Рішення № 40947820, 13.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20142/14 13.10.14Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія "Оранта»

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 11 931,09 грн.

Представники:

від позивача: Мартинів О.І. - представник за довіреністю № 225-КР-958 від 08.09.2014 року;

від відповідача: Чала І.М. - представник за довіреністю № 08-03-29/211-14 від 17.09.2014.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 11 931,09 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.06.2012 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 75098Га/12зп, предметом якого є страхування транспортного засобу марки Nisan, д.н. НОМЕР_1.

01.11.2012 року по вул.. Автозаводська в м. Запоріжжі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Nisan, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки ЗАЗ, д.н. НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.11.2012 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Страхувальник звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі страхового акту № 1.002.12.04842/VESKO32142 та розрахунку суму страхового відшкодування сума страхового відшкодування становить 9 847,86 грн.

Грошова сума у розмірі 2 750,00 грн. зарахована в рахунок взаємозаліку несплачених страхувальником страхових платежів, а сума в розмірі 7 097,86 грн. перераховано за ремонт автомобіля на рахунок авторизованої СТО - ТОВ «Автосистем Запоріжжя», що підтверджується платіжним дорученням № ДП00013204 від 21.11.2012 року.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки ЗАЗ, д.н. НОМЕР_4, на момент ДТП, застрахована у відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія "Оранта», згідно полісу № АА/6156110.

Так, до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" у порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди.

Для досудового врегулювання спору мирним шляхом позивач направив відповідачеві претензію № СУ/32142/1 від 27.06.2013 року з вимогою відшкодувати шкоду в порядку регресу в розмірі 9 699,86 грн.

На адресу позивача надійшла відповідь вих. № 09-02-07/19954 від 11.09.2013 року, в якій зазначено, що для прийняття рішення відповідачеві необхідно надати підтвердження зарахування частини страхового відшкодування в рахунок несплаченої частки страхового платежу в розмірі2 750,00 грн.

Позивач направило на адресу відповідача листа вих.. № СУ/32142/3 від 23.09.2013 року, відповідно о якого повідомив, що договором № 75098Га/12зп від 07.06.2012 року встановлено порядок сплати страхового платежу частинами, а на момент виплати страхового відшкодування сума несплачених страхових платежів складала 2 750, 00 грн., тому керуючись п. 28.25 договору страховик сплатив страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 7 097,86 грн. (9847,86 грн. - 2 750,00 грн.).

Проте вимоги відповідачем не виконані, тому позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.09.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.10.2014 року.

У судовому засіданні 13.10.2014 року представники сторін виконали вимоги ухвали суду від 24.09.2014 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача позовні вимоги в розмірі суми страхового відшкодування визнав, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині штрафних санкцій.

Заслухавши представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

07.06.2012 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 75098Га/12зп, предметом якого є страхування транспортного засобу марки Nisan, д.н. НОМЕР_1.

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З відомостей № 9099703 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 01.11.2012 року по вул.. Автозаводська в м. Запоріжжі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Nisan, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки ЗАЗ, д.н. НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 0827/10541/2012 від 13.11.2012 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Страхувальник звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі страхового акту № 1.002.12.04842/VESKO32142 та розрахунку суму страхового відшкодування сума страхового відшкодування становить 9 847,86 грн.

Частина страхового відшкодування у розмірі 2 750,00 грн. зараховано в рахунок взаємозаліку несплачених страхувальником страхових платежів, а сума в розмірі 7 097,86 грн. перераховано за ремонт автомобіля на рахунок авторизованої СТО - ТОВ «Автосистем Запоріжжя», що підтверджується платіжним дорученням № ДП00013204 від 21.11.2012 року.

Згідно статті 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пункт 38.1.1. статті 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Транспортний засіб марки ЗАЗ д.н. НОМЕР_4, яким скоєно ДТП, що спричинило нанесення шкоди автомобілю марки Nisan, д.н. НОМЕР_1, належить ОСОБА_4. Останній уклав з відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів № АА/6156110, розмір франшизи - 0,00 грн.

До приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" у порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Для досудового врегулювання спору мирним шляхом позивач направив відповідачеві претензію № СУ/32142/1 від 27.06.2013 року з вимогою відшкодувати шкоду в порядку регресу в розмірі 9 699,86 грн.

На адресу позивача надійшла відповідь вих. № 09-02-07/19954 від 11.09.2013 року, в якій зазначено, що для прийняття рішення відповідачеві необхідно надати підтвердження зарахування частини страхового відшкодування в рахунок несплаченої частки страхового платежу в розмірі2 750,00 грн.

Позивач направило на адресу відповідача листа вих. № СУ/32142/3 від 23.09.2013 року, відповідно о якого повідомив, що договором № 75098Га/12зп від 07.06.2012 року встановлено порядок сплати страхового платежу частинами, а на момент виплати страхового відшкодування сума несплачених страхових платежів складала 2 750, 00 грн., тому керуючись п. 28.25 договору страховик сплатив страху вальну суму страхового відшкодування в розмірі 7 097,86 грн. (9847,86 грн. - 2 750,00 грн.).

Проте вимоги відповідачем не виконані.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу марки Nisan, д.н. НОМЕР_1, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 9 699,86 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 951,12 грн., нарахованої позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.

З матеріалів справи вбачається, що даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, укладення між позивачем та відповідачем у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 438,81 грн. пені.

Водночас, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Положення п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ані Цивільним кодексом України, ані законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.03.2012 року у справі № 4/17-3520-2012.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 951,12 грн., не підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 1 086,38 грн. та три проценти річних у розмірі 193,73 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, тому судом визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На спільному засідання судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, при розгляді справи № 6-112цс13, у постанові від 25.12.2013 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого при здійснені страховиком страхової виплати у вигляді відшкодування шкоди за договором добровільного страхування на користь потерпілої особи (згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України) відбувається заміна кредитора - страхувальник передає страховикові, який здійснив таку страхову виплату, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом статті 514 Цивільного кодекс України зміна кредитора у зобов'язанні (в т.ч. внаслідок переходу права вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування») у передбачений чинним законодавством спосіб не виключає нарахування інфляційних витрат та 3% річних, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Вимоги позивача щодо стягнення індексу інфляції в розмірі 1 086,38 грн. та трьох процентів річних у розмірі 193,73 грн. є обґрунтованими за розрахунком позивача.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються:

на позивача в сумі 145,61 грн., на відповідача - 1 681,39 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул.. Здолбунівська, буд. 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 200474912) страхове відшкодування в розмірі 9 699 (дев'ять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 86 коп., три відсотки річних в розмірі 193 (сто дев'яносто три) грн. 73 коп., індекс інфляції в розмірі 1 086 (одна тисяча вісімдесят шість) грн. 38 грн., а також судовий збір в розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 39 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 20.10.2014 року.

Суддя С.М.Мудрий