Постанова № 40950904, 03.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2014 року № 826/13005/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській областітреті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»провизнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 22.08.2014 № 02.14/16032.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при складанні оскаржуваної вимоги вийшов за межі повноважень, визначених законодавством про виконавче провадження, що призвело до порушення законних інтересів позивача.

Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області проти задоволення адміністративного позову заперечував, оскільки при винесенні оскаржуваної вимоги діяв в рамках чинного законодавства України.

Представники третіх осіб - НКП «Нікопольтеплоенерго», НАК «Нафтогаз України», ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, заперечень та будь-яких письмових пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не подали.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи неявку в судове засідання представників третіх осіб, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження ВП 32620389 про стягнення заборгованості з НКП «Нікопольтеплоенерго».

Постановою державного виконавця від 14 лютого 2013 року накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках, зокрема, Нікопольської філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» рахунки № 26081100048752, 26033100048001, МФО 305114, ЄДРПОУ 05472525 та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго».

Вимогою державного виконавця від 22.08.2014 № 02.14/16032 зобов'язано позивача усунути порушення законодавства про виконавче провадження шляхом перерахування за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03 лютого 2014 року по 11 березня 2014 року за наступними реквізитами: Головне управління юстиції у Дніпропетровській області, депозитний рахунок № 37315004010743, ГУДКУ у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 34984907, МФО 805012.

Незгода з вказаною вимогою відповідача обумовила позивача звернутися до адміністративного суду з позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Приписами статті 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 5 Закону № 606-XIV встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 52 Закону № 606-XIV передбачений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Так, згідно із частиною першою вказаної статті звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (частина друга статті 52 Закону № 606-XIV).

Як передбачено частиною четвертою статті 52 Закону № 606-XIV, на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно частини четвертої статті 65 Закону №606 державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121 (далі - Закон № 2121) Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Водночас, п. 10.1 Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (далі- Інструкція №22) передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби

Пунктами 10.2 та 10.4 Інструкції № 22 передбачено, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків. Банк, у якому відкрито рахунок/рахунки клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2013 року відповідачем було винесено постанову про арешт коштів боржника НКП «Нікопольтеплоенерго».

Зазначена постанова була отримана позивачем 20 лютого 2013 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Вказаною постановою накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках, зокрема, Нікопольської філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» рахунки № 26081100048752, 26033100048001, МФО 305114, ЄДРПОУ 05472525 та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго», а також попереджено, що арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Листом від 04 березня 2013 року № 10.5-186/37-2291 позивач повідомив відповідача про залишення зазначеної постанови без виконання у зв'язку з тим, що клієнт в ПАТ «Укрсоцбанк» МФО 300023 не обслуговувався, рахунків не відкривав.

При зверненні до суду позивачем було надано копії заяви НКП «Нікопольтеплоенерго» від 27 січня 2014 року на відкриття поточного рахунку (додаток 3), а також договору банківського рахунку від 27 січня 2014 року № 26006011163216 (додаток 4).

Зокрема, відповідно до пункту 1.1 вказаного Договору банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок № 26006011163216 в гривні та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього Договору, Правил обслуговування банківських поточних (крім карткових) рахунків клієнтів роздрібного (мікро та малого) бізнесу, відкритих у Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк», які є невід'ємною частиною цього Договору, та вимог чинного законодавства України.

Водночас, докази належного повідомлення відповідача про відкриття рахунка НКП «Нікопольтеплоенерго» в матеріалах справи відсутні.

Натомість, матеріали справи містять банківські виписки Нікопольського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» по особовому рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за 27 січня 2014 року, за 29 січня 2014 року, за 31 січня 2014 року, за 03 лютого 2014 року, за 04 лютого 2014 року, за 05 лютого 2014 року, за 06 лютого 2014 року, за 07 лютого 2014 року, за 10 лютого 2014 року, за 11 лютого 2014 року, за 12 лютого 2014 року, за 13 лютого 2014 року, за 14 лютого 2014 року, за 17 лютого 2014 року, за 18 лютого 2014 року, за 19 лютого 2014 року, за 20 лютого 2014 року, за 21 лютого 2014 року, за 24 лютого 2014 року, за 25 лютого 2014 року, за 26 лютого 2014 року, за 27 лютого 2014 року, які свідчать про відсутність дій з боку позивача щодо зупинення видаткових операцій по рахунку.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346 (далі -Закон № 2346) передбачено, що у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка.

Відтак, судом встановлено, що позивач, будучи попередженим постановою відповідача від 14 лютого 2013 року про поширення арешту на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту, зокрема на кошти на рахунку № 26006011163216, ігноруючи вимоги чинного законодавства, не виконав покладений на нього обов'язок щодо зупинення видаткових операцій з рахунка НКП «Нікопольтеплоенерго» на суму обтяження та повідомлення відповідача про відкриття рахунку.

Водночас, відповідно до пп. 32.3.1 п. 32.3 ст. 32 Закону № 2346 у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. Аналогічна за змістом норма визначена в п.2.36 Інструкції №22, зокрема якщо з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного отримувача, то банк зобов'язаний одразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок отримувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно п. 1.23 ст. 1 вказаного Закону помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. При цьому, п.1.23 ст.1 Закону №2346 передбачено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

А тому, суд приходить до висновку, що державний виконавець, зобов'язуючи позивача вимогою від 22.08.2014 № 02.14/16032 усунути порушення законодавства про виконавче провадження, а саме шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» за період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року, діяв в межах наданих йому повноважень та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Окрім цього, суд зазначає, що належних та допустимих доказів, які б обґрунтовували доводи позивача щодо відсутності підстав у державного виконавця для винесення оскаржуваної вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» не надано, такі обставини також не встановлені і під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога від 22.08.2014 № 02.14/16032 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням усіх обставин, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, cт. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити повністю відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко