Постанова № 40946303, 09.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. Справа№ 910/6293/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників:

від позивача: представник - Калінчук В.В. - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р.

у справі № 910/6293/14 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", м. Київ

до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України

про стягнення 57 184,46 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 р. Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення заборгованості за оренду житлового приміщення у сумі 1844,66 грн., заборгованості за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18446,60 грн., заборгованість по неустойці у сумі 36893,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р. у справі №910/6293/14 позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" - задоволено частково, стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" грошові кошти: заборгованість за оренду житлового приміщення у сумі 1844,66 грн., заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18446,60 грн., заборгованість по неустойці у сумі 3689,32 грн. та судовий збір у сумі 742,44 грн., в іншій частині позову Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що суперечить вимогам законодавства та прийнято з порушенням норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р. без змін.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008 р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" та Адміністративно-господарчим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України (правонаступник - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України) було укладено Договір оренди житлового приміщення №4622.

Позивач зазначає, що між сторонами було укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких було пролонговано строк дії Договору, а також внесено зміни щодо розміру місячної орендної плати.

На підставі Договору відповідачу було надано в орендне користування житлове приміщення (квартиру №141) у буд. №10 по вул. Борщагівській, загальною площею 61,00 кв. м.

Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість по орендній платі за період з 01.06.2013 по 31.06.2013, яка складає 1844,66 грн.

Заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням відповідачем за період з 01.07.2012 по 30.04.2013 складає 18446,60 грн., як зазначає позивач у відповідності до умов Договору.

Позивач зазначає про те, що строк дії Договору закінчився 30.06.2012, з огляду на що позивач надіслав відповідачу заяву про припинення строку дії Договору від 03.07.2012 №044/24-3672.

Проте, після закінчення строку дії Договору відповідач орендоване приміщення не звільнив, як зазначає позивач у позовній заяві.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі вказує, що станом на 01.07.2012 Договір слід вважати таким, що припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено та невиконанням умов, які передбачають його пролонгацію. На підставі викладеного відповідач вважає позов необґрунтованим, а нараховану заборгованість за Договором безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Так, пунктом 1.1. вказаного Договору встановлено, що орендодавець передає, а орендар, на визначений у п. 5.1. строк, приймає в орендне користування квартиру №141 у буд. №10 на вул. Борщагівській. Житлова площа - 39,90 кв. м, загальна площа - 61,00 кв. м (п. 1.2. Договору).

На виконання умов Договору між сторонами було складено Акт прийому-передачі житлового приміщення, скріплений підписами та печатками сторін.

Розділом 2 вказаного Договору передбачено умови щодо орендної плати.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що за користування приміщенням орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендні платежі згідно з умовами цього Договору.

У відповідності до п. 2.2. Договору на підставі рішення Київради від 28.09.2006 №18/75 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.05.2004 №262/1472 "Про орендне користування житловими приміщеннями комунального підприємства "Спецжитлофонд", Договором встановлюється плата за оренду приміщення, яку сплачує орендар у сумі 30,00 грн. на місяць за 1 кв. м загальної площі, що складає 1 830,00 грн., у т.ч. ПДВ 305,00 грн.

Згідно з п.2.3. Договору, орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця.

Пунктом 2.5. Договору сторони дійшли згоди про те, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю, починаючи з моменту підписання сторонами цього Договору.

Крім того, у відповідності до п.2.6. Договору орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю приміщення за актом прийому-передачі.

Між сторонами було укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких було пролонговано строк дії Договору, а також внесено зміни щодо розміру місячної орендної плати.

В матеріалах справи наявна заява №044/24-3672 від 03.07.2012 КП "Спецжитлофонд" "Про припинення дії договору оренди", відповідно до якої, на підставі ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач повідомив відповідача про те, що строк дії Договору вважається припиненим з 01.07.2012.

Пунктом 3.2.5. Договору передбачено, що після закінчення строку дії Договору, або в разі його розірвання у порядку, визначеному п.5.5. Договору, звільнити приміщення та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі. Обов'язок складання акту приймання-передачі приміщення покладається на орендаря.

Однак, орендоване приміщення було звільнено відповідачем лише 06.05.2013 р., що підтверджується Актом про звільнення житлового приміщення, наявним в матеріалах справи.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Станом на день розгляду спору в суді першої інстанції відповідач сплату заборгованості за Договором не провів, тому вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договору необхідно визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості за оренду житлового приміщення у сумі 1844,66 грн. за період з 01.06.2013 по 31.06.2013, та заборгованості за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18446,60 грн. за період з 01.07.2012 по 30.04.2013.

Також, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по неустойці у сумі 36893,20 грн.

Відповідно до п.6.4. Договору, у разі невиконання орендарем обов'язку, визначеного п.п.3.2.5. Договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування приміщенням за кожний день прострочення звільнення приміщення та вжити заходів, визначених п.п. 4.1.4. Договору.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищенаведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд, зокрема, бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Судом першої інстанції вірно враховано, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України є органом військового управління, призначений для матеріально-технічного забезпечення роботи та життєдіяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Також, враховуючи різке ускладнення внутрішньополітичної обстановки у східних регіонах держави, що потребує додаткового фінансування з боку Держави та підтримки українського народу, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі призведе до зниження бойової готовності Збройних Сил України.

Розмір штрафних санкцій, які заявлені позивачем, вдвічі перевищує загальний розмір заборгованості.

Враховуючи винятковість даного випадку, та беручи до уваги майновий стан сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення суму неустойки та стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3689,32 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову частково, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 року у справі № 910/6293/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6293/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала