Постанова № 40952401, 17.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1Вн. № 8/419

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2014 року 08:05 № 826/15446/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Саніна Б.В., суддях - Кобилянському К. М., Скочок Т. О. при секретарі судового засідання Дмитрієвій В. В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної виконавчої служби УкраїнипроВизнання протиправними дій, скасування постановиВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - Позивач/ОСОБА_1) до Державної виконавчої служби України (надалі-Відповідач/ДВС України), в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Сіщука В.В. щодо винесення постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2 784 275,53 грн., у виконавчому провадженні ВП №40102284.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 06.10.2014 р. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Сіщука В.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2 784 275,53 грн. у виконавчому провадженні ВП №40102284.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2014 р. було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який адміністративний позов підтримує, просить позовні вимоги задовольнити, зокрема зазначає про порушенням Відповідачем положень Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення спірної постанови) (надалі - Закон №606) під час винесення постанови про стягнення з Позивача виконавчого забору від 06.10.2014 р.

В судове засідання не з'явився представник Відповідача, про час та місце був повідомлений належним чином, жодного клопотання про відкладення розгляду справи не подавалось, причини неявки суду не повідомлені.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Зважаючи на неявку представника Відповідача в судове засідання, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

06.10.2014 р. Відповідачем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні №40102284

Позивач не погоджуючись з винесеною Постановою від 06.10.2014 р. звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В ч.1 та ч.2 ст.25 Закону №606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як вбачається із матеріалів справи, 09.10.2013 р. Відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №4102284 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-8837/10 від 30.11.2010 р., виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» заборгованість по кредиту у розмірі 27 840 935,31 грн., витрат по сплаті судового збору у сумі 1 700 грн., витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення у сумі 120,00 грн. При цьому, в п.2 резолютивної частини постанови було надано ОСОБА_1 7-ми денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження для добровільного виконання.

В ч.1 ст.27 Закону №606 визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

При цьому, в ч.1 ст.28 Закону №606 визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що за своєю правовою природою виконавчий збір є грошовою сумою, яка стягується з боржника у разі невиконання ним рішення у строк, встановлений для добровільного виконання, що зумовлює необхідність здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, що не спростовано Відповідачем, жодних доказів отримання Позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження №4102284 від 09.10.2013 р. не надано.

Більше того, ч.2 ст.30 Закону №606 встановлено, що строк виконання рішення державним виконавцем не може перевищувати 6 (шість) місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Положеннями ст.32 Закону №606 визначено заходи примусового виконання рішень, а саме: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, з часу винесення постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 09.10.2013 р. державним виконавцем не здійснювалося жодних дій щодо виконання судового рішення із застосуванням заходів примусового виконання. За цей час було лише винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.03.2014 р. Натомість, державний виконавець не здійснив жодних дій, що передбачені положеннями ст.32 Закону №606, задля примусового виконання судового рішення по виконавчому листу, а відповідно без примусового виконання рішення є не можливим стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч.3 ст.27 Закону №606, у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

З огляду на викладене, обов'язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення виконавчого збору з боржника Закон №606 визначає факт здійснення державним виконавцем дій спрямованих на примусове виконання рішення суду, а не факт невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку у строк встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому Законом №606 чітко встановлено, що виконавчий збір не підлягає стягненню у випадку, якщо до початку примусового виконання рішення суду державним виконавцем отримано документальне підтвердження про його повне виконання боржником.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» постановлено, що витрати виконавчого-провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно.

Тобто, із вищевикладеного вбачається, що виконавчий збір підлягає стягненню у разі проведення виконавчою службою дій щодо примусового виконання рішення.

Проте, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів вчинення ним таких дій щодо виконання виконавчого документа у примусовому порядку, а тому колегія суддів вважає неправомірним стягнення з позивача виконавчого збору.

Таким чином, на момент винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору державним виконавцем не було розпочато дій спрямованих на примусове виконання судового рішення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ч.11 ст.11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача.

Крім того, відповідно до ст.94 КАС України, судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу, а також підлягає додатковому стягненню із Відповідача.

Так, відповідно до положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи вищевказане, а також приймаючи до уваги, що позивачем сплачено лише 487,20 грн. із Відповідача необхідно стягнути несплачений судовій збір в розмірі 4384,80 грн.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №40102284 від 06.10.2014 р.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору №40102284 від 06.10.2014 р.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (адреса проживання АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. направлених на асигнування діяльності Державної виконавчої служби України.

5. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної виконавчої служби України (адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 73) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б. В. Санін

Судді К. М. Кобилянський

Т. О. Скочок