Ухвала суду № 40951239, 15.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2315/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Кобаля М.І.,

Петрика І.Й.,.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Топгард" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Топгард" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Топгард" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2012 № 0010032208, № 0010042208, визнання нечинним та скасування наказу ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 03.08.2012 № 1075 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Топгард".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про задоволення адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, наказом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС № 1075 від 03.08.2012 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки", доручалось старшому державному податковому ревізору-інспектору відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю юридичних осіб Василенко Д.І. забезпечити проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Топгард" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Оріал" за період з 01.05.2011 по 31.07.2011.

Співробітниками податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Топгард " з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Оріал " за перід з 01.05.2011 по 31.07.2011.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 11.09.2012 № 702/22-8/34223981 (надалі -Акт), яким встановлено порушення позивачем п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у зв'язку з тим, що до складу витрат на придбання товарів (робіт, послуг) безпідставно віднесені витрати, від взаємовідносин з ТОВ "Оріал", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-3 кв. 2011 на суму 127343.

В результаті неправомірності включення до податкового кредиту сум ПДВ за рахунок податкових накладних виписаних ТОВ "Топгард", перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 110 733 грн., а саме:

- травень 2011 на суму 37040 грн.;

- червень 2011 на 36640 грн.;

- липень 2011 - 37053 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2012 № 0010032208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" на загальну суму грошового зобов'язання , яка складає 127 343 грн., та податкове повідомлення-рішення від 08.10.2012 № 0010042208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму грошового зобов'язання за основним платежем на 110 733 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 1 грн.

Позивач не погоджуючись з рішення відповідача, щодо нарахування грошових зобов'язань податковими повідомленнями-рішеннями від 08.10.2012 № 0010032208, № 0010042208, подав скарги до Державної податкової служби у м. Києві від 24.10.2012 № 106/12 та № 107/12.

Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинних скарг № 8585/10/12-314 від 17.12.2012 (надалі - Рішення від 17.12.2012) залишено без змін ППР від 08.10.2012, а скарги генерального директора позивача - без задоволення.

Позивач не погоджуючись з ППР від 08.10.2012 винесених відповідачем та рішенням від 17.12.2012 подав скарги до Державної податкової служби України, яка Рішенням про результат розгляду скарг № 908/6/10-2115 від 21.01.2013 залишила без змін ППР від 08.10.2012, а скаргу позивача - без задоволення.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нікчемність (безтоварність) угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Колегія суддів зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витраті господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Топгард" (надалі - Замовник) в особі директора Доценка І.О. та ТОВ "Оріал" (надалі - Експедитор) в особі директора Михайличенка В.О. укладено Договір № 35 від 01.05.2011, відповідно до якого експедитор із залученням третіх осіб або сторонніх організацій за рахунок замовника організовує здійснення перевезення працівників (пасажирів) замовника та їх багажу автомобільним транспортом, для виконання ними службових завдань, по всій території України (п.1 розділу 1).

Відповідно до п. 1.3 розділу 1 зазначеного договору на підтвердження наданих експедитором замовнику послуг складається акт про надання послуг.

Згідно з п. 6.1 "Розмір плати експедитора та порядок розрахунків" розмір тарифів, що включають проїзну плату й винагороду, яка належить експедитору, а також розмірів зборів за виконання експедитором пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення працівників та багажу по регіонах складає 3 грн. 50 коп. та вартість за 1 годину (з ПДВ) при організації перевезень по м. Києву та Київській обл. складає 300 грн.

На адресу позивача виписано наступні податкові накладні, які підписані директором ТОВ "Оріал" та скріплені печаткою підприємства:

- № 340 від 30.05.2011 за номенклатурою поставки товарів (послуг), а саме: посередницькі послуги з організації транспортного перевезення на суму 185200 грн. у т.ч. ПДВ на суму 37040 грн.;

- № 503 від 30.06.2011 за номенклатурою поставки товарів (послуг), а саме: посередницькі послуги з організації транспортного перевезення на суму 183 200 грн. у т.ч. ПДВ на суму 36 640 грн.;

- № 224 від 27.07.2011 за номенклатурою поставки товарів (послуг), а саме: посередницькі послуги з організації транспортного перевезення на суму 185 266, 67 грн. у т.ч. ПДВ на суму 37 053,33 грн., що становить суму 553 666, 67 грн., а сума ПДВ 110 733,33 грн.

Судом встановлено, що зазначені податкові накладні включено до складу податкового кредиту за травень-липень 2011 на загальну суму ПДВ - 110 733 грн.,що відповідає сумам, які зазначені в додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість, та наданим до матеріалів справи податковим деклараціям з ПДВ за травень-липень 2011.

На підтвердження виконання послуг, визначених у Договорі № 35, позивачем та його контрагентом складено Акти про надання послуг посередництва з організації транспортного перевезення:

- від 31.05.2011 б/н на загальну суму 185 200,. ПДВ складає 37 040 грн.;

- від 30.06.2011 б/н на загальну суму 183 200 грн., ПДВ складає 36 640 грн.;

- від 29.07.2011 б/н на загальну суму 185 266, 67 грн., ПДВ складає 37 053,33, що відобразилось в податковому обліку, як податковий кредит на суму 110733 грн.,

Однак, позивачем на підтвердження фактичного виконання послуг за договором № 35 не надано потрібних документів, а саме: повідомлення про готовність перевезень пасажирів та багажу, узгоджень маршрутів таких перевезень, документів, які б фіксували фактичний час прибуття та вибуття автомобілів та інших документів (даних про транспортні засоби, водіїв, кількість перевезених працівників позивача, супроводжуваних такі перевезення документів і т.д.), які б підтверджували виконання зазначеної угоди.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги надані представником позивача до матеріалів справи первинні документи взаємовідносин між ТОВ "Топгард" та ТОВ "Нові бізнес погляди" ,ТОВ "Алдолат",ТОВ "Альфа Груп Континент", ТОВ "Зара Україна", ТОВ "Бершка Україна", ТОВ "Пул Енд Беа Україна", ТОВ "Страдіваріус Україна", ТОВ "ДС-груп", ТОВ "Луї Вюіттон Україна", ДП "ДМБ енд Б Київ" та ДП "ССМ" з доданими до них додатковими угодами та актами про надання охоронних послуг, оскільки вказані вище документи не свідчать про реальні взаємовідносини позивача з ТОВ "Оріал", а підтверджують надання послуг по охороні об'єктів в різних містах України.

З огляду на викладене, за відсутності доказів, що підтверджували б фактичне виконання конкретних робіт, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на формування податкового кредиту та впливати на розмір податку на прибуток.

Отже, позивачем у перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту, витрати на придбання вищевказаних робіт, оскільки такі витрати не підтверджені документами, які б доводили об'єм проведених робіт, їх реальну вартість.

Позивачем не доведено направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, не обґрунтовано економічної вигоди від проведених операцій, а також причинного зв'язку між придбанням робіт та отриманням економічної вигоди від отриманих робіт.

Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з надання послуг не відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, не можуть прийматися як підтвердження товарності вказаної господарської операції та бути підставою для віднесення витрат до валових витрат і формування податкового кредиту.

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень.

Відтак, суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не бере до уваги колегія суддів і посилання апелянта на порушення відповідачем вимог ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки позивач був належним чином повідомлений про перевірку та мав достатньо часу підготувати потрібні докази, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку виконаний.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Топгард" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 20.10.2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: М.І. Кобаль

І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Кобаль М.І.