Постанова № 40948675, 15.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Справа№ 910/8701/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Баранця О.М.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - Гошкодера О.В.;

від відповідача - Беттяра С.В.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Будхолдинг»

на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р.

по справі № 910/8701/14 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»

до приватного підприємства «Будхолдинг»

про стягнення 71 779,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2014р. позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства «Будхолдинг» на користь публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» 60 333,12 грн. основного боргу, 11 446,25 грн. пені та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, приватне підприємство «Будхолдинг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014р. по справі №910/8701/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014р. апеляційну скаргу приватного підприємства «Будходинг» прийнято до провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р., враховуючи перебування суддів Пашкіної С.А. та Суліма В.В. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Баранець О.М., Кропивна Л.В.

Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014р. №910/8701/14, з підстав викладених у відзиві.

Публічним акціонерним товариством «Миронівський хлібопродукт» заявлено забезпечення позову шляхом заборони приватному підприємству «Будхолдинг» здійснювати дії щодо відчуження, передачі, надання в заставу будь-яких активів підприємства, у тому числі нерухомого та нерухомого майна та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

Приватне підприємство «Будхолдинг» заперечує проти забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Мотивуючи заяву про забезпечення позову позивач посилається здійснення відповідачем заходів щодо відчуження своїх активів.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заява про забезпечення позову, в порушення статей 33, 66 Господарського процесуального кодексу України, документально не обґрунтована, доводи заявника надуманими і нічим не підтвердженні.

За таких обставин підстав для вжиття заходів забезпечення позову Київський апеляційний господарський суд не вбачає, заява задоволенню не підлягає.

Також приватним підприємством «Будхолдинг» подано заяву про долучення документів до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

28.07.2011р. між публічним акціонерним товариством «Миронівський хлібопродукт» (постачальник) та приватним підприємством «Будхолдинг» (покупець) було укладено договір №234, за умовами якого постачальник передає на умовах діючого договору, а покупець приймає у власність паливно-мастильні матеріали (товар) в кількості, в асортименті та за ціною згідно специфікації на кожну партію товару, які є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1 договору). /а.с. 9/.

Згідно п. 4.2. договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника на підставі рахунка-фактури, виданого постачальником з урахуванням 20% ПДВ.

Покупець зобов'язується оплачувати партію товару на підставі отриманого рахунку-фактури у розмірі 100 % його вартості на умовах відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару (п.4.2.1. договору).

Згідно видаткової накладної №ВБ10001088 від 30.11.2012р. відповідачу поставлено дизпаливо на суму 176 580,00 грн. /а.с. 13/.

На зазначену суму виставлено рахунок №260 від 30.11.2012р. /а.с.14/.

Також в матеріалах справи наявний акт звірки на спірну суму, підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток, без зауважень. /а.с. 15/.

Акт звірки взаєморозрахунків не являється первинним бухгалтерським документом, однак такий акт є по суті документом, що містить відомості про бухгалтерських облік здійснених операцій на підприємствах.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Докази оплати в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Умовами договору, зокрема п. 5.1. договору, сторони встановили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідно до п. 4.2.1. даного договору, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день такої несвоєчасної оплати.

Дослідивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Посилання апелянта на те, що договір поставки № 234 від 28.02.2011р. необхідно розглядати в контексті виконання умов договорів підряду №428 від 04.06.2012р., №293 від 31.08.2011р. та №572 від 03.08.2012р., Київським апеляційним господарським судом до уваги не приймається, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки № 234 від 28.07.2011р., за яким про відносини між сторонами за договорами підряду не йдеться. Зобов'язання сторін за договорами підряду може бути предметом розгляду в окремому провадженні.

Щодо інших доводів, то зазначене спростовується матеріалами справи.

З наведених у даній постанові обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014р. у справі №910/8701/14.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. у справі №910/8701/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/8701/14 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді О.М. Баранець

Л.В. Кропивна