Постанова № 40946290, 11.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. Справа№ 910/6419/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.08.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року

у справі № 910/6419/14 (суддя - Ломака В.С.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фулсет»

до державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-

західна залізниця»

про стягнення 1 093 785,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року по справі № 910/6419/14 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фулсет» до державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення 1 093 785,61 грн. - задоволено частково. Стягнуто з державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фулсет» 1 014 993,00 грн. основного боргу, 51 202, 76 грн. пені, 11 816, 02 грн. 3% річних, 15 222,42 грн. інфляційних втрат та 21864,68 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 28.05.2014 року, державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-західна залізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року по справі № 910/6419/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фулсет» вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях 09.07.2014 року та 11.08.2014 року представник державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник ТОВ «Фулсет» у судових засіданнях 09.07.2014 року та 11.08.2014 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 28.05.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

25.09.2013 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № ПЗ/НХ-132146/НЮ, відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався у 2013 році поставити і передати у власність покупцю продукцію, відповідно до специфікації № 1 (Додаток № 1), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили найменування товару: матеріал рулонний покрівельний та гідроізоляційний (євро руберойд). Рік випуску 2013р. Виробник товару: ТОВ «Техекоінвест», м. Донецьк (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору загальна сума поставки складає 1015209,72 грн.

Згідно з п. 5.1 договору сторони визначили, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються у безготівковій формі. Покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 14 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 13.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року.

Сторони також підписали специфікацію № 1 до договору, якою визначили, що позивач мав поставити відповідачу товар - матеріал рулонний покрівельний та гідроізоляційний (євро руберойд) Армоізол П-Сх 2,5 кг/м.кв. нижній шар в кількості 22590 кв.м. та Армоізол Б-Сх 3,5 кг/м.кв. верхній шар в кількості 22770 кв.м., на загальну суму 1015209,72 грн.

Листом за № НХ-4/1538 від 26.09.2013 року відповідач звернувся до позивача з проханням відвантажити згідно з договором № ПЗ/НХ-132146/НЮ вказаний у специфікації товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу 07.10.2013 року 10000 кв.м. матеріалу Армоізол П-Сх 2,5 кг/м.кв. та 10000 кв.м. матеріалу на суму 447480 грн., про що сторони підписали видаткову накладну № 12 від 07.10.2013 року. 18.10.2013 року 6600 кв.м. матеріалу Армоізол Б-Сх 3,5 кг/м.кв. та 6480 кв.м. матеріалу Армоізол П-Сх 2,5 кг/м.кв. на суму 292868,64 грн., про що сторони підписали видаткову накладну № 14 від 18.10.2013 року. 22.10.2013 року позивач поставив відповідачу 6170 кв.м. матеріалу Армоізол П-Сх 2,5 кг/м.кв. та 6110 кв.м. матеріалу Армоізол Б-Сх 3, 5 кг/м.кв. на суму 274644,36 грн., про що сторони підписали видаткову накладну № 15 від 22.10.2013 року.

В подальшому у зв'язку з тим, що позивач поставив матеріалу Армоізол П-Сх 2, 5 кг/м.кв. у більшій кількості, ніж те було визначено специфікацією, 30.10.2013 року відповідач повернув позивачу частину товару, а саме: Єврорубероїд 2,5 кг/м.кв. на загальну суму 1028,40 грн. без ПДВ (1234,08 грн. з ПДВ), про що сторони підписали видаткову накладну № 150318 від 30.10.2013 року.

Так, відповідно до специфікації № 1 позивач мав поставити матеріал Армоізол П-Сх 2,5 кг/м.кв. кількістю 22590 кв.м., проте, поставка такого товару за змістом вищевказаних накладних відбулась в кількості 22650 кв.м. Крім того, позивач мав поставити матеріалу Армоізол Б-Сх 3,5 кг/м.кв. кількістю 22770 кв.м., проте поставка за змістом вищевказаних накладних відбулась в кількості 22710 кв.м.

31.10.2013 року позивач допоставив відповідачу товар - 60 кв.м. матеріалу Армоізол П-Сх 2,5 кг/м.кв. на суму 1234,08 грн., про що сторони підписали видаткову накладну № 24 від 31.10.2013 року.

Як зазначає позивач, з метою оплати поставленого товару, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № 14 від 02.10.2013 року на суму 447480,00 грн., № 16 від 18.10.2013 року на суму 292868,64 грн., № 18 від 22.10.2013 року на суму 273410,28 грн., № 31 від 31.10.2013 року на суму 1234,08 грн.

Відповідач вказує на відсутність доказів направлення таких рахунків на його адресу, що свідчить про не настання, на його думку, строку виконання зобов'язання з оплати товару.

Так, у квітні 2014 року ТОВ «Фулсет» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 1093785,61 грн., в тому числі 1014993,00 грн. основного боргу, 51754,17 грн. пені, 11816,02 грн. 3 % річних та 15222,42 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

В свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позову посилаючись на те, строк оплати спірного товару не настав, оскільки позивач не надав доказів надсилання відповідачу рахунків-фактур, на підставі яких мала здійснюватись оплата. Крім того, відповідач зазначає, що повернення частини товару 30.10.2013 року відбулось в силу того, що його кількість перевищувала договірну, а подальша поставка 31.10.2013 року також була здійснена понад кількість, визначену договором, у зв'язку з чим, на його думку, вона є позадоговірною і у питанні визначення строку оплати мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, відповідач стверджує, що оскільки позивач вимогу про оплату товару в цій частині не пред'являв, то строк його оплати також не настав.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року по справі № 910/6419/14 позовні вимоги ТОВ «Фулсет» до ДТГО «Південно-західна залізниця» про стягнення 1 093785,61 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1014993,00 грн. основного боргу, 51202, 76 грн. пені, 11816, 02 грн. 3% річних, 15222,42 грн. інфляційних втрат та 21864,68 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно вказав суд першої інстанції та зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7 постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного договору поставки його сторони визначили, що покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 14 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної (п. 5.2 договору).

Таким чином, оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, та в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що борг у сумі 1014993грн. який існує у відповідача перед позивачем за спірним договором належить стягнути на користь позивача.

Судова колегія вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що, оскільки позивач повторно поставив більшу кількість товару Армоізол П-Сх 2, 5 кг/м.кв., ніж було визначено специфікацією № 1, то така поставка є позадоговірною, оскільки, за змістом видаткової накладної № 24 від 31.10.2013 року сторони визначили, що така поставка також здійснюється відповідно до умов договору № ПЗ/НХ-132146/НЮ. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач вказаний товар прийняв і будь-яких заперечень проти нього не висловив, що свідчить про те, що складанням вказаної видаткової накладної, а також своїми конклюдентними діями сторони погодили, що такий товар також постачається згідно з укладеним між сторонами договором.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1014993 грн.

Щодо доводів скаржника про те, що позивачем не направлялися йому рахунки-фактури № 14 від 02.10.2013 року на суму 447480,00 грн., № 16 від 18.10.2013 року на суму 292868,64 грн., № 18 від 22.10.2013 року на суму 273410,28 грн., № 31 від 31.10.2013 року на суму 1234,08 грн., а тому, строк виконання зобов'язання з оплати товару не настав, судова колегія зазначає наступне.

Як вірно вказав суд першої інстанції, зі змісту п. 5.2 договору вбачається, що рахунок-фактура в даному випадку є лише документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. При цьому, виходячи зі змісту договору, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє замовника від обов'язку сплатити вартість наданих послуг.

Судова колегія звертає увагу, що такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд України в постанові № 3-3902к09 від 29.09.2009 року.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, борг у сумі 1014993 грн. підлягає стягненню. Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати вказаної суми боргу.

Крім вказаної суми боргу позивач просив сягнути з відповідача 51754,17 грн. пені, 11816,02 грн. 3% річних та 15222,42 грн. інфляційних втрат.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

У відповідності до частин 2, 3 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 9.2.1 договору сторони визначили, що у разі порушення строків оплати покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Як вірно вказав суд першої інстанції, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 51754,17 грн., розрахунок якої судова колегія вважає помилковим, оскільки позивач округлив третій знак після коми показника відсоткової подвійної ставки НБУ за один день, чим фактично збільшив розмір пені.

Так, здійснивши перевірку правильності розрахунку пені, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з розрахунком пені зробленого місцевим господарським судом та вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Тобто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 51202,76 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Як вбачається з позовної заяви, позивач нарахував відповідачу 11816,02 грн. 3% річних та 15222,42 грн. інфляційних втрат. Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, розрахунок інфляційних втрат, позраховано позивачем невірно та їх розмір є заниженим.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Так, перевіривши розрахунок інфляційних втрат зроблених судом першої інстанції, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним. За обраний позивачем період розмір інфляційних втрат становить 15301,74 грн. Однак, як вірно зазначив господарський суд міста Києва, оскільки заяви про вихід за межі позовних вимог від позивача не надходило, та суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати саме у розмірі 15222,42 грн. тобто, у розмірі, заявленому позивачем.

Щодо розрахунку 3% річних, судова колегія вважає його арифметично вірним та обґрунтованим а тому з відповідача належить сягнути на користь позивача 11816,02 грн.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 1014993,00 грн. основного боргу, 51202,76 грн. пені, 11816,02 грн. 3% річних та 15222,42 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року у справі № 910/6419/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року у справі № 910/6419/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6419/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 18.08.2014 року