Рішення № 40947714, 08.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9730/14 08.10.14За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітера Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛІК БУД"

про стягнення 6 391,53 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Василенко І.В., директор

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ітера Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛІК БУД" про стягнення 6 391,53 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9730/14 та призначено розгляд справи на 25.06.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2014 р. відкладено розгляд справи на 14.07.2014 р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва, у зв'язку з тривалим лікарняним судді Капцової Т.П., призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/9730/14, за результатом якого справу № 910/9730/14 передано на розгляд судді Нечаю О.В.

14.07.2014 р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р. справа № 910/9730/14 була прийнята до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 13.08.2014 р.

13.08.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 13.08.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/9730/14 було передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 р. справу № 910/9730/14 було прийнято до провадження суддею Літвіновою М.Є., розгляд справи призначено на 08.10.2014р.

14.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові пояснення.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 01.09.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/9730/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2014 р. справу № 910/9730/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 08.10.2014 р.

У судове засідання 08.10.2014 р. представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 08.10.2014 р. не з'явився.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Ітера Груп» (далі - позивач) було здійснено поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЛІК БУД" (далі - відповідач) на загальну суму 5 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 900,00 грн.

Відповідно до тверджень позивача, відповідачем не було здійснено оплату за поставлений позивачем товар, що спонукало останнього звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Судом встановлено, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000425 від 25.06.2012 р. за поставку товару на суму 5 400,00 грн.

В матеріалах справи наявна копія видаткової накладної № РН-0000242 від 05.07.2012р. на суму 5 400,00 грн., підписаної сторонами та скріпленої печатками сторін, що свідчить про те, що позивачем було здійснено поставку товару на вищевказану суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо наявності у відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів за поставлений товар в розмірі 5 400,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 278, 73 грн. та інфляційні втрати в розмірі 54,78 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення розмірів 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що позивачем вірно розраховані зазначені показники.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 278,73 грн. та інфляційних втрат в розмірі 54,78 грн. підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь проценти за безпідставне користування чужими коштами.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Відповідно до абз. 2 п. 6.1 та абз. 1 п. 6.2 Постанови стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Враховуючи те, що між сторонами немає договору, стаття 536 Цивільного кодексу України відсилає до норми, яка регулює розмір процентів на рівні законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 4 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

З огляду на вищенаведене, обґрунтованими є доводи позивача щодо того, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача відсотки за неправомірне користування чужими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши розрахунок процентів за користування відповідачем коштами позивача, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений розмір процентів, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за неправомірне користування коштами в розмірі 658,80 грн. підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими коштами в загальному розмірі 6 391,53 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міллім» було укладено Договір про надання правової допомоги № 14/03/20 від 20.03.2014р., відповідно до умов якого юридична допомога передбачає підготовку документів для подання до господарського суду міста Києва з приводу спору між позивачем та відповідачем про стягнення заборгованості.

Позивачем також додано до матеріалів справи докази оплати послуг з надання правової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням № 219 від 24.03.2014 р. на суму 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛІК БУД" (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, будинок 5-Б; ідентифікаційний код: 33693145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітера Груп" (03039, м. Київ, пров. Червоноармійський, будинок 14; ідентифікаційний код: 34662830) заборгованість за поставлений товар з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 5 732 (п'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн. 73 коп., проценти за користування чужими коштами в розмірі 658 (шістсот п'ятдесят вісім) грн. 80 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

Суддя О.В. Нечай