Ухвала суду № 40950985, 07.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2014 рокусправа № 808/2423/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Прокопчук Т.С.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року

по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радиотелекомсвязьсервис" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Радиотелекомсвязьсервис" (далі - ТОВ "Радиотелекомсвязьсервис") звернувся до суду з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя), в якому просив суд скасувати винесені 04.10.2012 року податкове повідомлення-рішення №0002152212, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем та штрафними санкціями у загальному розмірі 5362 грн., та податкове повідомлення-рішення №0002162212, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 4111 грн.

Відповідач заперечував проти позову, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року позовні вимоги задоволені, скасовані винесені відповідачем 04.10.2012 року податкові повідомлення-рішення №0002152212 та №0002162212, на користь позивача стягнений судовий збір в сумі 114,70 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про день розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно ст.41 КАС України не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що в період з 06.09.2012 року по 12.09.2012 року податковим органом проведена позапланова виїзна перевірка позивача ТОВ "Радиотелекомсвязьсервис" з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Оріал" з питань оподаткування податком на додану вартість за липень 2011 року та включення до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток підприємства за 2011 рік, за результатами якої 18.09.2012 року складено акт №99/22-12/36097492.

Перевіркою виявлено порушення підприємством в тому числі п.198.1, пп.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого підприємством занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ на суму 3575 грн. та відповідно занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 3575 грн., а також порушення п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року на суму 4111 грн.

Позиція податкового органу про недійсність даних у податковій звітності позивача грунтується на отриманих від інших податкових органів актах перевірки контрагента позивача ТОВ "Оріал" щодо фіктивності його діяльності.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення №0002152212 від 04.10.2012 року, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 5362грн., з яких за основним платежем 3575 грн., за штрафними санкціями в сумі 1787,50 грн., податкове повідомлення-рішення №0002162212 від 04.10.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 4111 грн.,штрафні санкції не нараховувалися.

Оскаржені в адміністративному порядку податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

Позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення в судовому порядку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта опо даткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та контрагентом ТОВ "Оріал" укладено договір поставки товару №040701 від 4.07.2011 року.

Виконання позивачем договору з ТОВ "Оріал" з постачання товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV(далі Закон № 996-XIV), а саме: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, транспортними накладними, платіжними дорученнями тощо.

За таких обставин позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного періоду витрати по оплаті поставки товару за вищезазначеним договором на суму 8735 грн., оскільки мав необхідні первинні бухгалтерські документи, що є підставою для відображення таких документів в бухгалтерському та податковому обліку, та включення витрат до складу валових витрат відповідного податкового періоду.

Викладене свідчить про відсутність порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та протиправність збільшення податковим органом сплати податку на прибуток на суму 4111 грн., згідно податкового повідомлення - рішення №0002162212 від 4.10.2012 року.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, виз начена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/ або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця.

І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Із матеріалів справи видно, що вищезазначений договір поставки товару з контрагентом ТОВ "Оріал" був спрямований на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, оскільки передача товару по договору, та здійснення оплати підтверджені первинними бухгалтерськими документами, оформленими у відповідності із Законом № 996-XIV.

Матеріалами справи підтверджено, що по податковим накладним, виписаним ТОВ "Оріал", позивачем правомірно віднесені суми ПДВ до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду на загальну суму 3575грн., оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Оскільки відповідачем не надані належні докази фіктивності (нікчемності) укладеного позивачем з контрагентом ТОВ "Оріал" правочину, відсутні рішення суду про визнання його таким, також не існує судових рішень, якими контрагент позивача визнаний фіктивним, а його установчі документи - недійсними, а тому позивач не мав підстав вважати діяльність зазначеного контрагента протиправною, так як на час дії угоди цей контрагент був зареєстрований в установленому порядку як платник ПДВ, мав право виписувати та надавати податкові накладні, не був виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи , що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002152212 від 04.10.2012 року, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем та штрафними санкціями у загальному розмірі 5362 грн., є обґрунтованим та вірним.

Судом першої інстанції правомірно у відповідності до приписів ст. 94 КАС України, стягнені на користь позивача здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі судового збору в сумі 114,70 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по справі.

За таких обставин суд вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Т.С. Прокопчук

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова