Постанова № 40948625, 14.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа№ 910/21353/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Чорної Л.В.

при секретарі Царук І.О.

за участю

представників сторін : від позивача - Бурвікова І.Ю.

від відповідача - Кияшко Н.Г.

від третьої особи - Кирсенко Є.Б.

розглянувши Державного підприємства

апеляційну скаргу "Парламентський телеканал "Рада"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 10.06.2014 року

у справі № 910/21353/13 (головуючий суддя - Ломака В.С.,

судді: Босий В.П., Любченко М.О.)

за позовом Національної радіокомпанії України

до Державного підприємства "Парламентський

телеканал "Рада"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління справами Апарату Верховної Ради України

про стягнення 565021,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства "Парламентський телеканал "Рада" (01019, м. Київ, Печерський район, вулиця Садова, будинок 3, код ЄДРПОУ 21708430) на користь Національної радіокомпанії України (01001, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Хрещатик, будинок 26; код ЄДРПОУ 22927269) 565021 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч двадцять одну) грн. 15 коп. вартості послуг, одержаних за недійним правочином, та 11300 (одинадцять тисяч триста) грн. 43 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідачем подано до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі № 910/21353/13 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

В судовому засіданні 23.09.2014 року оголошену перерву до 14.10.2014 року.

В судовому засіданні 19.09.2014 року представники сторін та третьої особи надали усні пояснення по справі. Розгляд справи було відкладено на 14.10.2014 року.

Колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та про залучення Міністерства фінансів України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору та в якості відповідача як необґрунтовані.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 28.12.2009 року між позивачем (виконавець) та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України (замовник), правонаступником якої в результаті реорганізації є відповідач, було укладено Договір № 09/10 (надалі - Договір), відповідно до умов якого з метою висвітлення роботи Верховної Ради України відповідно до Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", постанови Верховної Ради України № 3-VI від 23.11.2007 року "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання", виконавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання забезпечити на першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України у повному обсязі пряму трансляцію:

- пленарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі на першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України;

- організацію і пряму трансляцію щотижневих 45-хвилинних тематичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій (п. 1.1. Договору),

а замовник (позивач) зобов'язувався прийняти та оплатити вартість послуг наданих виконавцем (п. 1.2. Договору).

У п. 2.1. Договору сторони узгодили, що вартість послуг за цим Договором становить 565 022, 00 грн. і вона визначається, виходячи з вартості однієї години трансляції на Першому каналі Національної радіокомпанії України, та обсягу годин згідно з календарним планом. Відповідно до п. 2.2. Договору вартість однієї години трансляції з висвітлення діяльності Верховної Ради України становить 4059,06 грн. згідно з Додатком № 1 до Договору.

Згідно з п. 2.5. Договору передбачалось, зокрема, що не пізніше 5 числа кожного місяця сторони складають акт наданих послуг за попередній місяць, де визначається кількість та вартість трансляцій.

Відповідно до п. 2.6. Договору передбачалось, що розрахунок за фактично надані послуги замовник здійснює не пізніше 5 банківських днів після підписання акта наданих послуг (п. 2.5. Договору).

Відповідно до п. 3.1.1 Договору замовник зобов'язувався, зокрема, своєчасно (згідно з п. 2.6. цього Договору) здійснювати оплату наданих послуг згідно з цим Договором за актом наданих послуг та за вартістю згідно з "Розрахунком вартості однієї години трансляції на Першому каналі Національної радіокомпанії України для висвітлення діяльності Верховної Ради України", що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1).

Згідно з п. 7.1 Договору його сторони визначили, що він діє з 01.08.2009 р. по 31.12.2009 р., але в будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України заборгованості за Договором в загальній сумі 579 146, 68 грн., з яких 565 021,15 грн. - сума основного боргу, 14 125,53 грн. - інфляційні втрати, посилаючись на те, що ним у серпні - грудні 2009 року належним чином були надані відповідачу послуги на підставі Договору № 09/10 від 28.12.2009 р., що підтверджується Актом про виконання послуг з висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання від 04.02.2010 р. на суму 565 021,15 грн., який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.04.2013 р. у справі № 54/110, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2013 р., у задоволені позовних вимог було відмовлено.

Зокрема, вирішуючи спір у справі № 54/110, судами було встановлено, що Договір № 09/10 від 28.12.2009 р., укладений між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, був визнаний недійсним рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. у справі № 4/525-18/375-2012 за позовом Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України до Національної радіокомпанії України про визнання договору недійсним.

Зазначене рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. у справі № 4/525-18/375-2012 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2013 р. у справі № 4/525-18/375-2012.

Так, задовольняючи позов у справі № 4/525-18/375-2012 про визнання Договору № 09/10 від 28.12.2009 р. недійсним, господарські суди виходили з того, що відповідно до свого правового статусу Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України не належить до органів державної влади, оскільки сама є засобом масової інформації, утвореним відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України № 481 від 24.11.1998 р. у структурі Управління справами Верховної Ради України як самостійний структурний підрозділ з правами юридичної особи, основним завданням якого є об'єктивне висвітлення роботи Верховної Ради України, оперативне і всебічне інформування населення про діяльність вищого законодавчого органу держави засобами масової інформації і не наділена спеціальною правосуб'єктністю щодо укладення договорів на виконання державного замовлення з висвітлення роботи законодавчого органу держави, а лише правом укладати договори про співробітництво з іншими телерадіоорганізаціями для власних потреб у процесі виконання покладених на неї завдань.

Крім того, господарські суди при розгляді справи № 4/525-18/375-2012 встановили, що при укладенні Договору № 09/10 від 28.12.2009 р. було порушено вимоги ст. ст. 5, 21 чинного на момент укладення Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" затвердженого Кабінетом Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р..

За вищенаведених обставин, господарські суди при розгляді справи № 4/525-18/375-2012 дійшли висновку про визнання спірного Договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України як такого, що за змістом суперечить актам цивільного законодавства.

У свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі №54/110, господарські суди вказали на те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення боргу ґрунтуються на Договорі № 09/10 від 28.12.2009 р., а отже саме вказаний договір є підставою спору між сторонами, проте як станом на час розгляду спору у справі № 54/110 про стягнення заборгованості на підставі Договору № 09/10 від 28.12.2009 р., зазначений договір в судовому порядку визнано недійсним.

Оскільки недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України), суди під час розгляду справи № 54/110 дійшли висновку про відмову в позові, який базується на підставі статей цивільного законодавства, що регулюють виконання зобов'язань.

При цьому, розглядаючи касаційну скаргу позивача у справі № 54/110, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що застосування ст. 216 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недійсності правочину, на яку посилався касатор в касаційній скарзі, в даному судовому провадженні є неправомочним, оскільки позов було заявлено на підставі статей 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, які регулюють виконання зобов'язань за договором.

Обставини, встановлені у справах № 4/525-18/375-2012 та № 54/110, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини..

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Предметом спору у даній справі є сплата відповідачем, як правонаступником Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України вартості наданих позивачем за недійсним правочином послуг.

Так, врахувавши наведені у постанові Вищого господарського суду України у справі № 54/110 висновки, позивач вирішив звернутись до суду з окремим позовом про стягнення спірних коштів, визначивши в якості підстави позову не договірні зобов'язання, а обов'язок відповідача відшкодувати вартість того, що було одержано за недійсним Договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України договір, який в судовому порядку було визнано недійним, за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона -(виконавець) зобов'язується за завданнями другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору, який в подальшому було визнано недійсним, позивач надав Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, як замовнику, послуги з трансляції п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання на першому каналі Національної радіокомпанії України, про що сторонами було складено Акт про виконання послуг з висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання від 04.02.2010 р. на суму 565021,15 грн., який підписаний від імені позивача президентом НРКУ, від імені відповідача директором Управління справами Верховної ради України, та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зазначеною статтею сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів, які зокрема, полягають в тому, що сторони не зобов'язані виконувати передбачені такими правочинами умови, у зв'язку з чим одна сторона недійсного правочину має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій.

Водночас, оскільки сторони нерідко частково чи повністю виконують умови недійсного правочину, наприклад, передають майно, виконують певну роботу, надають послуги, здійснюють їх оплату, зважаючи на відсутність правової підстави вчинення таких дій за нікчемним правочином або правочином, визнаним судом недійсним, законодавцем було сформовано правило, відповідно до якого за недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

В даному випадку щодо спірного Договору мають бути застосовані саме загальні наслідки недійсності правочинів.

Так, оскільки відповідач спожив надану позивачем за недійсним Договором послугу, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України вартість таких послуг має бути відшкодована позивачу.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи стосовно того, що оскільки позивач не заявив вимоги до Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України в процедурі реорганізації, то вони не можуть бути наразі задоволені.

Так, статтею 59 ГК України та статтею 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

За змістом статті 107 ЦК України у разі злиття, приєднання або перетворення комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт, а у разі поділу розподільчий баланс, які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до статті 59 ГК України при реорганізації усі майнові права та обов'язки суб'єкта господарювання, що припиняється, переходять до суб'єкта (-ів) господарювання, що утворений внаслідок такої реорганізації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Порядок внесення відповідного запису, перелік необхідних дій та документів, встановлюється Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують припинення цивільного (господарського) зобов'язання з фактом припинення юридичної особи шляхом реорганізації, і законодавство взагалі не визначає, що пропуск кредитором строку для заявлення своїх вимог до комісії з припинення є підставою для припинення таких зобов'язань.

Тому, у кожному окремому випадку потрібно досліджувати положення передавального акту (розподільчого балансу), в якому має бути зазначено, до кого у результаті реорганізації перейшли права та обов'язки у відповідному зобов'язанні.

Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами (частина п'ята статті 107 ЦК України).

Чинним законодавством не передбачено, що умисне або помилкове невключення до передавального акту (розподільчого балансу) певних прав або обов'язків суб'єкта господарювання, що реорганізується, може визнаватись підставою для припинення таких прав та обов'язків. Враховуючи зазначене, вони також переходять до визначеного у процедурі реорганізації правонаступника з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення суб'єкта господарювання, що реорганізується та запису про державну реєстрацію створеної юридичної особи - правонаступника, за умови що наявність відповідних зобов'язань на момент реорганізації юридичної особи, що припинилася може бути доведено належними та допустимими доказами.

В даному випадку, оскільки єдиним правонаступником Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, як замовника послуг за спірним Договором, на якого в тому числі покладався обов'язок з їх оплати, є відповідач, саме він має відшкодувати позивачу вартість послуг, які були надані за вищевказаним недійсним Договором позивачем.

При цьому, слід звернути увагу на те, що приписи ст. 216 ЦК України покладають обов'язок відшкодувати вартість того, що одержано за недійсним правочином, саме на сторону такого правочину, а відповідно заперечення відповідача відносно того, що Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, правонаступником якої він є, не мала нести відповідного обов'язку з відшкодування вартості спірних послуг, є необґрунтованими.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що заявлений позов є обґрунтованим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2014 року у справі №910/21353/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу 910/21353/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та третій особі.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

Л.В. Чорна

Повний текст постанови складено 15.10.2014 року.