Ухвала суду № 40950973, 17.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"17" грудня 2013 р. справа № 1170/2а-702/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 р. у справі № 1170/2а-702/12

за позовом Приватного підприємства "Газінтех"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У березні 2012 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2012р. № 0000332310, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 29979 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 14084 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 р. позов задоволено. Постанова мотивована тим, що відповідач не довів суду належними доказами неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених ним контрагентом - ПП "Газінтех", а тому дії відповідача по визначенню позивачеві податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 29979,00 грн. є протиправними, а податкове повідомлення-рішення за № 0000332310 від 16.02.2012 року підлягає скасуванню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального

права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових витрат з податку по взаємовідносинах із ПП "Белвас" за березень, серпень, вересень 2011 року, за результатами якої складено акт 23/23-10/34629270 від 06.02.2012 року (а. с. 18-23).

Вході перевірки відповідачем встановлено, що ПП "Газінтех" по операціях з придбання товарів у ПП "Белвас" відображено в податковому обліку - віднесено до складу податкового кредиту за березень, серпень, вересень 2011 року з ПДВ на суму 29979 грн.

На думку відповідача фінансово-господарська діяльність ПП "Белвас" не направлена на реальне настання правових наслідків, а укладені правочини спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування, та не маючи під собою розумної, економічно - обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети. Операції ПП "Белвас" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу; основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ПП "Белвас" не мали змоги фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

ПП "Белвас" по операціях з ПП "Газінтех" порушено ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах. Товар (послуги), по вказаних правочинах, не були передані в порушення ст.662, 655 та 656 ЦК України.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фінансово-господарські взаємовідносини між ПП "Белвас" з контрагентами ТОВ "Євросвіт" та ПП "Алтіма" є такими, що вчинено без надміру створення правових наслідків, мають протиправний характер. Внаслідок чого такі правочини, занижують податкові зобов'язання з податків та зборів, та по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протиріччя інтересам держави і суспільства, вважаються таким, що порушують публічний порядок, а отже згідно ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемними.

Взаємовідносини між ПП "Белвас" та ТОВ "Євросвіт" та ПП "Алтіма" відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Окільки товар придбаний ПП "Белвас" у контрагентів на підставі нікчемних, за висновком відповідача, правочинів, відповідач прийшов до висновку, що у ПП "Газінтех" відсутні підстави для включенню до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 29979 грн. ПДВ по операціях з ПП "Белвас".

За результатами перевірки складено акт 23/23-10/34629270 від 06.02.2012 року, відповідно до якого відповідачем встановлено порушення позивачем п. 198.2, 198.3, 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень, серпень, вересень 2011 року, встановлено його заниження всього в сумі 29979 грн., в тому числі: за березень 2011 р. - 1813 грн., за серпень 2011 р. - 14833 грн., за вересень 2011 р. - 13333 грн.

16.02.2012 року на підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000332310, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 29 979 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 14084 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача з наступних підстав.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Факт надання ПП "Белвас" товарів позивачу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковими та видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Оплату за поставлені товари здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ПП "Белвас" в повному обсязі, що підтверджується копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, нікчемність правочину встановлюється саме законом, а не актом податкової перевірки, якій не містить доказової бази, які б факти у цьому акті не були відображені. Довести нікчемність правочину можна одним єдиним способом: навести норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним.

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. Посилання відповідача на частину 5 статті 203, ч.1 ст. 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Фактів спрямованості правочинів між позивачем та його контрагентами на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначених правочинів недійсними через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом суду не надано, в акті перевірки про наявність таких рішень не зазначено.

За викладених обставин до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, відображення в акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином є передчасним.

Крім того, з огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

В даному випадку проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, та не спростовано відповідачем.

Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України.

Таким чином, визнання правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

На момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, контрагент позивача знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 р. у справі № 1170/2а-702/12 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун