Ухвала суду № 40955743, 15.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/10257/14-ц Головуючий 1-ї інстанції - Шестак О.І.

Провадження № 22-ц/790/7191/14 Доповідач - Піддубний Р.М.

Категорія: «договірні правовідносини»

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Даниленка В.М.,

при секретарі: Новокщоновій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося з до суду з позовом, в якому посилаючись на неналежне виконання відповідачкою умов укладеного 13 квітня 2006 року між нею та позивачем кредитного договору № DNH4KP70720303, просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором у розмірі 37 564 грн. 94 коп., а також стягнути в солідарному порядку з ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» в особі філії «ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Дзержинському районі м. Харкова та ОСОБА_1 10 000 грн.

Крім того, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із заявою, в якій просив в якості забезпечення заявленого позову накласти арешт в межах суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 47 564 грн. 94 коп. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1, шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2014 заяву задоволено. Накладено арешт в межах суми заборгованості за кредитом у розмірі 47 564 грн. 94 коп. на грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, ІПН НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1), шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію і перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи заяву ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого ПАТ КБ «ПриватБанк» позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, передбачені цим Кодексом.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Частиною 3 ст. 151 ЦПК України встановлено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення про те, що невжиття певних заходів, передбачених ч. 1 ст. 152 ЦПК, утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 червня 2006 року N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК одними із видів забезпечення позову є накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.

Як убачається із матеріалів справи, предметом заявленого ПАТ КБ «ПриватБанк» позову є стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за укладеним 13 квітня 2006 року між нею та позивачем кредитним договором у розмірі 47 564 грн. 94 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» одними із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, а відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, якщо здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 вказаного закону є підставою для повернення стягувачу виконавчого документа.

Отже, з урахуванням суті заявлених ПАТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачці майно та заборони його відчуження, може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та задовольнив відповідну заяву останнього.

З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2014 рокузалишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді