Постанова № 40948279, 13.10.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2014 року Справа № 904/3647/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванов О.Г. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Подобєд І.М.

при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Безух А.М. представник, довіреність №б/н від 07.06.14;

від відповідача: Верещака Б.І. представник, довіреність №б/н від 10.01.14;

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", с. Майське, Синельниківський район, Дніпропетровська область на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 року у справі № 904/3647/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод", м. Мелітополь, Запорізька область

до Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", с. Майське, Синельниківський район, Дніпропетровська область

про стягнення 564 761,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Приватне акціонерне товариство "Мелітопольський олійноекстракційний завод" у якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" суму 535802,11 грн. - заборгованості, 27816,17 грн. - пені, 1143,12 грн. - 3 % річних та витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо оплати поставленої продукції по договору № 01М-129 від 19.11.2014 р.

Представник позивача у судовому засіданні 01.07.2014 р. надав уточнення позовних вимог, в яких просить стягнути з відповідача на користь позивача 290 802,11 грн. - заборгованості, 66 393,91 грн. - пені, 2 728,53 грн. - 3 % річних, 38 713,86 грн. - інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 року (суддя Рудовська І.А) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" на користь Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" 290 802,11 грн. - заборгованості, 66 393,91 грн. - пені, 2 728,53 грн. - 3% річних, 7 198,49 грн. - судового збору. В решті позову відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" до спеціального фонду Державного бюджету України 1700,00 грн. - штрафу.

Вмотивовуючи рішення, господарський суд Дніпропетровської області послався на те, що відповідач не виконав своїх обов'язків за договором поставки в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Приватне акціонерне товариство "Агро-Союз" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 року і прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення 171 238,40 грн. заборгованості, 3 260,23 грн. - пені, 726,23 грн. - 3% річних, в решті позову відмовити.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що станом на 01.07.2014 року (на час винесення рішення) борг Відповідача по накладним, по яким Позивач вимагає стягнення, складав 171 238,40 грн.

На думку скаржника, в порушення ст. 42, 43 ГПК України суд першої інстанції не відклав розгляд справи (оголосив перерву в засіданні) та стягнув з Відповідача пеню і 3% річних в сумах, вказаних в уточненій позовній заяві, оскільки Відповідач не був ознайомлений з даною заявою та не мав можливості надати свої доводи та заперечення щодо неї.

Скаржник вважає, що в порушення ч.2 ст.343 ГК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п.2.9. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року рішенням стягнуто пеню в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Також вважає, що по кожній накладній, по якій здійснено нарахування пені і 3 % річних, прострочення почалося на 1 день пізніше ніж це встановлено судом першої інстанції, а також без врахування деяких оплат, здійснених відповідачем.

Вважає, що господарський суд на підставі п. 5 ст. 83 ГПК України неправомірно стягнув з Відповідача штраф за невиконання вимог суду - ненадання письмового відзиву на позов, та витребуваних господарським судом матеріалів, оскільки надіслання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком відповідача.

Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Приватне акціонерне товариство "Мелітопольський олійноекстракційний завод" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні 13.10.2014 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 104 ГПК України серед підстав для скасування або зміни рішення місцевого суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

19.11.2013 року між Приватним акціонерним товариством "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Агро-Союз" (покупець) укладено Договір поставки № 01М-129 (а.с. 13-14).

Згідно п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількість і по ціні, вказаної в рахунка і/або накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору поставка продукції здійснюється протягом двох днів з дати отримання замовлення постачальником, якщо інше не встановлено в самому замовленні, даного договору або додатках до нього. Постачальник зобов'язаний письмово повідомити покупця про готовність партії продукції до поставки до дати поставки. Датою поставки продукції є дата отримання покупцем продукції по товарній накладній. Накладна вважається специфікацією до даного договору.

Згідно п. 3.1. Договору покупець здійснює оплату за кожну партію продукції протягом 30 робочих днів з дати поставки цієї партії продукції.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року. (п. 6.1. Договору).

На підтвердження виконання зобов'язань за договором позивачем надано видаткові накладні, рахунки, довіреності на отримання товару, акти звірки взаємних розрахунків (а.с. 15-102).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом попередньої інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки № 01М-129 від 19.11.2013 року позивач за видатковими накладними своєчасно поставив покупцю товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 2 142 663,60 грн., який був прийнятий покупцем, що підтверджується вищезазначеними накладними, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств, довіреностями на отримання товару, актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2014 року (а.с. 15-102).

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної оплати товару або повернення товару, переданого за цими видатковими накладними.

В порушення прийнятих на себе зобов'язань Відповідач поставлений на його адресу товар у встановлений договором строк у повному обсязі не оплатив.

Представник позивача під час розгляду справи господарським судом надав заяву про уточнення позовних вимог, в яких просить стягнути з відповідача на користь позивача 290 802,11 грн. - основної заборгованості.

Апеляційним господарським судом встановлено, що під час розгляду справи Відповідачем додатково було здійснено оплату за товар у сумі 25 000,00 гривень, що підтверджується наданими відповідачем суду платіжними дорученнями № 2422 від 27.06.2014 року та № 2470 від 01.07.2014 року (а.с. 171, 190).

Згідно наданого Позивачем акту звірки розрахунків, підписаного Відповідачем, за Відповідачем станом на 01.07.2014 року рахується основна заборгованість за Договором поставки № 01М-129 від 19.11.2013 року в розмірі 265 802,11 гривень.

Відповідач у судовому засіданні апеляційного суду визнав розмір основної заборгованості на час винесення рішення (01.07.2014 р.) у сумі 265 802,11 гривень.

За таких обставин на час винесення рішення спір між сторонами у частині стягнення основного боргу у сумі 25 000,00 грн. був відсутній.

Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з пунктом 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Оскільки відповідно до матеріалів справи сума основного боргу станом на час винесення рішення (01.07.2014 р.) складала 265 802,11 гривень, то відтак, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про стягнення з Відповідача суми основного боргу в розмірі 290 802,11 гривень.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 25 000,00 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Оскільки Позивач у заяві про уточнення позовних вимог в частині розрахунку основної заборгованості не посилався на окремі видаткові накладні, а посилався на Договір поставки № 01М-129 від 19.11.2013 року, то колегія суддів вважає, стягненню підлягає сума боргу, що виник за товар, поставлений за всіма видатковими накладними Позивача.

Окрім того, позивач відповідно до п. 5.1 Договору поставки № 01М-129 від 19.11.2013 року та приписів статті 625 ЦК України нарахував Відповідачу 66 393,91 грн. - пені, 2 728,53 грн. - 3 % річних та 38 713,86 грн. - інфляційних витрат (а.с. 139-143).

На час прийняття рішення у справі Відповідачем доказів повного погашення заборгованості з урахуванням пені, інфляційних та 3% річних перед позивачем не надано.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про невідповідність обставинам справи висновку господарського суду про правильність визначення дати початку нарахування пені і 3% річних та сум, на які вони нараховані, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3.1. Договору строк оплати продукції складає 30 робочих днів з дати поставки партії продукції. Проте, при визначенні дати початку прострочення оплати господарський суд не врахував, що 10.03.2014 був вихідний день згідно ст.73 КЗпП України (внаслідок збігу святкового дня 8 березня вихідним днем), тому по кожній накладній, по якій здійснено нарахування пені і 3 % річних, прострочення почалося на 1 день пізніше ніж це встановлено судом першої інстанції.

Крім того, пеня і 3 % річних були розраховані без врахування наступних оплат, здійснених Відповідачем до спливу кінцевої дати оплати:

- 28 716,20 грн. сплачені платіжним дорученням №4 від 17.02.2014 за накладною № П-00000401;

- 50 500 грн. сплачені платіжним дорученням №218 від 18.02.2014 за накладною №П-0000048( №П-00000481;

- 50 000 грн. сплачені платіжним дорученням №247 від 19.02.2014 за накладними №П-00000481;

- 50 000 грн. сплачені платіжним дорученням №148 від 06.03.2014 за накладною №П-00000685.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про необхідність скасування рішення в частині нарахування та стягнення пені виходячи з наступного.

Так, рішенням стягнуто 66 393,91 грн. пені, яка розрахована виходячи з розміру пені 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення, вказаного у п.5.1. Договору.

Проте, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно ч.2 ст. 343 ГК України за прострочку платежу платник сплачує пеню в розмірі, що не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п.2.9. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у дій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.».

Колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування пені, прийшла до висновку, що господарський суд неправильно задовольнив дану вимогу у розмірі 66 393,91 грн., оскільки в порушення ч. 2 ст.343 ГК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п.2.9. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року стягнув пеню в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

У зв'язку з чим, з Відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 097,80 грн. пені, розрахованої відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань" та лише по тих видаткових накладних (П-00000406 від 03.02.2014 року, П-00000401 від 04.02.2014 року, П-00000415 від 04.02.2014 року, П-00000423 від 04.02.2014 року, П-00000431 від 05.02.2014 року, П-00000480 від 07.02.2014 року, П-00000481 від 07.02.2014 року, П-00000486 від 07.02.2014 року, П-00000685 від 19.02.2014 року) та по ту дату (22.05.2014 року), які зазначені у розрахунку пені, доданому до заяви про уточнення позовних вимог, (а.с. 141).

Колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, прийшла до висновку, що господарський суд неправильно задовольнив дану вимогу у розмірі 2 728,53 гривень, оскільки прострочення почалося на 1 день пізніше ніж це встановлено судом першої інстанції, та 3% річних нараховані без врахування оплат, здійснених Відповідачем до спливу кінцевої дати оплати.

У зв'язку з чим, з Відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 816,23 грн. - 3% річних, розрахованої лише по тих видаткових накладних (П-00000406 від 03.02.2014 року, П-00000401 від 04.02.2014 року, П-00000415 від 04.02.2014 року, П-00000423 від 04.02.2014 року, П-00000431 від 05.02.2014 року, П-00000480 від 07.02.2014 року, П-00000481 від 07.02.2014 року, П-00000486 від 07.02.2014 року, П-00000685 від 19.02.2014 року) та по ту дату (22.05.2014 року), які зазначені у розрахунку 3% річних, доданому до заяви про уточнення позовних вимог, (а.с. 142).

Господарський суд прийшов до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних витрат є безпідставними і необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), у зв'язку з чим відмовив в цій частині позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком господарського суду, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані про відмову Позивача від прийняття виконаного зобов'язання за договором.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про відшкодування інфляційних витрат є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних витрат, прийшла до висновку, що позивач неправильно нарахував інфляційні витрати у розмірі 38 713,86 гривень, оскільки прострочення почалося на 1 день пізніше ніж зазначено у розрахунках позивача, та інфляційні витрати нараховані без врахування оплат, здійснених Відповідачем до спливу кінцевої дати оплати.

У зв'язку з чим, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 25 769,76 гривень - інфляційного збільшення, розрахованого лише по тих видаткових накладних (П-00000406 від 03.02.2014 року, П-00000401 від 04.02.2014 року, П-00000415 від 04.02.2014 року, П-00000423 від 04.02.2014 року, П-00000431 від 05.02.2014 року, П-00000480 від 07.02.2014 року, П-00000481 від 07.02.2014 року, П-00000486 від 07.02.2014 року, П-00000685 від 19.02.2014 року) та по ту дату (22.05.2014 року), які зазначені у розрахунку 3% річних, доданому до заяви про уточнення позовних вимог, (а.с. 143).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що господарський суд неправомірно стягнув з Відповідача штраф за невиконання вимог суду - ненадання письмового відзиву на позов, та витребуваних господарським судом матеріалів, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, суд має право стягувати з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Тобто, в порушення п.1 ч. 1 ст.59 ГПК України суд першої інстанції замінив право Відповідача обов'язком - надати відзиву на позов та стягнув з Відповідача штраф за те, що він не скористався с правом.

Крім того, 01.07.2014 року Відповідач надав суду через канцелярію відзив на позов (про це свідчить відтиск штампу суду на відзиві) з доданими до нього копіями документів, які вимагав суд. Це спростовує висновок господарського суду про ухилення Відповідача від виконання вимог суду.

З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права і невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Зайво сплачена сума судового збору може бути повернута господарським судом на підставі п. 2 ст.88 ГПК України.

Оскільки позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції подано заяву про зменшення позовних вимог з 564 761,40 гривень (сплачено судового збору 11 295,24 гривень) до 398 638,41 гривень (необхідно сплатити судовий збір у сумі 7 972,77 гривень), то колегія суддів вважає за необхідне повернути Приватному акціонерному товариству "Мелітопольський олійноекстракційний завод" зайво сплачений судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 3 322,47 гривень (11 295,24 гривень - 7 972,77 гривень).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України необхідно розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог у наступній пропорції: 91% - з Відповідача; 9% - з Позивача.

У зв'язку з чим з Позивача на користь Відповідача необхідно стягнути 167,76 гривень за подачу апеляційної скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", с. Майське, Синельниківський район, Дніпропетровська область - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 року у справі № 904/3647/14 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" (52511, Дніпропетровська область, Синельниківський район, с. Майське, пров. Радгоспний, буд. 5; код ЄДРПОУ 24437204) на користь Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31; код ЄДРПОУ 00373830) 265 802,11 гривень (двісті шістдесят п'ять гривень одинадцять копійок) - заборгованості, 10 097,80 гривень (десять тисяч дев'яносто сім гривень вісімдесят копійок) - пені, 1 816,23 гривень (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень двадцять три копійки) - 3% річних, 25 769,76 гривень (двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят дев'ять гривень сімдесят шість копійок) - інфляційного збільшення, 6 569,72 грн. (шість тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять гривень сімдесят дві копійки) - судового збору.

Припинити провадження в частині стягнення основного боргу у сумі 25 000 гривень (двадцять п'ять тисяч гривень).

В решті позову - відмовити.

Повернути Приватному акціонерному товариству "Мелітопольський олійноекстракційний завод" зайво сплачений судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 3 322,47 грн. по платіжному дорученню № 835 від 18.04.2014 року.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 167,76 гривень.

Видачу наказу з урахуванням необхідних реквізитів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 17.10.2014 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Н.Л. Величко

Суддя І.М. Подобєд