Постанова № 40950752, 08.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2014 року 10:55 № 826/12447/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Болєйко-Чечуй В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_3 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу в виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, чим порушив його права та законні інтереси, які підлягають судовому захисту.

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо відмови у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів у зв'язку з виходом на пенсію; зобов'язати відповідача - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 01.01.2008 року); стягнути з Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на мою користь відшкодування судових витрат , пов'язаних зі сплатою судового збору в розмірі 73,08 грн.

В судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши при цьому, що у позивача на час звільнення з державної служби були відсутні підстави, передбачені ст. 37 Закону України «Про державну службу», необхідні для здійснення виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, а станом на момент розгляду справи - відсутні законодавчі підстави для проведення відповідної виплати.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Наказом №15 «ОС» від 03.05.2007 року ОСОБА_3 призначений за переведенням на посаду головного спеціаліста відділу експлуатації та ліцензування Управління водопровідно-каналізаційного господарства.

Згідно наказу №157 «ОС» від 06.12.2007 року продовжено термін перебування на державній службі до 10.06.2008 року відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну службу».

Наказом №61 «ОС» від 03.03.2008 року позивач переведений на посаду головного спеціаліста відділу експлуатації та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Управління водопровідно-каналізаційного господарства Міністерства з питань житлово-комунального господарства України.

На підставі наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №174 «ОС» від 10.06.2008 року «Про звільнення ОСОБА_3» був звільнений з посади головного спеціаліста відділу експлуатації та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Управління водопровідно-каналізаційного господарства, згідно зі статтею 23 ЗУ «Про державну службу», у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі.

Відповідно до п.2 даного наказу заступнику начальника управління-начальнику відділу планування бюджетних програм фінансово-економічного управління виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні відпусток та у зв'язку з виходом на пенсію грошову допомогу в розмірі 10 місячних окладів, після пред'явлення документів, що підтверджують встановлення пенсії.

11.12.2007 року позивачу призначено пенсію за віком.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року позов ОСОБА_3 до державного підприємства «Укрводсервіс», третя особа: Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва про зарахування періодів роботи до стажу державної служби задоволено та визнано періоди роботи ОСОБА_3 з 02.01.1989 року по 03.04.1992 року в Міжобласному об'єднанні «Рембудводексплуатація» та з 03.04.1992 року по 10.01.1997 року в Державному галузевому об'єднанні «Укрводекплуатація» такими, що відносяться до періоду перебування на державній службі та зараховано їх до стажу державної служби ОСОБА_3.

13.02.2013 року позивачу призначено пенсію як держаному службовцю, однак у виплаті 10 посадових окладів відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 призначено пенсійне забезпечення державного службовця відповідно до норм інших законів України, ніж пенсія державного службовця.

Листом №7/7-6988 від 12.06.2014 року позивачу за наслідками розгляду його звернення щодо виплати 10 посадових окладів у зв'язку в виходом на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило про відсутність правових підстав для виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати 10 посадових окладів у зв'язку в виходом на пенсію протиправною, а відмову в її здійсненні необґрунтованою, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звільнено наказом від 02.06.2008 року №174 «ОС» із займаної посади 10.06.2008 року згідно зі ст. 23 Закону України «Про державну службу» в зв'язку з граничним віком перебування на державній службі.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України «Про державну службу» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на дату звільнення) граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.

Пунктом 2 наказу №174 «ОС» від 02.06.2008 року визначено заступнику начальника управління-начальнику відділу планування бюджетних програм фінансово-економічного управління виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні відпусток та у зв'язку з виходом на пенсію грошову допомогу в розмірі 10 місячних окладів, після пред'явлення документів, що підтверджують встановлення пенсії.

Як зазначає сам позивач, з метою оформлення пенсії державного службовця він звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва із довідкою №8/4-153 від 10.06.2008 року, видану Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, про підтвердження перебування у трудових відносинах та підтвердження наявності стажу. З 11.12.2007 року ОСОБА_3 призначено пенсію за віком у зв'язку з необхідністю підтвердження перебування на державній службі у періоди роботи з 02.01.1989 року по 03.04.1992 року в Міжобласному об'єднанні «Рембудводексплуатація» та з 03.04.1992 року по 10.01.1997 року в Державному галузевому об'єднанні «Укрводексплуатація».

Статтею 37 Закону України «Про державну службу» встановлено пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на дату звільнення) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Згідно ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на дату звільнення) державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

За таких обставин, грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів виплачується державному службовцю за умови виходу на пенсію з посади державного службовця та наявністю страхового стажу, у тому стажу державної служби не менше 10 років. Тобто право на виплату 10 посадових окладів виникає лише на підставі припинення службово-трудових відносин у зв'язку з виходом на пенсію.

Наведене в сукупності свідчить, що основними умовами виплати 10 місячних посадових окладів державним службовцям є необхідний стаж державної служби, факт призначення пенсії державного службовця та факт звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію.

При цьому, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.10.2013 року №1126/13/84-13 грошова допомога виплачується тільки у разі звільнення з посади державного службовця у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця, а якщо пенсійне забезпечення державного службовця встановлено відповідно до норм інших законів України, то зазначена грошова допомога не виплачується.

Як уже зазначалось, позивача на підставі наказу від 02.06.2008 року №174 «ОС» звільнено із займаної посади 10.06.2008 року згідно зі ст. 23 Закону України «Про державну службу» в зв'язку з граничним віком перебування на державній службі, а не у зв'язку з виходом на пенсію.

Крім того, з 11.12.2007 року ОСОБА_3 призначено пенсію за віком. Лише 13.02.2013 року, тобто через майже 5 років після звільнення та через рік після набрання законної сили рішенням Солом'янського районного суду м. Києва, позивачу призначено пенсію як держаному службовцю.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно прийшов до висновку щодо відсутності правових підстав на час звільнення позивача для виплати останньому грошової допомоги у розмірі 10 місячних окладів.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо відмови у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів у зв'язку з виходом на пенсію задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 01.01.2008 року) суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд також звертає увагу на положення Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 р. № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Водночас, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», що з урахуванням вищенаведеного є втручанням у діяльність відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VII, редакція якого діє з 01.04.2014 року, частину 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено.

З огляду на наведене, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Згідно ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні також підстави для відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних дій виконав у повному обсязі.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 69-72, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 13.10.2014 року.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Суддя В.В. Амельохін

Суддя В.П. Шулежко