Постанова № 40946278, 09.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р. Справа№ 911/2288/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Пась М.П.

за участю представників:

від позивача : Поліщук Т.А. - дов. від 01.06.2014р. б/н

від апелянта : Колісник С.Є. - дов. від 19.05.2014р. №162

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Нова лінія"

на рішення господарського суду Київської області від 07.07.2014.

у справі № 911/2288/14 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запад"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Нова лінія"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2014 у справі № 911/2288/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Запад» до Приватного акціонерного товариства «Нова Лінія» про стягнення заборгованості, задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язань за договором №2104/100812 від 12.08.2010 з оплати отриманого товару, та не надано суду жодних доказів вчинення ним дій, спрямованих на погашення заборгованості за вказаним договором.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Нова лінія" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2014 у справі №911/2288/14 частково, і прийняти нове рішення, яким провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 137 010,28 грн. припинити на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в наслідок за відсутності предмету спору; позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку апелянта, під час вирішення даного спору та при винесенні судом оскаржуваного рішення були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, а рішення є таким, яке винесене з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права та має бути скасоване частково судом апеляційної інстанції.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Нова лінія" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю.

На підставі ст.ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014, сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Корсакова Г.В., Скрипка І.М.

Враховуючи перебування судді Корсакової Г.В. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7., п.3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30, згідно п. 2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014р., розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 911/2288/14 колегію суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Гончаров С.А., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 у складі суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М., прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Нова лінія» до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 09.09.2014.

В судовому засіданні 09.09.2014 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2014 у справі №911/2288/14 частково, і прийняти нове рішення, яким провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 137 010,28 грн. припинити; позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково.

В судовому засіданні 09.09.2014 представник позивача підтримав доводи викладені в відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий перед судовим засіданням через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, та просив суд рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2014 у справі № 911/2288/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.08.2010 між Приватним акціонерним товариством "Нова лінія" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Запад" (постачальник) укладено договір №8104/100812 (далі за текстом: договір), згідно п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, в період дії цього договору, товари разом із усіма їх приналежностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті, який визначений у замовленні покупця та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити їх на умовах цього договору.

Пунктом 1.5. договору визначено, що кількість товару сторони визначають щомісячно, на підставі видаткових накладних.

Згідно з п.п. 2.3., 2.4. договору, ціна поставленого товару зазначається у видаткових накладних, які надаються до головного офісу покупця для здійснення оплати та складаються на підставі кількості поставленого товару, зазначеного у транспортній накладній із відповідними можливими виправленнями згідно актів розбіжності. Загальна ціна договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі договору.

У п.п. 5.1., 5.2. договору визначено, що покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на поточних рахунок постачальника, визначений у договорі, протягом 90 календарних днів з моменту прийому товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 банківських дні з дня поставки товарів. Якщо постачальник не надасть видаткові та податкові накладні до головного офісу покупця вчасно, про що свідчать відсутність підпису відповідальної особи покупця на зазначених документах, покупець має право затримати розрахунок за товар поставлений постачальником за такими документами (на відповідний час затримки у наданні відповідних документів, на відповідний час затримки у наданні документів. При цьому до покупця не застосовується відповідальність, передбачена п. 8.4. даного договору, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та іншим законодавством.

Відповідно до п. 7.2. договору, товар вважається прийнятим за якістю відповідно до сертифікату відповідності (гігієнічного висновку чи іншого документу, що підтверджує якість та безпеку товару), а за кількістю та найменуванням - згідно транспортної накладної.

Згідно з п. 8.4. договору, за порушення строку оплати товару, визначеного п. 5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Пунктом 12.1. договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

25.01.2012 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду № 5 до договору, згідно якої сторони договору погодились змінити умови договору, зокрема, п.п. 2.4., 2.5. договору, виклавши їх у наступній редакції: 2.4. Ціна поставленого товару зазначається у видаткових накладних, які надаються до головного офісу покупця для здійснення оплати та складаються на підставі кількості поставленого товару, зазначеного у транспортній накладній із відповідними можливими виправленнями згідно актів розбіжності. 2.5. Загальна ціна договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі договору.

28.12.2012 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду № 9 до Договору, згідно якої сторони договору погодились змінити умови договору, зокрема, п. 7.2. договору, виклавши їх у наступній редакції: 7.2. Товар вважається прийнятим за якістю відповідно до сертифікату відповідності (гігієнічного висновку чи іншого документу, що підтверджує якість та безпеку товару), а за кількістю та найменуванням - згідно довіреності на одержання цінностей, виданої покупцем, в якій зазначається фактична кількість товару, прийнятого покупцем.

28.12.2012 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду № 10 до договору, згідно якої сторони договору погодились змінити умови договору, зокрема, п. 12.1. договору викласти у наступній редакції: Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи у період з вересня 2013 по листопад 2013 позивач на виконання вимог п. 1.1. договору, з дотриманням вимог ст.ст. 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 7 474 967,20 грн., що підтверджено видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та які підписані відповідачем на виконання вимог п.п. 1.1., 7.2. договору та ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару з метою засвідчення факту прийняття відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видаткових накладних, достовірність яких відповідач не заперечує та визнає.

Факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними уповноваженими представниками відповідача підтверджується довіреностями копії яких знаходяться в матеріалах справи та достовірність яких відповідач не заперечує. Тобто, підписані відповідачем видаткові накладні без будь-якого зазначення відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого позивачем товару свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, щодо оплати отриманого товару не виконано, у зв'язку з чим позивач і звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості в сумі 7 453 378,97 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як встановлено абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 04.07.2014 б/н просить провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 137 010,28 грн. припинити з підстав зазначених у п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору, обґрунтовуючи це тим, що 12.06.2014 відповідач звернувся до позивача з листом № 1741, в якому на підставі п. 3 ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України, повідомив про здійснення заліку зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, за договорами, у яких позивач та відповідач є сторонами, на суму 137 010,28 грн.

Відповідачем, на підтвердження вищевикладеного, надано суду першої інстанції копії листа від 12.06.2014 № 1741, у якому відповідач повідомляв позивача про здійснення заліку зустрічних однорідних вимог за наступними договорами, у яких відповідач та позивач є сторонами: договір про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 № 8104/120601: відповідач є кредитором, а позивач є боржником при виконанні грошового зобов'язання в сумі 137 010,28 грн.; договір поставки від 12.08.2010 № 8104/100812: відповідач є боржником, а позивач є кредитором при виконанні грошового зобов'язання в сумі 137 010,28 грн. Факт направлення вказаного листа на адресу позивача підтверджується копіює рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Р 08162 0137016 7.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2012 між Приватним акціонерним товариством "НОВА ЛІНІЯ" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Запад" (замовник) укладено Договір про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 року №8104/120601П, згідно п. 1.1. якого, за завданням замовника виконавець зобов'язується надавати замовнику маркетингові послуги стосовно способів та методів реалізації непродовольчих товарів по стимулюванню збуту товару, які постачались, постачаються або будуть постачатися або плануються в майбутньому до постачання замовником через торговельну мережу виконавця, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти такі послуги та оплатити їх відповідно до договору.

У відповідності до пунктів 4.1., 4.2. договору про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П визначено, що оплата за даним договором здійснюється замовником щомісячно (п.п. 4.2. - 4.3. Договору) один раз в квартал (п. 4.5. Договору) та один раз на рік (п. 4.4. Договору) на підставі рахунків або актів здачі-прийняття послуг, які готуються виконавцем. Замовник зобов'язаний здійснити оплату до 15 числа місяця. наступного за розрахунковим, замовник зобов'язаний вжити всіх заходів для здійснення повної та своєчасної оплати. За надання послуг, визначених у п.п. 1.4.1. - 1.4.5. цього договору, замовник зобов'язаний сплатити на користь виконавця (розрахунковий період - календарний місяць) грошову суму, у розмірі 3,5% від загальної вартості товарів, які оплачені в розрахунковому місяці виконавцем замовнику за договором №8104/100812 від 12.08.2010 (у тому числі стосовно яких сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав).

Згідно з п.п. 5.3.-5.5. договору про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П, при здачі результатів виконання послуг виконавець та замовник підписуються акт здачі-прийняття послуг, який є невід'ємною частиною договору. Послуги за договором вважаються прийнятими після підписання актів здачі-прийняття послуг, з урахуванням п. 5.5. Факт надання послуг засвідчується підписаним уповноваженими представниками сторін актом здачі-прийняття послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт здачі-прийняття послуг протягом 5 робочих днів з моменту отримання від виконавця, або в той же термін надати вмотивовану відмову від підписання акті здачі-прийняття послуг з обов'язковим зазначенням зауважень та надіслати один екземпляр акту виконавцю за адресою, визначеною ст. 11 цього договору як адреса для листування.

Як визначено даним Договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П у п. 8.1., що даний договір набуває юридичної сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2012, а в частині виконання грошового зобов'язання, до повного його виконання.

28.12.2012 позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду до договору про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 № 8104/120601П, згідно якого сторони домовились викласти п. 8.1. договору про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 № 8104/120601П у наступні редакції: Даний договір набуває юридичної сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2013, а в частині виконання грошового зобов'язання, до повного його виконання.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем на адресу позивача надіслано лист від 20.05.2014 № 1447, у якому відповідач просив у семиденний строк сплатити на банківський рахунок відповідача суму боргу за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 № 8104/120601П у вигляді основного боргу з урахуванням інфляції у розмірі 132 519,81 грн., пеня у розмірі 3 188,84 грн., три проценти річних у розмірі 1 301,63 грн.

Як на підставу виникнення заборгованості позивача перед відповідачем за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П, відповідач посилається на рахунки на оплату від 30.11.2013 №77700006465 та від 31.12.2013 №77700007147.

Відповідно до копій рахунків на оплату від 30.11.2013 №77700006465 на суму 26 585,19 грн. та від 31.12.2013 №77700007147 на суму 98 004,56 грн., вказані рахунки відповідачем виставлено для оплати за надані відповідачем послуги з вивчення та аналізу динаміки попиту на товар; дослідження кон'юнктури ринку; розміщення інформації про товар.

Як встановлено судом першої інстанції, що у відповідності з п. 4.2. договору про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 року №8104/120601П, за надання послуг, визначених у п.п. 1.4.1. - 1.4.5. цього договору, замовник зобов'язаний сплатити на користь виконавця (розрахунковий період - календарний місяць) грошову суму, у розмірі 3,5% від загальної вартості товарів, які оплачені в розрахунковому місяці виконавцем замовнику за договором №8104/100812 від 12.08.2010 (у тому числі стосовно яких сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав).

Отже, вартість послуг за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П з вивчення та аналізу динаміки попиту на товар, дослідження кон'юнктури ринку, розміщення інформації про товар визначається від загальної вартості товарів, які оплачені в розрахунковому місяці виконавцем замовнику за договором №8104/100812 від 12.08.2010.

Як зазначено судом першої інстанції, що на момент розгляду справи в матеріалах справи відсутні належні докази оплати відповідачем грошових коштів за товар, поставлений позивачем відповідачу за договором № 8104/100812 від 12.08.2010 за листопад 2013 та грудень 2013, тобто за відповідний період, за який відповідачем визначено вартість послуг наданих за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено та не обґрунтовано за допомогою належних та допустимих доказів вартості послуг, вказаної у рахунках на оплату від 30.11.2013 №77700006465 на суму 26 585,19 грн. та від 31.12.2013 №77700007147 на суму 98 004,56 грн., оскільки підстави для визначення такої вартості (докази оплати відповідачем отриманих товарів за договором №8104/100812 від 12.08.2010 за відповідний період) в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, п.п. 5.3.-5.5. договору про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П визначено, що при здачі результатів виконання послуг виконавець та замовник підписуються акт здачі-прийняття послуг, який є невід'ємною частиною договору. Послуги за договором вважаються прийнятими після підписання актів здачі-прийняття послуг, з урахуванням п. 5.5. Факт надання послуг засвідчується підписаним уповноваженими представниками сторін актом здачі-прийняття послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт здачі-прийняття послуг протягом 5 робочих днів з моменту отримання від виконавця, або в той же термін надати вмотивовану відмову від підписання акті здачі-прийняття послуг з обов'язковим зазначенням зауважень та надіслати один екземпляр акту виконавцю за адресою, визначеною ст. 11 цього договору як адреса для листування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним доказом надання послуг за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П є підписаний уповноваженими представниками сторін акт здачі-прийняття послуг, як вбачається з матеріалів справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції, в матеріалах справи були відсутні підписані позивачем та відповідачем акти здачі-прийняття послуг за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П за листопад 2013 та грудень 2013; відсутні докази надіслання відповідачем на адресу позивача відповідних актів здачі-прийняття послуг.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факту надання послуг за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601П за листопад 2013 та грудень 2013 з вивчення та аналізу динаміки попиту на товар; дослідження кон'юнктури ринку; розміщення інформації про товар, на оплату яких відповідачем виставлено рахунки на оплату від 30.11.2013 №77700006465 та від 31.12.2013 №77700007147.

Колегія судді Київського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Виходячи з даної норми, апеляційний господарський суд переглядає рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі тих доказів, які були наявні в матеріалах справи на момент його прийняття.

Подані відповідаче разом із апеляційною скаргою акти здачі-приймання послуг за листопад 2013 №77700006486 та грудень 2013 №77700007184, платіжні доручення № 36623 від 25.11.2013, №37336 від 02.12.2013, №37983 від 06.12.2013, №38625 від 13.12.2013, №38774 від 16.12.2013 з призначенням платежу за сплату за товар згідно договору №8104/100812 від 12.08.2010, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції з огляду на те, що вищевказані документи відповідачем до суду першої інстанції подані не були, у зв'язку з чим рішення першої було прийнято за наявними документами в матеріалах справи.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог за договором про надання маркетингових послуг від 01.06.2012 №8104/120601 договором поставки від 12.08.2010 №8104/100812 у сумі 137 010,28 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 137 010,28 грн., у зв'язку з чим і відмовила в задоволенні клопотання відповідача, викладене у п. 1. прохальної частини відзиву на позовну заяву від 04.07.2014 б/н.

Отже, внаслідок порушення відповідачем положень п.п. 1.1., 5.1. Договору, ст.ст. 526, 530, 629, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з оплати отриманого за період з вересня 2013 по листопад 2013 року товару за Договором, за відповідачем перед позивачем наявна заборгованість у вигляді основного боргу у сумі 7 453 378,97 грн. (сім мільйонів чотириста п'ятдесят три тисячі триста сімдесят вісім гривень 97 коп.).

У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у вигляді основного боргу у сумі 7 453 378,97 грн. (сім мільйонів чотириста п'ятдесят три тисячі триста сімдесят вісім гривень 97 коп.).

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором з оплати отриманого товару, пеню, передбачену п. 8.4. Договору, за загальний період з 16.12.2013 по 07.07.2014 у сумі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.).

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.4. договору, за порушення строку оплати товару, визначеного п. 5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 8.4. Договору, Позивачем Відповідачу нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару за Договором у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.).

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 04.07.2014 року б/н вказує на те, що з урахуванням положень п. 5.1. Договору, обов'язок відповідача по сплаті отриманого ним товару виникає з моменту надання Позивачем належним чином оформлених податкових та видаткових накладних, а не з моменту виписки видаткової накладної позивачем. При здійсненні розрахунку штрафних санкцій позивачем не враховано дати отримання відповідачем усього пакету документів та невірно здійснено розрахунок штрафних санкцій.

Судом першої інстанції встановлено, що у п.п. 5.1., 5.2. договору визначено, що покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на поточних рахунок постачальника, визначений у договорі, протягом 90 календарних днів з моменту прийому товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні до головного офісу покупця в термін не більше ніж 3 банківських дні з дня поставки товарів. Якщо постачальник не надасть видаткові та податкові накладні до головного офісу покупця вчасно, про що свідчать відсутність підпису відповідальної особи покупця на зазначених документах, покупець має право затримати розрахунок за товар поставлений постачальником за такими документами (на відповідний час затримки у наданні відповідних документів, на відповідний час затримки у наданні документів. При цьому до покупця не застосовується відповідальність, передбачена п. 8.4. даного договору, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та іншим законодавством.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк оплати товару починає перебіг з моменту надання позивачем відповідачу оформлених податкових та видаткових накладних, у зв'язку з чим твердження відповідача відповідають дійсним обставинам справи. Факт надання позивачем відповідачу документів, визначених у п. 5.1. Договору, підтверджується відмітками відповідача про отримання, наявних на відповідних видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідачем на підтвердження своїх доводів щодо невідповідності розрахунку пені, здійсненого позивачем, надано контррозрахунок суми пені, з якого вбачається, що відповідачем визначено момент виникнення заборгованості невірно, оскільки, як вбачається з вказаного контррозрахунку, відповідачем не враховано положень п. 5.1. Договору щодо строку оплати товару (протягом 90 календарних днів з моменту прийому товару покупцем), та застосовано для визначення моменту виникнення заборгованості строк у три календарних місяці.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем невірно визначено момент виникнення заборгованості, оскільки позивачем не враховано положення п. 5.1. Договору щодо того, що перебіг строку оплати починається з моменту надання позивачем відповідачу оформлених податкових та видаткових накладних.

З метою дослідження правильності визначення позивачем суми пені, здійснивши перерахунок пені за відповідні періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором в межах позовних вимог, судом першої інстанції та апеляційної інстанції встановлено, що сума пені у розмірі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.) відповідає умовам Договору та обставинам справи. Разом з тим, як вбачається з розрахунку пені, доданого до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 07.07.2014 б/н, позивачем нараховано пеню у сумі 523 396,36 грн., за результатами перевірки розрахунку якої, враховуючи вірні періоди виникнення заборгованості, судом вірно встановлено, що вказана сума пені визначена вірно, проте, позивачам заявлено до стягнення з відповідача пеня у сумі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.). Належних доказів виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати отриманого товару за договором, які б спростовували вірність розрахунку пені, Відповідачем суду не надано.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 04.07.2014 б/н просить суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 28.01.2009 у справі №12/108.

Як встановлено судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язань за договором з оплати отриманого відповідачем товару; всупереч положень ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, відповідач, звернувшись до суду з клопотанням про зменшення розміру пені не надав суду доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних доказів вчинення ним дій, спрямованих на погашення заборгованості за Договором. Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 12.08.2010 №8104/100812 складає 7 453 378,97 грн. (сім мільйонів чотириста п'ятдесят три тисячі триста сімдесят вісім гривень 97 коп.), враховуючи значний період прострочення, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що штрафні санкції у вигляді пені у сумі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.) не є надмірно великими, у зв'язку з чим підстави для зменшення розміру пені у сумі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.) відсутні.

Також позивач за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 677 534,54 грн. (шістсот сімдесят сім тисяч п'ятсот тридцять чотири гривні 54 коп.) та три проценти річних у сумі 82 003,70 грн. (вісімдесят дві тисячі три гривні 70 коп.) за загальний період з 16.12.2013 по 07.07.2014.

Відповідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до абз.абз. 2, 3 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, перевіривши правильності визначення позивачем вищевказаних сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, здійснивши перерахунок вказаних сум за вірні періоди в межах заявлених позовних вимог, встановили, що інфляційні втрати у сумі 677 534,54 грн. (шістсот сімдесят сім тисяч п'ятсот тридцять чотири гривні 54 коп.) та три проценти річних у сумі 82 003,70 грн. (вісімдесят дві тисячі три гривні 70 коп.) визначені позивачем вірно і обґрунтовано. Разом з тим, як вбачається з розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, доданого до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 07.07.2014 б/н, позивачем нараховано інфляційних втрати у сумі 776 798,59 грн. та суму трьох процентів річних у розмірі 99 570,13 грн., за результатами перевірки розрахунку яких, враховуючи вірні періоди виникнення заборгованості, судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані суми інфляційних втрат та трьох процентів річних визначені вірно, проте, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеня у сумі 431 932,32 інфляційні втрати у сумі 677 534,54 грн. (шістсот сімдесят сім тисяч п'ятсот тридцять чотири гривні 54 коп.) та три проценти річних у сумі 82 003,70 грн. (вісімдесят дві тисячі три гривні 70 коп.).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційна інстанція погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачем доведено суду належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором від 12.08.2010 рку №8104/100812 у вигляді основного боргу у сумі 7 453 378,97 грн. (сім мільйонів чотириста п'ятдесят три тисячі триста сімдесят вісім гривень 97 коп.), пені у сумі 431 932,32 грн. (чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні 32 коп.), інфляційних втрат у сумі 677 534,54 грн. (шістсот сімдесят сім тисяч п'ятсот тридцять чотири гривні 54 коп.) та трьох процентів річних у сумі 82 003,70 грн. (вісімдесят дві тисячі три гривні 70 коп.), у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністью «Торговий дім Запад» є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню у позовну заяву.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що доводи Приватного акціонерного товариства «Нова лінія», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2014 в справі № 911/2288/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Нова лінія» на рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2014 у справі № 911/2288/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2014 у справі № 911/2288/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2288/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка