Постанова № 40950642, 15.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2014 року № 826/9964/14

В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Великій Васильківській, 81-а, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А, розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Господарського суду міста Києва

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Господарського суду міста Києва по наданню копії Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів; про зобов'язання Господарський суд м. Києва надати копію Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів; про визнання протиправними та скасування Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів та про визнання незаконними та нечинними Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Указ Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Постанову Кабінету Міністрів від 28.12.1992 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та зазначає, що Господарським судом м. Києва протиправно не надано копію Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів на запит ОСОБА_1 Позивач також зазначає про протиправність Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів, оскільки Правила є нормативно-правовим актом, проте в порушення вимог чинного законодавства не проведено їх державну реєстрацію та вони не опубліковані в засобах масової інформації.

Представником відповідача через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач посилається на Закон України "Про судоустрій і статус суддів", Правила пропуску осіб до приміщень суду та на їх територію транспортних засобів, затверджені спільним наказом Державної судової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2005 року № 102/765, та зазначає, що Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів затверджені рішенням зборів суддів Господарського суду міста Києва 18 грудня 2013 року та не мають ознак нормативно-правового акту. У запереченнях представник відповідача також вказує про відсутність порушеного права ОСОБА_1

Разом з тим, представник відповідача просить суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду в зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду та зазначає, що оскаржувані Правила затверджені зборами суддів Господарського суду міста Києва 18 грудня 2013 року та 18 грудня 2013 року були розміщені на офіційному веб-сайті суду та на інформаційних стендах в приміщеннях суду, а тому з 18 грудня 2013 року позивач мав можливість ознайомитися з Правилами пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої наведеної статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з інформаційним запитом на отримання копії Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів 7 липня 2014 року та 10 липня 2014 року Господарським судом міста Києва надана відповідь за результатами розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1

Враховуючи, що відповідь надана на запит ОСОБА_1 10 липня 2014 року та 10 липня 2014 року позивач звернувся до суду, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва в межах строку, визначеного частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства Києва. При цьому, доказів обізнаності позивача про Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів раніше липня 2014 року матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про залишення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

7 липня 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з інформаційним запитом, в якому просив надати йому наступну публічну інформацію:

- копію Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів;

- назву друкованого засобу масової інформації та його номер, де були оприлюднені Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів.

Листом від 10 липня 2014 року за № 09-28/55 Господарський суд міста Києва повідомив ОСОБА_1 про те, що з правилами пропуску осіб до приміщень господарського суду міста Києва та на його територію транспортних засобів, затвердженими рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 18 грудня 2013 року № 10, можливо ознайомитися на офіційному веб-сайті господарського суду міста Києва (http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/300/220/), а також на інформаційних стендах (дошках об'яв) в приміщеннях суду.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Статтею 3 Закону № 2939-VI встановлені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації.

Так, право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом (пункт 2 частини першої статті 4 Закону № 2939-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

- в офіційних друкованих виданнях;

- на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

- на інформаційних стендах;

- будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону № 2939-VI).

Відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 19 Закону № 2939-VI письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як встановлено під час розгляду справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з інформаційним запитом 7 липня 2014 року та 10 липня 2014 року Господарським судом міста Києва надана ОСОБА_1 відповідь на його інформаційний запит.

При цьому, позивачем суду не пред'явлено доказів звернення із запитом на інформацію, як це передбачено статтею 19 Закону № 2939-VI.

Згідно частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у разі не дотримання вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Враховуючи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із запитом без дотримання вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону, суд не приймає до уваги доводи позивача відносно того, що йому неправомірно відмовлено в наданні інформації з посиланням на те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Господарського суду міста Києва по наданню копії Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів та про зобов'язання Господарський суд м. Києва надати копію Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів судом визнаються необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відносно позовних вимог в частині визнання протиправними, незаконними, нечинними та скасування Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів, суд зазначає про наступне.

Позивач підставою для визнання Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів протиправними, незаконними, нечинними та скасування визначає той факт, що вказані Правила є нормативно-правовим актом, проте в порушення вимог чинного законодавства не проведено їх державну реєстрацію та вони не опубліковані в засобах масової інформації.

Разом з тим суд зазначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Конституційним Судом України у рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97р. № 2-зп, справа № 3/35-313), було сформовано правову позицію, відповідно до якої визначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Пунктом 5 Указу Президента України зобов'язано Міністерство юстиції України, інші органи виконавчої влади, органи господарського управління та контролю забезпечувати опублікування нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, а також широке інформування громадян через засоби масової інформації про нормативно-правові акти, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян.

У відповідності до пунктів 2, 3, 4, 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;

е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Разом з тим, як встановлено під час розгляду справи Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду міста Києва та на його територію транспортних засобів затверджені рішенням зборів суддів Господарського суду міста Києва від 18 грудня 2013 року № 10.

У розділі 1 Правил зазначено, що Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду міста Києва (корпус "А", "Б", "В") та на його територію транспортних засобів розроблено відповідно до Правил пропуску осіб до приміщень судів та на їх територію транспортних засобів, затверджених спільним наказом Державної судової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2005 року № 102/765. Цими правилами визначається порядок проходження та підстави перебування громадян у приміщеннях суду, повноваження працівників суду та співробітників спеціального підрозділу судової міліції "Грифон" з питань організації прибуття громадян до приміщень суду та їх перебування у приміщеннях суду. Правила також визначають вимоги до зовнішнього вигляду, поведінки співробітників судової міліції та громадян, що знаходяться у приміщеннях суду.

При цьому, з аналізу Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду міста Києва та на його територію транспортних засобів, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду міста Києва від 18 грудня 2013 року № 10, та Правил пропуску осіб до приміщень судів та на їх територію транспортних засобів, затверджених спільним наказом Державної судової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2005 року № 102/765, вбачається, що оскаржувані Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду міста Києва та на його територію транспортних засобів не мають нових правових норм та конкретизують порядок пропуску осіб до приміщень суду та на їх територію транспортних засобів в Господарському суді міста Києва.

Разом з тим, у відповідності вимог статті 5 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 2453-VI) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

При цьому, з аналізу Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди загальної юрисдикції не є органом нормотворення.

На підставі наведеної правової позиції суд приходить до висновку, що Правила пропуску осіб до приміщень Господарського суду міста Києва та на його територію транспортних засобів, затверджені рішенням зборів суддів Господарського суду міста Києва від 18 грудня 2013 року № 10, не є нормативно-правовим актом, а отже не підлягають державній реєстрації та опублікуванню в засобах масової інформації.

При цьому, позивачем під час розгляду справи не наведено жодних обставин та доказів на підтвердження порушення його прав та охоронюваних законом інтересів дією Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду міста Києва та на його територію транспортних засобів.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що в даній адміністративній справі позивачем не доведено існування факту порушення його законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

При цьому суд зазначає, що підставами для визнання акта нечинним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта нечинним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Проте, за результатами розгляду даної адміністративної справи судом факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними, незаконними, нечинними та скасування Правил пропуску осіб до приміщень Господарського суду м. Києва та на його територію транспортних засобів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає .

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Господарського суду міста Києва про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А.Бояринцева