгляду на загальних зборах учасників засновників товариства, що підтверджується протоколом № 13/02 від 13 лютого 2014 року (а.с.75). Відповідно до вказаного протоколу рішенням загальних зборів вирішено звільнити ОСОБА_1 відповідно до ст.. 38 КЗпП України з відпрацюванням двох тижнів, оскільки відсутні дані про наявність малолітніх дітей у позивачки.

Відповідно до наказу № 11 від 28 лютого 2014 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 33).

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15, 16).

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо необхідності звільнення позивачки саме за ч. 1 ст. 38 КЗпП України і зобов'язання відповідача змінити дату та підстави звільнення. Колегія суддів погоджується також з висновками суду про необхідність відшкодування позивачці моральної шкоди в розмірі 300 грн., оскільки їй безпідставно було відмовлено у звільненні за власним бажанням з 13 лютого 2014 року, що призвело до порушення її прав та необхідності звернення до суду за їх захистом.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно скасувати, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення в цій частині суд першої інстанції послався на ч. 3 ст. 235 КЗпП України. З позовної заяви ОСОБА_1 також вбачається, що позивачка просила стягнути середній заробіток з підстав ч. 3 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Доказів того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало позивачці працевлаштуватися, суду не було надано і суд в рішенні не навів таких доказів.

За таких обставин рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України необхідно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КВС Груп" задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2014 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «КВС Груп» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2 209 грн. 68 коп. скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді